Типологія політичних конфліктів

Політичні конфлікти різноманітні, існує безліч різних критеріїв, за якими проводиться класифікація, або типологія.

З погляду зон і сфер прояву виділяють внутрішньополітичні й зовнішньополітичні конфлікти.

Зовнішньополітичні – відбуваються в сфері міжнародних відносин. Їхніми суб'єктами виступають окремі держави, групи держав або міжнародні організації. Специфічними формами таких конфліктів виступають світові й локальні війни, а також економічні, торговельні, митні конфлікти.

Внутрішньополітичні конфлікти розкривають взаємодію між різними суб'єктами влади (правлячою й опозиційною елітою, конкуруючими партіями й групами інтересів, центральною й місцевою владою), що відбиває характер внутрішньополітичних процесів у сферах державного управління або інших сфер суспільного життя.

За часом протікання конфлікти можна поділити на довгострокові й короткочасні. Тобто процеси виникнення й вирішення окремих конфліктів у політиці можуть завершитися протягом гранично короткого часу, але можуть протікати протягом життя цілих поколінь.

З погляду публічності, можна говорити про відкриті, тобто виражені в наявних, зовні фіксованих формах взаємодії конфліктуючих сторін, і закриті конфлікти, у яких домінують тіньові способи боротьби за владу.

Відповідно до будови й організаційної форми прояву можна виділити вертикальні й горизонтальні конфлікти. Вертикальні конфлікти характеризують протиборство суб'єктів, що належать до різних рівнів влади, центральних і регіональних еліт, органів федерального й місцевого самоврядування. Горизонтальні конфлікти характеризують конкретну взаємодію однопорядкових суб'єктів і носіїв влади: усередині правлячої еліти, між правлячими партіями, членами одного політичного об'єднання.

За формами вирішення політичні конфлікти можуть бути насильницькими й мирними.

З погляду місця конфлікту, у політичній системі виділяються інституціональні, тобто здійснювані в рамках політичної системи, і позаінституціональні, тобто такі, що виходять за ці рамки. Суб'єктами інституціональних внутрішньополітичних конфліктів виступають політичні інститути, організації, що підкоряються єдиним правилам політичної гри, але займають різні позиції. Наприклад, конфлікти різних гілок влади, центральних і місцевих органів влади. Предметом таких конфліктів є окремі елементи політичної системи, політика правлячих кіл, які не відповідають інтересам і цілям системи в цілому або окремим угрупованням. Їхнє вирішення призводить до часткових змін у політиці влади.

Суб'єктами позаінституціональних внутрішньополітичних конфліктів виступають, з одного боку, правлячі еліти й партії, державні інститути, організації, лідери, а з іншого боку – позасистемна опозиція: народні маси, політично активні групи, радикальні організації, що виступають проти існуючих порядків, пануючої влади й діючі за рамками загальноприйнятих правил політичної гри. Предметом конфлікту в цьому випадку є існуюча система державної влади в цілому, існуючий режим. Кінцевий підсумок конфлікту: або перемога правлячого режиму й знищення позасистемної опозиції, або зміна політичної системи.

На підставі соціальних позицій виділяють статусно-рольові політичні конфлікти. Їхньою основою стають місце в ієрархії політичної влади, сукупність і обсяг політичних прав і свобод, сукупність і обсяги статусних обов'язків, простір і характер статусного поля відповідальності, реальні можливості тих або інших груп брати участь у політичному житті й впливати на нього.

За масштабами політичних перетворень і характером розв'язуваних проблем політичні конфлікти можуть бути частковими й радикальними. Джерелом часткових конфліктів є протиріччя із приводу неосновних, кон'юнктурних інтересів і цінностей. У цих конфліктах беруть участь лише деякі інститути й групи, частини еліт, ворогуючі партії, зацікавлені або незацікавлені у розв’язанні певних політичних проблем. Джерелом радикального конфлікту є протиріччя між корінними політичними інтересами й цінностями великих соціальних груп, для них характерна відсутність спільних інтересів. Радикальні конфлікти втягують у сферу протиборства більшість або всі політичні інститути і значні маси населення.

Змістовна типологія припускає виділення конфліктів за характером чих причин, що їх породжують. Тут можна виділити національні, расові, релігійні (конфесіональні) й інші причини, які внаслідок політизації призводять до виникнення етнополітичних, расовополітичних і політико-конфесійних конфліктів. Оскільки сукупності різних цінностей, норм, способів політичного життя є різноманітними, можна говорити про конфлікти різних політичних культур.

Типологію, навіть найбагатшу, не варто переоцінювати. По-перше, жоден конфлікт не існує в «чистому» вигляді – він має риси декількох конфліктів. По-друге, типологія не дає можливість повного уявлення про дійсність, та й не має такої мети. Але без неї не можна науково зрозуміти дійсність, усвідомити все багатство суспільного життя. Типологія просто ставить крапку орієнтира в дійсність, яка завдяки цьому стає зрозумілішою.

Питання 90.