ЗМІ як суб'єкт політики

магниевый скраб beletage

Специфічним соціальним інститутом, що відіграє дуже помітну роль у сучасному політичному житті, є засоби масової інформації (ЗМІ). Політика  більшою мірою, ніж інший вид суспільної діяльності й відносин, має потребу в національних засобах інформаційного обміну між державою й громадянами, між різними носіями влади. Це обумовлено самою природою політики як колективної, складно організованої, цілеспрямованої діяльності, спеціалізованої форми соціальної взаємодії для реалізації групових цілей і інтересів, що зачіпає все суспільство. Колективний характер реалізованих у політиці цілей припускає їхнє обов'язкове усвідомлення розділеними в просторі членами спільностей (держави, нації, класу, групи, партії тощо) і координацію діяльності людей і організації. Все це, звичайно, неможливо при безпосередній контактній взаємодії громадян і вимагає спеціального соціального інституту, що володіє спеціальними засобами передачі інформації на відстанях і забезпечує виконання тих важливих соціальних функцій, які притаманні політичним інститутам. Цим інститутом є засоби масової інформації (ЗМІ). Засоби масової інформації – це складна мережа установ, призначених з допомогою спеціального технічного інструментарію публічної передачі інформації про події і явища, що відбуваються у кожній країні й у всьому світі.

Характерними рисами цього суб'єкта політики є: а) публічність, тобто необмежене і надперсональне коло споживачів; б) наявність спеціальних, технічних приладів, апаратури; в) непряма, розділена в просторі й у часі взаємодія комунікаційних партнерів; г) односпрямованість взаємодій від передавача інформації (комунікатора) до її одержувача (реципієнта) і неможливість зміни їхніх ролей; д) непостійний, розмитий, дисперсивний характер їхньої аудиторії, що звертається до того або іншого джерела інформації час від часу.

До ЗМІ належать періодичні друковані видання (газети, журнали), масові довідники, радіо, телебачення, кіно і звукозапис, відеозаписи. В останнє десятиліття поширення набули засоби електронних текстових комунікаційних систем відеоекранних і кабельних текстів, включаючи систему Інтернет. Найсильніший політичний вплив справляють аудіовізуальні ЗМІ, і насамперед телебачення й радіо.

ЗМІ інакше називають «четвертою владою», маючи на увазі під трьома іншими – законодавчу, виконавчу й судову. Їхня політична роль зумовлена, насамперед, тим, що вони є досить самостійним підприємством з виробництва політичної інформації. До політичної інформації належать ті відомості, які мають суспільну значущість і вимагають уваги з боку державних органів, справляють на них вплив. На основі одержуваної інформації в громадян формується думка про діяльність уряду, парламенту, партій, політичних лідерів і інших політичних інститутів, про стани справ у різних сферах життя тощо. Саме необмежені можливості у формуванні суспільної думки з того або іншого кола питань і перетворюють ЗМІ як політичного суб'єкта в «четверту владу».

ЗМІ на свій розсуд ретельно відбирають і інтерпретують події, що відбуваються у світі. Трактування цих подій, розповсюджуване індивідуальними й друкованими засобами, як правило, стає точкою зору мільйонів людей, оскільки основній масі громадян самостійно орієнтуватися в колосальному потоці сучасної інформації неможливо. ЗМІ часто використовуються для справляння впливу, а нерідко й тиску на владу, керівництво партії, політичних і суспільних діячів, на всі процеси прийняття політичних рішень.

Найбільшу небезпеку для громадян і демократичного державного управління становить використання ЗМІ для політичного маніпулювання – прихованого управління політичною свідомістю й поведінкою з метою примусити їх діяти (або не діяти) всупереч власним інтересам. Маніпулювання засноване на неправді й обмані, впровадженні в масову свідомість соціально-політичних міфів, ілюзорних ідей, що утверджують певні цінності й норми і сприймаються переважно на віру без раціонального, критичного осмислення.

Протягом тривалого часу було вироблено безліч прийомів маніпулювання. До них належать не тільки пряме підтасування фактів, замовчування небажаної інформації, поширення неправди й наклепу, але й більш тонкі, рафіновані способи: напівправда, коли поряд з достовірною інформацією подається неправда із заданою спрямованістю, наклеювання ярликів, що викликають у людей певні негативні асоціації (людина, що відстоює національні інтереси називається «фашистом», «шовіністом» та ін.). Особливо активне маніпулювання суспільною свідомістю проводиться під час виборчих кампаній. Із цією метою широко використовуються публікації даних соціологічних опитувань по тому або іншому кандидатові, партії, об'єднанню. Публікація опитувань у вигляді так званих «рейтингів» змушує людей приймати рішення на користь тих або інших кандидатів з міркування ставлення до нього інших людей, а не за власними оцінками й критеріями. Якщо той або інший кандидат або партія показується як такий, що має низький рейтинг, то це підштовхує виборця відмовитися від голосування на його користь, щоб не «пропав даремно мій голос».

У більшості країн світу існують спеціальні органи загального контролю за ЗМІ, що стежать за дотриманням правових і етичних норм. У Франції такою інстанцією є Вища Рада з аудіовізуальних комунікацій. Вона не тільки контролює державні й приватні теле- і радіостанції, але й видає їм державні ліцензії на право виходу в ефір. У Великобританії загальний напрямок діяльності радіо й телебачення визначають уряд і парламент. За дотриманням пресою етичних норм стежить спеціальна комісія із самоконтролю.

Демократичний контроль із боку суспільства за ЗМІ не має нічого спільного з попередньою цензурою, що існує в тоталітарних і авторитарних державах, і не є порушенням свободи слова й вираження думок. Він покликаний захистити свободу й права громадян від тих, хто з допомогою засобів масової інформації навмисно вводить цих громадян в оману, хто наживається внаслідок поширення порнографії й іншої друкованої й аудіовізуальної продукції, що принижує почуття й гідність.

У сучасній Україні засоби масової інформації в основному належать приватним власникам, і це має, за задумом, забезпечити різноманіття підходів до подачі інформації, плюралізм політичних позицій і думок. Деякою мірою такий плюралізм має місце. Однак більшість ЗМІ належить трьом-чотирьом великим корпораціям. Тому власники цих корпорацій часто домовляються один з одним і ЗМІ й проводять добре скоординовані пропагандистські кампанії з того або іншого питання. Коли ж інтереси господарів ЗМІ розходяться, то суспільство спостерігає спалахи інформаційної війни, коли різні аудіо- та відеозасоби, друковані видання      вихлюпують один на одного ріки бруду, неправди й наклепів. Це пояснюється ти, що суспільного контролю за діяльністю ЗМІ майже не існує. Правляча політична еліта й власники ЗМІ всіма силами противляться створенню спостережливого органа з боку громадськості.

Питання 24.