Електоральна поведінка

Електоральна поведінка – один з найпоширеніших типів політичної поведінки, виражений в участі або в неучасті потенційних виборців у голосуванні.

На спрямованість електоральної поведінки впливає, насамперед, ідентифікація конкретного виборця з певною соціальною групою або партією. Психологічна близькість до групи, хоча жорстко й не визначає політичні орієнтації, проте обмежує спектр політичних орієнтацій та альтернатив, спрощуючи політичний вибір.

На переваги виборців впливають такі фактори: стать, вік, конфесіональна приналежність, особливості первинної соціалізації. При цьому існують деякі спільні тенденції поведінки окремих електоральних груп:

- чоловіки в цілому активніше жінок беруть участь у виборах;

- на активність впливає освіта: освічені громадяни демонструють вищий ступінь політичної участі у виборчому процесі;

- особи від 35 до 55 років активніші, ніж молодь або особи літнього віку;

- вплив на активність справляє сімейний стан або членство в певних організаціях;

- погляди й переваги жінок консервативніші, ніж чоловіків;

- заміжні, непрацюючі жінки часто дотримуються політичних установок своїх чоловіків;

- молодь деякою мірою тяжіє до радикалізму й охоче віддає свої голоси тим, хто обіцяє швидкі зміни. Її виборчі орієнтації розходяться з орієнтаціями більшості суспільства, а рівень активності відносно невисокий;

- люди літнього віку тяжіють до лівих партій.

Безумовно, перераховані вище тенденції не абсолютні, і процес вибору часто є важкопередбачуваним. Найчастіше виборець, незадоволений традиційними політичними партіями, під впливом настроїв і вражень стрімко змінює свої орієнтації й переваги. Невипадково деякі, не позбавлені почуття гумору, політологи проводять аналогії між жіночим характером і характером середнього виборця.

Цю рису можна віднести до однієї з особливостей поведінки українського електорату. Почасти виправданням служить той фактор, що українське суспільство не має великого досвіду політичної участі й впливу соціальних груп на процеси вироблення й прийняття рішень. Інший фактор, що визначає особливості політичної поведінки в Україні, – це процес модернізації і його вплив на все суспільство.

У радянський період виборчі кампанії проводилися, але як «вибори без вибору». Характерною рисою протягом 90-х років стала змагальність – виборці одержали справжню можливість вибору.

У процесі виборчих кампаній 90-х років у поведінці виборців позначилися такі риси:

1. Відсутність у значної частини виборців стійких партійних ідентифікацій. Це означає, що ці виборці не мають уявлень про те, яка партія виражає їхні інтереси. Тому партійні переваги в Україні залишаються нестійкими, а вибір між кандидатами й партіями найчастіше ситуативний (тобто залежить від тимчасових факторів: настрою, виплати зарплатні і її затримки напередодні голосування, впливи членів сім’ї, друзів, колег).

2. Електоральна активність залежить також від таких факторів, як дохід, соціальний статус, стать, вік. Приміром, частина тих, хто визначився зі своїми електоральними намірами (голосувати – не голосувати) серед чоловіків більша, ніж серед жінок. Електоральна активність зростає в міру збільшення доходів, освітнього рівня, віку. Встановлено, що особи з вищою освітою набагато активніше беруть участь у виборах, ніж особи з початковою або середньою освітою. Стійкий інтерес до виборів проявляють підприємці й керівники всіх рівнів. Частина політично активних зростає зі зміною вікових показників, котрі значно активніше молоді беруть участь у виборах.

3. Для значної частини українського суспільства найприйнятнішою формою електоральної поведінки є абсентеїзм – відмова від участі в голосуванні. Серед абсентеїстів досить багато молоді, безробітних, осіб з низьким рівнем доходів.

Причинами абсентеїзму є недовіра до партій, кандидатів і політики в цілому; низький авторитет представницьких органів влади; відсутність електоральної культури; переконаність у тім, що вибори не вплинуть на зміну ситуації, сумніви в правильності підрахунків голосів і підведенні підсумків голосування.

Питання 67.