Політична поведінка

Політична поведінка – це сукупність реакцій соціальних суб'єктів (соціальних спільностей, груп, особистостей тощо) на діяльність політичної системи. Політичну поведінку можна поділити на політичну участь і абсентеїзм.

Політична участь – це вплив громадян на функціонування політичної системи, формування політичної системи, створення політичних інститутів і процес вироблення політичних рішень.

До політичної участі можна віднести:

а) дії з делегування повноважень (електоральна поведінка);

б) активістську діяльність, спрямовану на підтримку кандидатів і партій у виборчих кампаніях;

в) відвідування мітингів і участь у демонстраціях;

г) участь у діяльності партій і груп інтересів.  

Виділяють 3 основних типи політичної участі.

1-й тип. Ортодоксальна участь, що забезпечує стійкість і функціонування політичної системи, а також вимоги, що висуваються до неї, виражені в законних формах. Наприклад, голосування, участь у роботі партій і виборчих кампаній, політичному житті суспільства, контакти з офіційними особами.

2-й тип. Неортодоксальна участь. До цього типу належать несанкціоновані дії, пов'язані з вираженням вимог або спрямовані проти політичної системи (поведінка-протест). Це участь у демонстраціях, бунти, рішучі протести проти аморальних дій влади, участь у мітингах. За типологією У. Мілбрейта (США), цей тип участі можна класифікувати як ненасильницькі активні форми.

3-й тип. Політичні злочини в політичній діяльності з використанням нелегітимного насильства можна класифікувати як насильницькі форми політичної участі (тероризм, бунти).

У структурі політичної поведінки й участі певне місце займають протестні форми поведінки.

Політичний протест – це прояв негативного ставлення до політичної системи в цілому, її окремих елементів, норм, цінностей, прийнятих рішень у демонстративній формі.

Найпоширенішою концепцією, що пояснює причини й механізми протестної поведінки, є концепція депривації. Депривація – це стан невдоволення, викликаний розбіжністю між реальним або оцінюваним і очікуваним станом, до якого прагне суб'єкт.

У тому випадку, коли порівняння соціальної дійсності із соціально значущими цінностями породжує почуття глибокої незадоволеності, виникає відчуття, що за певних соціальних і політичних змін бажані цілі можуть бути досягнуті у відносно короткий термін. Якщо описувана розбіжність стає значною, а невдоволення набуває масового характеру, виникає мотивація до участі в протестних діях.

Факторами депривації можуть бути:         

– економічний спад;

– різкий ріст податків і цін;

– руйнування стандартних норм і переконань;

– втрата звичного соціального статусу;

– завищені очікування;

– негативні результати власних успіхів з успіхами інших або з деяким «нормативним» станом.

«Вибух» протестних форм поведінки з більшою імовірністю відбувається в період переходу від економічного підйому до глибокої депресії, коли люди починають порівнювати своє нове становище з попереднім.

Росту депривації й активізації протестних дій сприяють радикальні ідеології, гасла й символічні акції, недовіра до політичного режиму, занепад віри в традиційні способи вираження вимог.

Розповсюдженими формами політичного протесту є мітинги, демонстрації, ходи, страйки. За низького ступеня інституціонализації такі акції можуть призводити до насильства, прямого зіткнення з владою. Саме тому в багатьох демократичних країнах проведення масових політичних заходів регулюється спеціальними законами, які передбачають вживання необхідних заходів, що передують проведенню таких акцій (порядок повідомлення влади про проведення заходів або одержання організаторами попереднього дозволу на проведення).

Крайньою формою, використовуваною для спроби вплинути на перебіг політичних подій, прийняття рішень є тероризм. Він належить до насильницьких типів політичної поведінки.

Політичну участь найчастіше поділяють на автономну й мобілізаційну.

Автономна участь – вільна, добровільна діяльність індивідів, що переслідують особисті й групові інтереси.

Мобілізаційна участь має примусовий характер і спрямована на підтримку політичної системи, і її метою є демонстрація відданості правлячій еліті, всенародної єдності й схвалення політики, що проводиться. Стимулами політичної активності стають страх, адміністративний примус, традиції.

У будь-якому суспільстві, у будь-якій політичній системі присутні елементи того й іншого. У тоталітарних і авторитарних режимах домінує мобілізаційний тип участі. У демократичних – автономний.

Політичній участі протистоїть такий тип політичної поведінки, як абсентеїзм. Під абсентеїзмом трактують відхилення від участі в політичному житті (у голосуванні, виборчих кампаніях, акціях протесту, діяльності партій, груп інтересів тощо), втрата інтересу до політики й політичних норм, тобто політична апатія. Абсентеїстський тип поведінки існує в будь-якому суспільстві, однак його ріст, як і ріст долі апатичних людей, свідчить про серйозну кризу легітимності політичної системи, глибоку кризу її норм і цінностей.

Фактором, що зумовлює абсентеїзм, є домінування в особистості норм субкультури при майже цілковитому витісненні загальноприйнятих норм культури. Внаслідок цього особистість сприймає світ, що перебуває за рамками «своєї» субкультури, як далекий і/або ілюзійний. Високий ступінь задоволення особистих інтересів також може призводити до втрати інтересу до політики. З погляду деяких політологів, здатність особистості самостійно справлятися зі своїми проблемами, відстоювати свої інтереси може породжувати відчуття непотрібності політики, і, навпаки, загроза власним інтересам з боку могутніших груп породжує прагнення звернутися до політики як засобу відстоювання й захисту своїх інтересів. Політична апатія може виникати з почуття власної безпорадності перед складними проблемами, недовіри до політичних інститутів, відчуття неможливості хоч якось вплинути на процес вироблення й прийняття рішень. Абсентеїзм може бути зумовлений розпадом групових норм, втратою особистістю почуття приналежності до певної соціальної групи, а отже, цілей і цінностей соціального життя, відсутністю уявлень про зв'язок політики із приватним життям. Абсентеїзм більшою мірою спостерігається в молоді, представників різних субкультур, осіб з низьким рівнем освіти.

У сучасній Україні доля політично апатичних людей у складі населення досить велика. Це зумовлено кризою масової свідомості, конфліктом цінностей, відчуженням більшості населення від влади й недовірою до неї, політико-правовим нігілізмом і збереженням стійкої віри в «чудесне» пришестя великого харизматичного лідера. Абсентеїзм певної частини українського суспільства – значною мірою наслідок катастрофи міфу про якнайшвидше входження в коло високорозвинених країн і очікувань «економічного чуда».

 

Питання 65.