Типологія політичного лідерства

У сучасній політологічній літературі склалися різноманітні типології політичного лідерства, оцінки особистісних характеристик і рис, аналіз функцій, стилів поведінки лідерів. Більшість із них спираються на типологію політичного панування (авторитету), розроблену німецьким політологом М. Вебером. У її основі лежить аналіз мотивації людей, які готові визнати того або іншого політика лідером і наслідувати йому. Виходячи з типів панування, дослідники відповідно виділили три типи лідерства: традиційне, легально-раціональне й харизматичне.

Традиційне лідерство спирається на силу звичаїв і традицій. Наприклад, старший син монарха після його смерті визнається монархом. Такий тип лідерства значною мірою притаманний доіндустріальному суспільству.

Легально-раціональне лідерство – право на лідерство виникає внаслідок установлених у цьому співтоваристві формальних узаконених процедур. Це, по суті, – бюрократичне лідерство. У ньому лідер чиновник набуває авторитету не в силу традиції або якихось особливих ознак, а як агент певної державної функції, раціональної з погляду цілісної системи. Бюрократичне лідерство властиве індустріальному суспільству.

Харизматичне лідерство засноване на вірі в надприродні здібності лідера, на культі його особистості.

Поняття «харизма» означає «божа благодать» або «божий дарунок». Цей термін застосовується до індивідів, які виділяються із середовища звичайних людей і вважаються наділеними надприродними, надлюдськими, винятковими здібностями. Вони розглядаються як такі, що виходять з божества, і на їх основі індивід визнається лідером. Для цього типу лідерства характерна фанатична відданість послідовників лідерові. Будь-який сумнів у харизмі лідера розглядається як відступництво й святотатство. У політиці харизматичний лідер відіграє найчастіше новаторську або революційну роль.

Харизматичне лідерство, широко розповсюджене на ранніх етапах людського розвитку, притаманне й сучасному суспільству. До цього типу лідерів XX ст. варто віднести В. Леніна, Й. Сталіна, А. Гітлера, Ф. Кастро, Мао-Цзедуна й інших. Такі лідери з харизматичними рисами перетворюються у фюрерів, напівбожественних вождів, чиї образи викликають одночасно страх, любов і захоплення послідовників.

Необхідність у харизматичному лідерстві зазвичай виникає в період соціальних криз, коли традиційні владні інститути дають збій і не в змозі адекватно реагувати на умови, що змінилися, і приймають стандартні рішення. Гостра, нестійка обстановка породжує в суспільній свідомості надію на диво, здатне разом розв’язати проблеми, що нагромадилися.

Залежно від стилю управління розрізняють авторитарний і демократичний типи лідерів.

Авторитарний – це лідер, що вимагає монопольної влади. Його ідеал – повна єдиноначальність. Зв'язки між членами групи при такому лідері зведені нанівець або ж проходять під контролем лідера. Авторитарний лідер намагається підвищити активність підлеглих адміністративними методами. Його головне знаряддя – «залізна вимогливість», погроза покарання.

Демократичні ж лідери ініціюють максимальну участь кожного в діяльності груп, не концентрують відповідальність у своїх руках, а намагаються розподілити її серед членів групи. Такі лідери відкриті для критики, доброзичливі до людей, створюють атмосферу співробітництва.

За змістом діяльності виділяють такі типи у формі образів моделей.

Лідер-«прапороносець» – великий стратег. Людина із сильною волею й власним баченням дійсності. Він сам формулює політичну програму й реалізує свої ідеали й цілі. Його прихильники не справляють на нього майже ніякого впливу.

Лідер-«служитель» орієнтується на своїх прихильників і прагне виступати в ролі виразника їх інтересів. На відміну від лідера-«прапороносця», він не сам формує завдання відповідно до власного бачення політичної реальності, а саме його прихильники (виборці) визначають завдання, які стають для лідерів-«служителів» центральними. У голові такого лідера ніби вмонтований своєрідний радар, що дозволяє чуйно вловлювати інтереси послідовників. Іноді такого лідера називають лідером-«флюгером».

Лідер-«торговець» ніби продає виборцям свої ідеї-програми, плани в обмін на їхню підтримку.

Лідер-«пожежний» діє в кризових ситуаціях, займається гасінням пожеж. Цей тип лідера активно відгукується на вимоги життя, політичної ситуації. Дії таких лідерів визначаються, насамперед, насущними проблемами.

За схильністю лідерів до певної моделі поведінки виділяють лідерів-агітаторів, лідерів-організаторів і лідерів-теоретиків.

Лідери-агітатори воліють впливати на керованих силою слова, ораторським мистецтвом, особистим прикладом.

Лідери-організатори надають перевагу роботі з кадрами. Їх більшою мірою притягує можливість використовувати сили організації для встановлення й поширення свого впливу.

Лідери-теоретики впливають на своїх підлеглих силою інтелекту.

Залежно від цілей і впливу, здійснюваного на суспільство, виділяють лідерів-консерваторів, лідерів-реформаторів, лідерів-революціонерів.

Лідери-консерватори орієнтуються на необхідність збереження суспільства в наявному, сучасному вигляді.

Лідери-реформатори прагнуть до перетворення суспільного устрою з допомогою проведення широкомасштабних змін, що не зачіпають основ суспільства.

Лідери-революціонери ставлять своєю метою якісну зміну суспільства, перехід до нової суспільної системи.

Питання 59.