Консерватизм

Консерватизм як ідеологія виник як противага буржуазному лібералізму, що виступав на підтримку демократичних революцій у Європі на межі XVIII–XIX століть. Творцями консерватизму є західноєвропейські філософи й суспільні діячі Е. Берк, Ж. Де Местр і Л. Де Бональд.

В ранній період свого розвитку консерватизм був пов'язаний з інтересами світських і церковних феодалів, які бажали зберегти вищу владу, привілеї й багатства. Після перемоги буржуазних революцій у Європі й Америці й установлення капіталістичних відносин консервативні верстви суспільства виступили на їх підтримку. У цілому ідеологія консерватизму ґрунтується на визнанні непорушності природним шляхом сформованого порядку речей і традиційних цінностей, пов'язаних з сім’єю, релігією, становими розмежуваннями.

На думку консерваторів, у суспільних відносинах повинен діяти принцип наступності, а не революційних перетворень, які можуть загрожувати становищу правлячого класу й стабільності суспільства. Консерватори переконані, що система ієрархічних суспільних відносин дана Богом і не може бути змінена людьми за своїм розсудом. Тому принцип рівності не може бути покладений в основу суспільного устрою, тому що він суперечить природі людини.

Сучасний консерватизм значною мірою відрізняється від колишнього. У цей час консерватори, як і ліберали, виступають за свободу конкуренції, ринкові відносини, обмеження державного втручання в економіку. Разом з тим консерватори завжди виступали на захист інтересів правлячих класів, великого капіталу, за пристосування політичних принципів до звичаїв, національних традицій, вимог діючої влади.

Сучасний, новий консерватизм (неоконсерватизм) виник в 70-і роки XX ст. й формувався на основі протистояння неолібералізму й соціалізму. З метою збереження влади й стабільності в суспільстві, неолібералізм і неоконсерватизм визнають навіть деякі соціалістичні ідеї, зокрема, про необхідність державного регулювання економіки, розвиток державних соціальних програм для підтримки прийнятного життєвого рівня населення.

Неоконсерватори все-таки вимагають обмеження втручання держави в суспільне й економічне життя. Визначальною рисою ідейно-політичних установок неоконсерватизму є його антидержавна спрямованість – антиетатизм. Будучи традиційними захисниками великого капіталу, неоконсерватори виступають за збереження його привілейованого становища, проти високого обкладання податками великих монополістичних об'єднань, за згортання державних соціальних програм для незаможних, за підвищення рівня експлуатації трудящих.

Неоконсерватори переконані в тім, що держава не зобов'язана гарантувати гідне життя населення. Кожна людина, на їхню думку, має сама піклуватися про себе, сім’ю, близьких і не розраховувати на державну допомогу й підтримку. Виживати повинні найсильніші, а про «невдах», що перетворилися в люмпенів і опустилися на дно суспільства, державі немає справи.

Сучасна держава, на думку неоконсерваторів, має створювати рівність можливостей, але не рівність результатів. Отже, в ідеології консерватизму поєднуються традиційні цінності: сім’я, мораль, релігія, привілейоване становище правлячих класів із цінностями буржуазного суспільства – індивідуалізмом, свободою ринкових відносин.

Питання 75.