Поняття й теорії «політичного лідерства»

Соціологи встановили, що в будь-яких соціальних групах, колективах зазвичай виникає розподіл влади між її членами. Соціальна група розпадається на лідерів і рядових членів. Лідер (з англ. leader – ведучий, керівник) – це особа, за яким дане співтовариство визнає права на прийняття рішень, найбільш значущих з погляду групового інтересу. Лідер – це особа, спроможна впливати на інших з метою інтеграції спільної діяльності для досягнення групових цілей.

С поняттям «лідер» тісно пов'язане поняття «лідерство». Під лідерством трактується складний механізм взаємодії лідерів і керованих, який пов'язаний з активним і діючим впливом на людей, управління ними.

Диференціація на лідерів і керованих характерна не тільки для політичної еліти. Лідерство виникає, формується й функціонує на всіх рівнях суспільної організації. Лідерів можна виділити майже в кожній сфері діяльності, у будь-який історичний період.

Однією з найбільш розвинених форм лідерства є політичне лідерство. Поняття «політичне лідерство» фіксує в теоретичній формі специфічний аспект діяльності з керівництва певними спільностями людей у сферах політики.

Поняття «політичне лідерство» багатомірне. Насамперед, воно означає тип суб'єкта політичної діяльності. Лідер – це той, хто веде, керує, впливає, приймає рішення. Тобто під політичним лідером можуть тлумачитися політичний інститут, соціальна група або політичне об'єднання. Можна говорити про політичне лідерство окремих держав, соціальних класів або верств суспільства, політичних партій і рухів.

Але найчастіше в політології політичним лідером іменують особистість, що справляє постійний і вирішальний вплив на організацію, державу, суспільство в цілому.

При аналізі політичного лідерства одним з головних постає питання: «Чому одні люди стають лідерами, а інші задовольняються ролями виконавців волі лідера або його шанувальників?» На цей рахунок у політології існує кілька теорій. Насамперед, – це теорія рис. Її прихильники основну увагу приділяють рисам характеру, особистим якостям лідера. З погляду цієї теорії, лідером може стати не кожен. Лідерство – це природний дар, лідером народжуються. Людина стає лідером завдяки таким рисам характеру, як розум, енергія, воля, хоробрість. Виділяються такі якості, як ініціативність, уміння передбачати, здатність привертати до себе увагу, впевненість у собі, товариськість, фотогенічність тощо.

Проведені для перевірки теорії рис великі соціологічні дослідження значною мірою спростували цю теорію. Виявилося, що при детальному аналізі індивідуальні характеристики лідера майже повністю збігаються з повним набором психологічних і соціальних ознак особистостей взагалі. Крім того, найчастіше високі інтелектуальні й моральні риси є швидше перешкодою для того, щоб заняти лідируючі позиції, ніж умовою успіхів. Часто люди з видатними здібностями залишаються незатребуваними.

Все це зовсім не означає повного заперечення рис. Очевидно, що для заняття лідируючих позицій справді потрібні певні риси. Однак їх набір значно варіюється залежно від історичних епох і особливостей конкретних держав світу. Ідею залежності лідерства від певних соціальних умов розвиває й обґрунтовує ситуаційна концепція. Вона виходить із відносності феномена лідерства. Лідер – це функція певної ситуації. Саме конкретні обставини визначають відбір політичного лідера й детермінують його поведінку, прийняті ним рішення. Хтось буде популярний на Сході, але невідомий на Заході, хтось буде лідером в епоху криз, але стане непомітний у період стабільності, і навпаки. З погляду ситуаційного підходу, лідерські риси відносні, пріоритет надається вимогам об'єктивних обставин.

Уточненням, розвитком і якісним збагаченням ситуаційної концепції є теорія, що пояснює феномен лідера через його послідовників (конституентів). Саме послідовники сприймають лідера, сприймають ситуацію й, в остаточному підсумку, приймають або відкидають лідерство. Лідер і його конституенти становлять єдину систему. До кола конституентів належать політичні активісти, прихильники лідера, його виборці, а також всі ті, хто взаємодіє з ним, справляє на нього вплив. При цьому взаємодію лідера і його конституентів варто розглядати як двосторонній рух.

Розвитком цих концепцій є концепція завдань, які стоять перед лідером. Адже в одній і тій самій ситуації перед лідерами можуть стояти різні завдання, які необхідно вирішити. Саме завдання визначать необхідні риси для лідера, коло його послідовників.

Сукупність різних інтерпретацій політичного лідерства не дає цілісної картини цього феномена, тому для його дослідження застосовують інтерактивний аналіз. Він враховує чотири головних моменти лідерства: риси лідера, ситуацію, послідовників і завдання.

Питання 58.