Типи політичних процесів

Виходячи із цивілізаційного підходу, виділяють два типи політичних процесів: «західний» і «незахідний». Їх відмінності зумовлені цивілізаційними особливостями західного й незахідного світу, культурами, які визначають практичні орієнтації населення і його поведінку. У незахідних суспільствах немає чіткої межі між політикою й сферою суспільних і особистих відносин; політичні партії схильні претендувати на вираження певного світогляду й представництво способу життя; у політичному процесі переважають кліки; керівництву політичних угруповань належить значна свобода у визначенні стратегії й тактики; політичний процес характеризується відсутністю інтеграції серед учасників; слабкий вплив організованих груп інтересів, що відіграють функціонально спеціалізовані ролі, звідси виникає висока ступінь поєднань і взаємозамінності ролей; немає консенсусу щодо цілей і засобів політичних дій; опозиційні партії і прагнучі до влади еліти часто виступають як революційні рухи, велика роль харизматичних лідерів.

За об'єктами політичного впливу політичні процеси поділяються на зовнішньополітичні й внутрішньополітичні. Зовнішня політика регулює відносини держави з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності. Зміст внутрішньополітичних процесів істотно розрізняється в багатьох країнах. Він залежить від форм правління й державного устрою, існуючих політичних режимів, характеристик правлячої еліти й інших факторів. Фундаментом внутрішньополітичного процесу будь-якої країни є співвідношення соціально-економічних устроїв, соціальна структура суспільства, яка склалася, традиції політичної культури, ступінь задоволеності населення своїм становищем.

За швидкістю й масштабом перетворень виділяють еволюційні й революційні політичні процеси. При революційному процесі використовуються як мирні, так і немирні засоби, насильство. Перетворення здійснюються за короткий час, мають часто обвальний характер і далеко не завжди досягають тих результатів, на які були розраховані.

Основа еволюційного процесу – легітимність влади, єдині соціокультурні цінності еліти й мас, етика згоди, наявність конструктивної опозиції.

З погляду публічності здійснення правлячими колами своїх владних повноважень, прийняття рішень, виділяють відкритий й прихований (тіньовий) політичні процеси.

При відкритому політичному процесі інтереси груп і громадян виявляються в програмах партій і рухів, у голосуванні на виборах, через обговорення проблем у засобах масової інформації, через контакти громадян з інститутами влади, через урахування суспільної думки.

Тіньові, приховані політичні структури розташовуються на вищих і середніх рівнях влади. Йдеться про приховані дії державних установ, секретні документи, накази, існування органів із секретними функціями й повністю законспірованих установ. Можуть виникати протиправна діяльність і корупція офіційних осіб і влади, злиття нелегальних (тіньових) структур неполітичного характеру (чорний ринок, злочинність, мафія) з легальними державними структурами. За способом організації виділяють горизонтально-організовані й вертикально-організовані політичні процеси.

Горизонтально-організований політичний процес – це взаємодія раціонально діючих суб'єктів: урядів, політичних партій, установ. Він виходить із визнання формальної рівності й відносної автономії головних його учасників, які співпрацюють або суперничають один з одним, дотримуючись спільних правил гри. Такий процес може набувати або форму культурного «торгу» між його учасниками, у якому кожний жертвує чимось, щоб досягти поставленої мети, або форму «узгоджень» позицій всіх елементів системи. Ідеалом горизонтально-організованого політичного процесу є «круглий стіл», багатобічні консультації, за допомогою яких приймаються найважливіші політичні рішення.

Вертикально-організований політичний процес тлумачиться як стихійний прояв інтересів, потреб, способу думки ірраціональних мас, якому протистоять державна влада й система політичних інститутів, вироблена суспільством система цінностей. У такому процесі піддані визнають авторитет влади, а правителі гарантують членам суспільства певну свободу. Свідомість і раціональність політичної взаємодії формуються урядом, який прагне нав'язати громадянам цінності. Серед них найважливішими є законослухняність, відповідальність, раціональність, управління.

Виходячи зі стійкості політичної системи, виділяють стабільні й нестабільні політичні процеси. Стабільний процес ґрунтується на стійкій соціальній структурі, життєвому рівні населення, який підвищується, легітимності режиму. Громадяни підтримують правила гри, довіряють владі. Всі учасники політичного процесу налаштовані на співрацю, пошук компромісних рішень, їх об’єднують єдині політичні цінності. Люди впевнені у своїх можливостях впливати на владу, тому що уряд враховує суспільну думку у своїх рішеннях.

Нестабільний політичний процес часто виникає в умовах кризи влади, втрати нею легітимності. Його причини можуть бути різними: спад виробництва, соціальні кінфлікти, дискримінація тих або інших соціальних груп, їхня незадоволеність своїм суспільним статусом тощо. Нестабільність проявляється в різкому коливанні електоральних переваг, в активності опозиції, критиці уряду, у перекосах політики.

Всі типи політичних процесів у чистому вигляді існують вкрай зрідка, на практиці постійно відбувається тісне переплетення. Однак їх вичленовування дозволяє виділити найтиповіші риси політичної взаємодії, яка відбувається в рамках різних систем цінностей.

 

Питання 95.