Сучасні виборчі системи

Основним регулятором виборів є виборча система. Виборча система – це сукупність установлених законом правил,принципів і прийомів, з допомогою яких визначаються результати голосування й розподіляються депутатські місця й владні посади.

 

У світі існує велика кількість виборчих систем, однак їхня розмаїтість може бути зведена до таких трьох типів: мажоритарна, пропорційна й змішана.

В основі мажоритарного типу виборчої системи лежить принцип більшості при визначенні результатів голосування (з французької majorite – більшість). Вибраним уважається кандидат, що набрав установлену більшість голосів виборців.

Існують два різновиди мажоритарної системи: відносної більшості й абсолютної більшості.

При системі відносної більшості кандидату для перемоги досить набрати більше голосів, ніж кому-небудь із його конкурентів. Виборчі округи є, як правило, одномандатними, тобто від кожного округу обирається тільки один депутат. Система відносної більшості використовується в цей час при виборах парламентів Великобританії, США.

Голоси, подані за кандидатів, що програли, не враховуються й не впливають на розподіл місць в органі влади.

Політичним наслідком застосування мажоритарної системи відносної більшості є двопартійність, тобто наявність у країні двох найбільших, що постійно чергують біля влади політичних партій.

При системі абсолютної більшості кандидатом, який переміг, вважається той, що набрав абсолютну більшість голосів – 50 % плюс один голос. У зв'язку з тим, що не завжди вдається кому-небудь із кандидатів набрати більше половини голосів у першому турі, доводиться проводити другий тур виборів. Зазвичай в другий тур виходять два кандидати, що набрали найбільшу кількість голосів. Той, хто набрав у другому турі більше голосів, вважається переможцем.

Вибори за мажоритарною системою абсолютної більшості сприяють формуванню стабільних партійних блоків, за винятком нечисленних роздроблених партій. Унаслідок утворюється система великих і взаємозалежних політичних партій. У першому турі близькі за ідеологією партії йдуть роздільно, другий тур змушує їх об’єднуватися й протистояти спільним суперникам. Система абсолютної більшості застосовується при виборах парламентів Франції, Білорусії.

Основною перевагою мажоритарних систем є врахування думки більшості виборців певного округу при формуванні органів державної влади. При цьому виборці голосують за певного кандидата, оцінюючи його особисті чесноти й недоліки. Вибори за мажоритарною системою визначають панування декількох великих партій, які можуть сформувати стабільні уряди, що сприяє стабільності політичної системи суспільства в цілому.

З переваг мажоритарних систем випливають недоліки, будучи їх продовженням. Якщо немає переваги партії, шо перемогла, втрачається майже 49% голосів виборців, які проголосували за переможених кандидатів. За наявності великої кількості кандидатів на одне місце в органі влади відсоток загублених голосів різко зростає. Тим самим порушується принцип загальності виборчого права, оскільки голоси, подані за кандидатів, що потерпіли поразку, пропадають. А переможець представляє інтереси меншостей всіх виборців.

Мажоритарна система не дає адекватного співвідношення між підтримкою, що одержує партія в країні, і кількістю її представників у парламенті. Цю проблему розв’язує пропорційна виборча система.

Головна відмінність пропорційної системи від мажоритарної полягає в тому, що вона будується не на принципі більшості, а на принципі пропорційності між отриманими голосами й завойованими мандатами. Депутатські мандати розподіляються не між індивідуальними кандидатами, а між партіями відповідно до числа поданих за них голосів. Виборці голосують за партійні списки, фактично за ту або іншу програму. Звичайно, партії намагаються включати у свої списки людей найбільш відомих, авторитетних, але сам принцип від цього не змінюється.

Існують два основні різновиди пропорційної системи: закритих (жорстких) списків і відкритих (м'яких) списків. При системі жорстких списків виборці мають право вибрати всього лише партію, проголосувавши за список цілком. Депутатами стають перші кандидати списку відповідно до числа місць, отриманих партією внаслідок голосування.

У системі м'яких списків виборці, голосуючи за партію, можуть змінити місця кандидатів, надавши свою перевагу (преференцію) певним кандидатам. Тобто відкритий список дозволяє змінити порядок списку кандидатів, складений партійною елітою.

Для визначення результатів голосування встановлюється квота, тобто мінімум голосів, необхідних для обрання одного депутата. Для цього кількість поданих голосів ділиться на кількість депутатських місць. Місця між партіями розподіляються розподілом отриманих ними голосів на квоту.

Пропорційна система є найдемократичнішою, дозволяє враховувати політичні симпатії населення. Вона стимулює багатопартійність, створює сприятливі умови для невеликих політичних партій.

До недоліків відносять надмірну багатопартійність у суспільстві й у парламенті і як наслідок – нестабільність уряду. Цей недолік намагаються виправити, вводячи виборчий поріг, тобто, щоб бути представленою в парламенті, партія має одержати не менше певного відсотка голосів. Також пропорційна система призводить до появи в парламенті випадкових людей, що не розбираються в політиці.

Змішані виборчі системи поєднують у собі переваги й недоліки обох систем – мажоритарної і пропорційної.

Питання 79.