Поняття «політичної культури суспільства» і її структура

Термін «політична культура» виник у XVIII ст. у працях німецького філософа І. Гердера, хоча теорія, що описує цю групу політичних явищ, сформувалася тільки наприкінці 50-х – початку 60-х рр. XX ст. Політична культура розглядається як частина духовної культури суспільства, що включає в себе сукупність історично сформованих, стійких ідей, переконань, цінностей, норм, зразків поведінки, що втілюють досвіди попередніх поколінь і проявляються в діяльності людей та забезпечують наступність політичного життя суспільства.

Введення в політичний аналіз ідеї політичної культури дозволило істотно поглибити розуміння політичного процесу. На думку основоположників сучасного розуміння політичної культури Г. Алмонда, С. Верби, Дж. Пауелла, залучення індивідів і соціальних груп у політику, обґрунтоване прагненнями реалізувати свої соціально значущі інтереси, відбувається не прямо, а опосередковано тими значеннями й змістами, якими суб'єкти політики наділяють своє ставлення до влади, політичних інститутів, політичних еліт, лідерів тощо. Тобто політична культура трактується, насамперед, як соціально-психологічна установка, яка визначає найбільш стійкі й типові зразки й правила політичної поведінки. Політична культура ніби утворює матрицю політичного процесу, яка «відливає» свідомість і поведінку його суб'єктів у стійкі, відтворені протягом історичного переходу форми.

Вчення про політичну культуру ніби підсумовує весь досвід існування політики як особливої сфери життєдіяльності суспільства й людини. Політична культура охоплює всі сфери політичного життя й містить у собі культуру політичної свідомості, культуру політичної поведінки індивідів, груп і партій, культуру функціонування існуючих у цій країні політичних інститутів і організацій.

З погляду концепції політичної культури як частини загальної культури суспільства у неї включені чотири компоненти:

1. Пізнавальний (когнітивний) компонент складають знання й уявлення різні сторони політичного життя суспільства: політичну систему і її окремі інститути, політичний режим, механізми володарювання, про рішення, що приймаються, і їх реалізацію тощо.  

2. Емоційно-почуттєвий (афективний) компонент становлять почуття й переживання, які відчуває суб'єкт політики у зв'язку з його участю в політичному житті суспільства, емоційно забарвлене ставлення до різних аспектів політичного життя: прийняття й неприйняття, схвалення й відкидання, симпатії й антипатії, захоплення або презирство тощо.

3. Оцінний (аксіологічний) компонент становлять вироблені суб'єктом політики за певними критеріями оцінки існуючих політичних відносин, перебігу політичного процесу з позицій їх відповідності або невідповідності своїм цілям, соціально-політичним цінностям, нормам, ідеалам.

4. Поведінковий компонент – результат когнітивного, афективного й оцінного компонентів, переведення їх у практичну площину реалізації, політична поведінка як спосіб реагування на події, що відбуваються в політичному житті.

За соціологічним аналізіом політичної культури в ній виділяють ті самі елементи, що й у духовній культурі суспільства в цілому. Першоосновою культури будь-якого суспільства є осмислений досвід, сформований у певних поняттях і уявленнях і зафіксований у мові. Мова – це система знаків і символів, наділених певним значенням. Першим базисним елементом політичної культури є значеннєвий, знаково-символічний. Політична культура є сукупністю текстів і символів, з допомогою яких здійснюються комунікація й ретрансляція політичних досвідів, знань, ідей, концепцій, змістів і цінностей.

Складовою частиною політичної мови є мова жестів: голосування, оплески, вітання в різних варіантах, демонстративний відхід як нота протесту з політичних мітингів тощо.

Мова жестів значною мірою може бути віднесена до політичної символіки. Політичний символ – особливий знак, що виражає в концентрованій формі певну ідею або явище. До таких символів належать національно-державні (прапори, герби, гімни), партійні (гімни, емблеми) і скульптурно-архітектурні (будівлі, площі, пам'ятники та ін.) символи.

Змістовну сторону політичної культури утворюють політичні ідеї й концепції, переконання і вірування. Вони виступають безпосереднім мотивом політичних дій і вчинків.

Ядро політичної культури становить ціннісно-нормативна система, що включає соціальні цінності, ціннісні установки, соціальні норми (звичаї, традиції,  ритуали, правові норми).

Об’єктивною формою політичних цінностей і норм є політичні інститути –  відносно стійкі типи й форми соціальної взаємодії, з допомогою яких організовується політичне життя, забезпечуються його стабільність і наступність.

Про політичну культуру можна говорити, аналізуючи суспільство в цілому, а також у зв'язку з аналізом його окремих частин. У цьому випадку в рамках єдиної культури виділяють більш-менш автономні структуровані утворення, іменовані в науці субкультурами. Це сукупність політичних орієнтаійї, що значно відрізняються від культурних орієнтацій, які домінують у суспільстві. Особливості політичних субкультур можуть бути зумовлені відмінностями в становищі суспільних груп в економічній, соціальній структурі; етнічними, релігійними, освітніми, статевовіковими ознаками. Наприклад, у багатонаціональних державах виділяють субкультури національних меншин, або релігійно-політичні субкультури. Для політичної субкультури жінок характерна схильність до консерватизму, молодь більше цінує можливість спілкування і рівень життя, а старше покоління – статок і забезпечення.

Єднання й близькість субкультур сприяють стабільності суспільства, а їхня різнорідність є джерелом дестабілізації.

Питання 68.