Типологія політичних партій

магниевый скраб beletage

 

Світ політичних партій надзвичайно багатоликий. Розібратися в цьому різноманітті допомагає типологія політичних партій. Виділення певного типу партій – це виділення певної ознаки, що відбиває найбільш істотні риси  певної групи політичних партій. Типологізація є одним із методів аналізу дійсності, вона допомагає впорядкувати політичну реальність багатопартійності, інтегрувати всі її елементи. Виявлення загальних рис політичних партій дозволяє використати їх в дослідженнях і оцінці конкретних партій, які відносяться до даного типу. Типологія політичних партій може й повинна бути використана для порівняльного аналізу й оцінок справжньої ролі партій у житті суспільства.

Існує безліч критеріїв або підстав, за якими проводяться різні типології або класифікації політичних партій.

Одна з найстарших політичних типологій – розподіл партій по політичному спектрі на ліві й праві пов'язане з початковим періодом Великої буржуазної революції у Франції (1789 р.). У залі засідань депутати Генеральних Штатів (парламенту) розсілися таким чином, що з лівої сторони залу перебували представники революційних сил, які вимагали відсторонення короля від влади, введення політичних, економічних свобод. Із правої сторони залу сиділи прихильники короля, представники феодальної аристократії й супротивники революції. Середину залу займали ті, хто коливався або, як їх називали, «болото». Розподіл політичних партій на ліві і праві зберігається й сьогодні.

Ліві партії – це революційні партії, сьогодні виступають за панування суспільної власності на засоби виробництва, підкреслюють важливу роль держави в регулюванні економіки й соціальної сфери, відстоюють ідеї соціальної рівності й справедливості.

Праві партії відстоюють пріоритет приватної власності, виступають за лібералізацію економіки, тобто проти втручання держави в економічну сферу, заперечують революції й соціальну рівність.

Розподіл політичних партій за політичним спектром «ліві-праві» дозволяє розділити всі політичні партії на вкрай ліві (ультраліві), ліві, лівоцентристські, центристські, правоцентристські, праві й ультраправі.

Марксизм поклав в основу своєї класифікації класовий принцип. Він поділяє всі партії за критерієм: чиї інтереси відстоює партія, який її соціальний склад? Відповідно виділяються партії пролетарські, буржуазні, селянські, дрібнобуржуазні й поміщицько-монархічні.

Однак уявлення інтересів класу не означає, що активність партії обмежується його середовищем. Найчастіше партії діють в іншім середовищі, поза класом, інтереси якого представляють. Отже, за взаємодією із соціальним середовищем можна виділити партії моносередовища, загальні й проміжні партії.

Партії моносередовища обмежують свою діяльність одним суспільним середовищем (класом, соціальною верствою або групою), інтереси якої представляють.

Загальні партії орієнтовані на оточення з боку всього суспільства або всього народу, прагнуть домагатися впливу в будь-якім середовищі.

Проміжні партії концентрують свою діяльність, насамперед, в одному середовищі, але не відмовляються від впливу й в інших середовищах.

Класична типологія політичних партій розроблена М. Дюверже. Він установив бінарну класифікацію партій — кадрові й масові. Кадрові партії, за М. Дюверже, є продуктом еволюції (із середини XIX століття) електоральних комітетів «у низах» і парламентських груп «у верхах», отже, це партії нотаблів (іменитих людей, чиє положення в суспільстві забезпечує їм авторитет у політичному житті). Кадрові партії відрізняються нечисленністю, аморфним, вільним членством, організаційною рихлістю, децентралізованою структурою. Відсутня система офіційного членства з відповідною реєстрацією й регулярною сплатою членських внесків. Кадрова партія орієнтується на участь і перемогу на виборах. Опирається не стільки на партійну масу, скільки на партійний актив і партійних функціонерів, а також фінансову підтримку впливових кіл суспільства. Такі партії роблять великий наголос на якість (особисті властивості) своїх прихильників. Для багатьох кадрових партій характерна ідеологічна непослідовність. Найбільшою мірою типу кадрової партії відповідають у цей час республіканська й демократична партія США.

Масові партії, навпаки, названі М. Дюверже утвореннями другого покоління, продуктом загального виборчого права. Вони включають у свої ряди велику кількість членів, основним джерелом фінансування є сплачувані ними внески. Між членами партії існує тісний і постійний зв'язок. Велику роль у них грає ідеологічна діяльність. Керівництво в них належить професійним політикам. Масові партії покладаються на кількість прихильників, компенсуючи цим недолік індивідуальних якостей своїх послідовників.

Зазначені два види партій розрізняються також за внутрішньою структурою, зокрема, за типом зв'язків, що прив'язують громадянина до партії.

Пізніше М. Дюверже скорегував свою бінарну структуру, доповнивши її третім типом партій – непрямими партіями (наприклад, лейбористська партія у Великобританії, де громадянин, вступаючи в ряди профспілки, якщо не відмовляється, автоматично стає членом лейбористської партії).

Питання 47.