Способи й методи регулювання політичних конфліктів

Принципова установка на те, що політичні конфлікти здатні виконувати позитивні функції, дозволяє дійти висновку, що в інтересах державної влади найчастіше може бути не придушення конфліктів, що формуються, а контроль або регулювання.

Стратегія управління конфліктами припускає рішення таких завдань:

- перешкодити виникненню конфлікту або його розростанню й переходу в таку стадію, яка дає значні руйнівні наслідки й збільшує соціальну ціну за його регулювання;

- виявлення всіх тіньових, латентних форм прояву конфлікту й переведення конфліктної взаємодії в публічну відкриту форму, для того щоб зменшити неконтрольовані процеси й наслідки цієї взаємодії, уникнути раптових обвальних потрясінь, на які було б неможливо правильно й оперативно реагувати;

- мінімізувати ступінь соціального збудження, викликаного плином політичного конфлікту в суміжних сферах суспільного життя, для того щоб не спровокувати ширші, додаткові потрясіння, на врегулювання яких необхідно затратити додаткові ресурси й енергію.

Наприклад, Р. Дарендорф виділяє три форми управління конфліктами:

1. Придушення конфлікту. Цей спосіб зрідка рекомендується як доречний, але багато хто його застосовував. Придушення є неефективним способом поводження з конфліктами тому, що зростає потенційна злоякісність конфлікту, який ще жорстокіше придушується доти, поки жодна сила на світі не зможе придушити енергію конфлікту. Метод придушення соціальних конфліктів не може продовжуватися протягом тривалого строку, тобто періоду, що перевищує кілька років.

2. Скасування конфлікту. Під цим трактується будь-яка спроба в корені ліквідувати протиріччя. Ця спроба завжди оманна, оскільки таке регулювання не ліквідує прихований за ним конфлікт. Політичні конфлікти, тобто які систематично виростають із політичної структури суспільства, принципово не можна «вирішити» у розумінні остаточного усунення.

3. Регулювання конфлікту. Воно є вирішальним засобом зменшення насильництва майже всіх видів конфліктів.

Під регулюванням конфлікту (конфліктним контролем) трактуються розробка й застосування системи заходів, спрямованих на обмеження інтенсивності й масштабу конфлікту, його деескалацію.

Основними формами регулювання конфлікту є переговори, посередництво, арбітраж.

Переговори припускають створення такого органу, у якому конфліктуючі сторони регулярно зустрічаються з метою ведення переговорів з усіх гострих тем, пов'язаних із конфліктом, і приймають рішення встановленим способом (більшістю, кваліфікованою більшістю, більшістю із правами вето, одноголосно).

Політичною практикою й теорією вироблені деякі загальні способи запобігання й регулювання та вирішення політичних конфліктів, серед яких – компроміс і консенсус.

Компроміс визначається як угода на основі взаємних поступок. Розрізняють вимушені й добровільні компроміси. Вимушені компроміси нав'язуються обставинами, що склалися. Добровільні компроміси укладаються на основі угоди з певних питань і відповідають певній частині політичних інтересів всіх взаємодіючих сил. На основі таких компромісів створюються різноманітні партійні блоки й політичні коаліції.

Консенсус (з лат. consensus – згода, єдність) – це угода значної більшості людей будь-якого співтовариства щодо найважливіших аспектів його соціального порядку, виражена в діях.

Однак переговори можуть залишитися безрезультатними. У такій ситуації рекомендується залучення «третьої сторони», тобто осіб, що не беруть участь у конфлікті, або інстанцій.

Найм’якшою формою участі третьої сторони є посередництво, тобто згода сторін час від часу вислухувати посередника і розглядати його пропозиції. Посередництво є досить ефективним інструментом регулювання.

Тим не менш часто необхідно зробити наступний крок до арбітражу, тобто до того, що або звертання до третьої сторони, або у випадку такого звертання виконання її рішень є обов'язковим. У випадку якщо для учасників обов'язкове як звертання до третьої сторони, так і прийняття її рішення, обов'язковий арбітраж переходить від регулювання конфлікту до його придушення. Цей метод може іноді бути необхідним, але його постійне застосування досить сумнівне. Подавлений конфлікт – це однаково неврегульований конфлікт, який тільки набув приховану, а отже, ще небезпечнішу форму.

Потрібно підкреслити, що конфлікти не зникають шляхом регулювання. Там, де існує суспільство, існують також і конфлікти. Однак регулювання впливає на насильництво конфліктів. Регульований конфлікт є певною мірою пом'якшеним, він протікає у формах, сумісних із безупинно змінюваною соціальною структурою, але не є громадянською війною або революцією.

Раціональне приборкання політичних і соціальних конфліктів є одним із центральних завдань політики.

 

Питання 93.