Демократичний  політичний режим

Термін «демократія» у перекладііз грецької мови означає влада народу. Разом з тим у політології існують різні думки про сутності демократії, засновані на виділенні окремих її елементів. Спочатку демократія як спосіб політичного управління суспільством виникла в Стародавній Греції, в Афінах – у формі прямої демократії, тобто прямого правління народу. Збори всіх громадян Афін чоловічої статі (жінки, раби, іноземці виключалися) вирішували всі питання життя суспільства простим голосуванням. Рішення приймалося більшістю голосів. Збори обирали на певний термін правителів. Разом з тим низький культурний рівень громадян дозволяв правителям маніпулювати думкою народу. Внаслідок цього режими демократії перероджувалися в тиранію. Грецькі філософи Платон і Арістотель називали демократію гіршою формою правління.

Під впливом буржуазних революцій XVII-XVIII століть у Європі сформувалася нова ідеологія демократії. Джерелом влади в державі проголошувався народ, який шляхом рівноправної участі у виборах формував законодавчу й виконавчу владу. З'явилося положення про поділ влади на законодавчу, виконавчу й судову. На цій основі прямої демократії сформувалася теорія представницької демократії,

Теорія представницької демократії заперечує наявність у суспільстві єдиної волі народу як основи діяльності влади. Прихильники цієї теорії розглядають суспільство як сукупність соціальних груп, що прагнуть до реалізації власних інтересів. Ці групи обирають своїх представників в органи влади. Джерелом влади визнається народ, який виражає свою волю не прямо, а через своїх представників, що обираються на певний термін. Тому головним стає не участь всіх громадян у формуванні владних структур, а принцип відповідального й компетентного правління.

У сучасних умовах прийнято вважати, що справді демократичний режим має ґрунтуватися на принципах народовладдя, гуманізму, відкритості суспільства, захисті і гарантії прав і свобод людини. Не людина для держави, а держава для людини – такий основний принцип сучасного демократичної держави. Ніхто не має права монополізувати державну або політичну владу. Всі громадяни незалежно від суспільного або майнового становища рівні перед законом, який обов'язковий для всіх однаковою мірою.

Виходячи з вищевикладеного, варто виділити основні ознаки демократичного режиму:

1. Визнання народу джерелом влади, сувереном у державі. Народу має належати установча, конституційна влада в державі. Народ вибирає своїх представників у владу, має право брати участь безпосередньо в розробці й прийнятті законів шляхом народних ініціатив і референдумів.

2. Участь громадян у формуванні органів влади, прийнятті політичних рішень і здійсненні контролю за органами влади. Однак реалізація на практиці ідеалів прямої демократії виявляється неможливою. У сучасних демократичних країнах принцип участі громадян реалізується через принцип їхнього представництва. Громадяни обирають своїх представників у структури влади й делегують їм на певний термін свої повноваження. Носіями представницької влади є парламенти, а також виборні представники виконавчої й судової влади. На основі принципу більшості, обумовленого під час виборів, формуються структури виконавчої влади.

3. Пріоритети прав і свобод людини й громадянина над правами держави. Державна влада повинна захищати природні права й свободи рядових громадян: право на життя, гідність, здоров'я, освіту, роботу, соціальне забезпечення тощо, а також політичні свободи, на володіння майном, на невтручання в особисте й сімейне життя.

4. Політична рівність всіх громадян. Кожний громадянин може обирати й бути вибраним в органи влади. Ніхто не повинен мати політичних переваг.

5. Верховенство закону у всіх сферах життя суспільства. Існування громадянського суспільства й правової держави. Законам належить пріоритет над державою. У правовій державі чітко визначені форми й механізми діяльності держави, а також межі свобод громадян, гарантовані Конституцією.

6. Практичне проведення в життя принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову. Кожна з них самостійна й незалежна, виконує свої певні функції. Судова влада повноважна скасувати рішення виконавчої й законодавчої влади.

7. Політичний плюралізм, багатопартійність. Політичні партії повинні бути поставлені в однакові правові умови. Партія, що одержала більшість голосів виборців на виборах, одержує право на формування органів влади й стає правлячою партією. Партії, що програли вибори, стають опозиційними.

8. Ідеологічний плюралізм. У суспільстві відсутня одна офіційна ідеологія. Кілька ідеологічних течій можуть протистояти одна одній, але не на шкоду національним інтересам суспільства.

9. Гласність і свобода засобів масової інформації, які можуть виражати думку, що відрізняється від офіційних установок. Допускається існування альтернативних джерел інформації.

10. У діяльності владних структур переважають методи переконання, компромісу, враховується думка меншостей, опозиція не переслідується. Виключається застосування засобів масового насильства й терору щодо населення.

11. Армія, поліція, органи безпеки перебувають під постійним демократичним контролем.

12. У демократичних державах діє правовий принцип «усе, що не заборонено, – дозволено».

Питання 37.