Типологія політичної культури

Різноманіття типів політичних культур зумовлено різноманіттям політичних систем, відмінністю у рівні соціально-економічного, політичного, культурного, історичного розвитку. Політична культура існує в конкретних формах. Ті самі цінності, символи, норми, зразки поведінки в різних людей і соціальних груп проявляються по-різному.

Теорія типів політичних культур виходить із визначення базисної моделі політичної культури, що проявляється в національно-специфічних формах.

За масштабахми виділяють загальну (домінуючу) політичну культуру – це найбільш стійкі, типові ознаки, що характеризують політичну свідомість і політичну поведінку основної маси населення й субкультури – сукупність політичних організацій і моделей політичної поведінки, що характерна для певних політичних груп і регіонів і яка відрізняється від домінуючої в суспільстві.

Вона містить орієнтації:

- соціально-класові;

- національно-етнічні;

- релігійні;

- політичні;

- статевовікові;

- регіональні.

Стосовно влади виділяють пануючу й контркультуру (сукупність символів, цінностей, норм і зразків поведінки, що протистоять домінуючій культурі).

В політичній науці існує поділ культур на типи, що виходять із ідеологічних установок суспільства. У марксизмі виділяють рабовласницький, феодальний, буржуазний і соціалістичний типи.

Формаційний підхід до визначення типу культури покладений в основу класифікації польського політолога Е. Вятра. Він виділяє племінну, теократичну, деспотичну політичні культури (для рабовласницьких і феодальних суспільств) і культури громадянської активності й підданицьку (для буржуазного суспільства).

Широкої популярності набула типологізація американських політологів С. Верби й Г. Алмонда. Вона заснована на результатах порівняльного аналізу політичних культур різних країн, залежно від ступеня орієнтації людей на участь у політичному житті й забезпеченні функціонування політичної системи. Всі політичні культури поділяються на три «чистих типи».

 

Патріархальна           Підданницька            Культура участі

Орієнтація на місцеві цінності (клану, роду, племені), місцевий патріотизм, сімейність. Індивід малосприйнятний до глобальної політичної культури і виконання політичних ролей. Типова для молодих незалежних держав з багатогранними місцевими субкультурами.        Пасивне ставлення індивіда до політичної системи, орієнтація на традиції та очікування від влади, якій підкоряється, різних благ.            Громадянська активність, утягненість у політичне життя, раціональність, бажання активно впливати на владу з допомогою законних засобів – вибори, демонстрації тощо.

 

«Чисті типи» на практиці не зустрічаються, вони переплетені один з одним.

У політичній науці досить поширена типологія політичних культур, заснована на різниці цивілізаційного розвитку Заходу й Сходу.

Захід

- переконаність, що влада може триматися на фізичній, духовній або іншій перевазі людини над людиною;

- ставлення до політики як до конфліктної соціальної діяльності, що будується на принципах чесної гри й рівності громадян через закони;

- усвідомлення самодостатності особистості для здійснення владних повноважень, ставлення до політичних прав як до умови зміцнення права власності, примат ідеалів індивідуальної волі;

- визнання індивіда основним суб'єктом і джерелом політики, ставлення до держави як до інституту, залежного від громадянського суспільства, гаранта прав і свобод особи, знаряддя підприємницької діяльності індивідів і груп;

- надання переваги особистістю множинності форм політичного життя, змагального типу участі у владі, плюралізму й демократії (перевага ускладненої організації влади: наявність партій, різноманітних груп тиску тощо);

- раціональне ставлення до виконання правлячими елітами й лідерами своїх функцій з управляння суспільством, розуміння необхідності контролю за їхньою діяльністю з дотриманням правил контрактної етики;

- прийняття загальнодержавних законів і встановлення кодифікованого керівництва над приватними нормами й правилами поведінки, розуміння відмінностей у моральній і правовій мотивації політичних дій громадян;

- досить відчутна ідеологізованість політичних позицій громадян.

Схід

- переконання у божественному походженні влади, не пов'язаному з людськими чеснотами;

- ставлення до політики як до подвижницької, не доступної всім діяльності, підлеглої кодексу поведінки героїв і принципам божественного правління, заперечення смертності політичних подій і розуміння політики як середовища твердження консенсусу, гармонії й миру;

- заперечення самодостатності для здійснення владних повноважень, потреба в посереднику у відносинах між індивідами й владою, пріоритет ідеалів справедливості, політична індиферентність особистості;

- визнання чільної ролі еліт і держави, перевага патронату держави над особистістю, визнання пріоритету над особистістю керівників громад, співтовариств, груп, домінування цінностей корпоративізму;

- надання переваги особистістю виконавським функціям у політичному житті й колективних формах політичної участі, позбавлених індивідуальної відповідальності, тяжіння до авторитарного типу управління, спрощених форм організації влади, пошук харизматичного лідера;

- обожнювання (сакралізація) правителів і їх діяльності з управління суспільством, переконаність і необхідність їх контролю;

- пріоритет місцевих правил і звичаїв (місцевого права) над формальним установленням держави, тенденція до згладжування протиріч між моральними традиціями спільності й законодавчим установленням як мотивації політичної поведінки;

- менш виражена ідеологізованість позиції, віротерпимість.

 

Питання 69.