Структура політичної партії

Для виконання своїх функцій політична партія повинна мати відповідну структуру або внутрішню організацію. З одного боку, вона дає можливість пристосувати партійні структури до змін політичного процесу, максимально використати можливості для досягнення власних цілей, взаємодії із законодавчими й виконавчими органами держави, іншими партіями, групами тиску й інших інститутів влади. З іншого боку, організація підсилює дієвість партійних програм, зберігає політичний потенціал партії навіть при несприятливих для неї умовах, забезпечує внутрішню єдність і ефективність масових дій.

Французький політолог М. Дюверже виділив у структурі партії три концентричні кола: коло активістів і функціонерів, для яких партія – сенс життя й роботи, щось на зразок церкви; коло членів партії, які всплачують внески й мають реєстраційну картку, партія для них тільки організація; коло співчуваючих і виборців, які задовольняються присутністю зрідка на мітингах і голосуванням на користь партії.

Як правило, у партії складаються такі групи:

– лідери, їхня роль настільки, що багато дослідників визначають партію як групу людей, організованих спеціально для того, щоб забезпечити своїм лідерам доступ в уряд і контроль за його діяльністю;

– партійна бюрократія. Загальне, що властиво сучасним політичним партіям і відрізняє їх від партій початку й першої половини XIX століття, –  наявність партійного апарату, тобто організованої групи людей, для яких партійна, політична діяльність є професією; апарат займається адміністративними питаннями, організовує передвиборні кампанії кандидатів, установлює строки, місця й порядок проведення з'їздів, забезпечує дотримання правил обрання делегатів на з'їзди тощо;

– мозковий трест (штаб), ідеологи партії – для розробки політичних доктрин, програмних положень, ідеології усередині самих партій з керівників, лідерів партій і фахівців з партійної роботи створюється своєрідні центри або штаб для формулювання як стратегічних цілей партії, так і для вироблення методів реагування партії при зміні тактичних умов політичного життя. Завдання штабу полягає у виробленні нетривіальних точок зору, у пошуку нових найчастіше альтернативних шляхів рішення назрілих соціальних, економічних і політичних проблем. Для роботи мозкового штабу не мають великого значення чисельність партії і її положення в органах державної влади, а важливий інтелектуальний потенціал партійної еліти, а також працюючих на нього експертно-аналітичних служб партій;

– партійний актив – для послідовної роботи серед виборців (обхід будинків, розклеювання плакатів, агітація за кандидатів), організація зборів і мітингів, поширення матеріалів і партійної преси, та й просто для виконання функцій лідерів неформальних груп, створюючих суспільну думку, необхідно в партії мати достатнє число активістів. На думку дослідників політики, для повноцінного існування політична партія повинна мати не менш 10 тисяч активістів;

– рядові члени партії, які є широкою основою партійної ієрархії, – це активні статисти політичних виступів, стійка частина політичної сили. Їх зусилля забезпечують реалізацію політики партії, особливо в критичні моменти. Як правило, вони не роблять прямого впливу на політику партії, але ця політика розробляється, проводиться й коректується з урахуванням їх поглядів, настроїв і почуттів.

Поруч із партією, але все-таки за її межами функціонують ще дві групи. Перша – це співчуваючі партійній програмі, або виборці, які голосують за партію на виборах, які в політології йменуються електоратом партій. Це невизначена й розмита група, саме вона становить масову базу, що забезпечує кандидатів партії підтримкою біля виборчих урн. Приналежність до такої групи важко визначити, оскільки вона ґрунтується більше на декларованій прихильності, ніж на офіційній утянутості в партійну організацію. Друга група – це «меценати», які допомагають партійній організації певною матеріальною підтримкою. Кожна із цих груп впливає на здійснення загальнопартійних функцій, сприяє посиленню або падінню її впливу на суспільну думку.

Ще одним зі структурних елементів партії є фракції. Неоднорідність соціальної бази партій, наявність у них груп і верств з різними, часом конфліктуючими, інтересами сприяють виникненню в них різних фракцій і течій. Тобто фракція – це групи, що висувають програми, трохи відмінні від загальної, основної програми партії.

Існування в партії різних фракцій робить її політику гнучкішою, оскільки допомагає їй зберегти свій вплив серед різних груп виборців.

Однак варто пам'ятати, що ідейно-програмні розбіжності між фракціями мають свої межі, і порушення їх може призвести до організаційного розколу й виникнення нових партій. Тому деякі партії забороняють фракційну боротьбу як несумісну зі статутними цілями й завданнями. Але історичний досвід свідчить, що заборона фракційної боротьби неефективна й веде до ідейно-політичного закостеніння партії.

Політика партії багато в чому виробляється в ході внутріпартійної політичної боротьби між різними фракціями й течіями. Керівні органи багатьох партій складаються на основі представництва від різних фракцій.

Структура партій, обсяг і зміст їхніх політичних функцій значною мірою визначаються типом політичної системи, нормами конституційного законодавства, а також характером сформованої в суспільстві партійної системи.

Питання 45.