Політичні технології

Політичні технології – різновид соціальних технологій, що становлять сукупність послідовно застосовуваних процедур, прийомів і способів діяльності, спрямованих на найбільш ефективну реалізацію цілей і завдань конкретного політичного суб'єкта в певний час і в певному місці.

Політичні технології займаються політичним проектуванням (прогнозуванням, плануванням і програмуванням) і організацією практичної діяльності інститутів влади.

Потреба у формуванні політичних технологій проявляється там і тоді, де й коли є повторювані, часом навіть стереотипізовані ситуації, коли в процесі досягнення цілей складається (і певним чином закріплюється) відома послідовність операцій, що фіксує черговість застосування певних прийомів і засобів досягнення конкретної мети. Політичні технології як сукупність прийомів і процедур цілеспрямованої діяльності не тільки впорядковують засоби досягнення мети, але й закріплюють черговість дій, вироблення відповідних алгоритмів поведінки політичного суб'єкта.

Технології як певні алгоритми дій є формою політичної інженерії, обумовленою як характеристиками діючого суб'єкта (його знаннями, досвідом, налаштуванням на реальність), так і використовуваними в його діяльності матеріальними й духовними ресурсами, а також технічними компонентами. Із цієї причини формування й застосування технологій, темп їхнього здійснення тісно пов'язані із кваліфікацією й компетентністю суб'єкта, його практичними навичками й умінням використання певних політичних ресурсів. Як правило, низька забезпеченість технічними або кадровими ресурсами знижує ефективність застосування технологій.

Технології обмежені за місцем і часом застосування. У конкретного поєднання технік, способів і прийомів діяльності як певної системи цієї діяльності існує свій «внутрішній час», досить жорстка прихильність до просторово-часових ситуацій. Однак у технологіях завжди є місце творчості суб'єкта, імпровізації, нестандартним діям, які допомагають пристосуватися до нових ситуацій. У технологічних процесах елементи імпровізації мають обмежений характер. Технології спрямовані на раціоналізацію й спрощення дій заради досягнення мети, і саме тому для них характерна схильність до відомої формалізації й інституціоналізації, нормативному закріпленню.

У структуру політичних технологій, як правило, входять три найбільш значущі елементи: технологічні знання, конкретні прийоми, процедури й методики дії, а також техніко-ресурсні компоненти.

Провідну роль серед цих елементів відіграють технологічні знання. Ця роль зумовлена тим, що політичні технології за суттю є втіленням особливих форм відбиття дійсності, які спрямовані на знаходження засобів і способів практичного розв’язання проблем, що виникають у сферах влади й управління державою. У цьому сенсі технологічний рівень пізнання дійсності не тільки є формою науково-прикладного знання, але й одноразово виражає оцінку політичних проблем, з погляду зацікавлених у їхньому рішенні суб'єктів.

Технологічне знання розглядає будь-яку подію як певний фрагмент дійсності, що володіє власною логікою руху, джерелом розвитку, межею росту тощо і передбачає розв’язання проблеми. Таким чином, сенс технологічного знання формується на основі позицій того, хто відображає подію (технолог, аналітик); того, хто дає конкретні цілі рішення пов'язаної з даною ситуацією проблеми (замовник), а також того, хто діє на стадії рішення завдання (виконавець). Отже, кожен з них здатний змінити зміст і форму технологічної інформації. Таке потроєння суб'єкта технологічного знання свідчить про те, що вся його пізнавальна стратегія будується на зведенні об'єктивних умов до суб'єктивно інтерпретованої ситуації як на стадії діагностики, так і на стадії актуалізації знань. Включення уявлень цих суб'єктів в оцінку ситуації свідчить, що цільових орієнтацій в рамках технологічного знання про одну і ту саму проблему може бути скільки завгодно. Тому конкретні проблеми технологічно можуть бути інтерпретовані й «убудовані» у найрізноманітніші політичні процеси.

При технологічному підході на перший план виступає проблема вироблення такої системи координат, що здатна привести до розуміння складу, структури, форми, характеру змін тих або інших подій (ситуацій). Це припускає включення в базу технологічних даних не тільки висновків і оцінок спеціального характеру (оцінок співвідношення політичних сил, їхніх ідеологічних програм тощо), але й тієї інформації, що розкриває цю ситуацію з економічної, побутової й інших точок зору.

Оскільки технологічне знання – це науково-прикладне знання й орієнтоване на політичне проектування й організацію практичної діяльності суб'єктів політики, основною цінністю для технологій є не саме знання про те, як можна щось зробити, а конкретні вміння, навички здійснення дій і досягнення цілей. Зміст таких конкретних навичок і вмінь, які виражаються в застосуванні певних прийомів, процедур, технік і методик дій, безпосередньо задається конкретними цілями або, в остаточному підсумку, особливостями тієї або іншої предметної сфери політики. Наприклад, у сфері прийняття рішень це можуть бути прийоми узгодження й порівняння інтересів сторін при виробленні тих або інших цілей державної політики в рамках дозволу міжнародних конфліктів – способи пошуків компромісів між конфліктуючими сторонами або впливи на них з боку арбітражних структур.

Конкретні прийоми й способи діяльності безпосередньо залежать і від наявності тих або інших кадрових структур, технічного оснащення діючих осіб, наявності тих або інших ресурсів, що впливають на зміст політичних технологій.

Питання 81.