Управління політичним процесом: процес прийняття й реалізації політичних рішень

Ключове місце в політичному процесі займає політичне управління. Політичне управління припускає свідому діяльність політичних інститутів, організацій і окремих індивідів, спрямовану на регулювання політичних відносин, досягнення певних цілей правлячою елітою й іншими учасниками політичного процесу. Політичне управління виражає технологічну сторону політичного процесу. Основний зміст політичного управління зводиться до процесів прийняття політичних рішень і їхньої реалізації в політичній практиці.

Технологія політичного процесу є залежною від його змістовної сторони. У кожній країні сам набір процедур формулювання політичних рішень і методів їхньої реалізації має свою специфіку. Ця специфіка визначається домінуючою в суспільстві культурою, традиціями, політичними уявленнями учасників політичного процесу. Для відбиття своєрідності технології політичного процесу вироблене поняття «стиль політики», або «політичний стиль». Стиль політики, або політичний стиль, можна визначити як сукупність стандартних процедур. Із проблемою ухвалення політичного рішення політичні актори зіштовхуються тоді, коли виявляються перед необхідністю вибору найкращого способу дії серед багатьох можливих у даних умовах. Політичне рішення – це свідомий вибір одного з не менш ніж двох можливих варіантів політичних дій. У процесі ухвалення політичного рішення можна виділити такі етапи:

1. Постановка або виявлення соціальних проблем, які вимагають розв’язання, тобто формулювання політичного «порядку денного».

2. Розробка й розгляд альтернативних варіантів політичного рішення соціальної проблеми.

3. Ухвалення рішення, тобто вибір оптимальної альтернативи як плану дії.

4. Реалізація рішення.

На першому етапі – постановки й виявлення соціальної проблеми – необхідне  усвідомлення соціальними суб'єктами своїх потреб, їх чітке формулювання. Процес, під час якого соціальні суб'єкти усвідомлюють свої потреби й перетворюють їх певні соціальні домагання, називається артикуляцією інтересів. Після того як соціальні потреби усвідомлені, з їх загальної кількості вибираються ті вимоги й потреби, задоволення яких можливе політичними засобами, тобто формується «порядок денний».

На другому етапі формуються політичні цілі й засоби їх досягнення у вигляді певних вимог до інститутів, органів і осіб. Оскільки різноманітні політичні сили мають далеко не єдине бачення проблеми, політичні цілі, як правило, формулюються у вигляді альтернатив, що припускають кілька варіантів досягнень необхідного результату. У політології процес формулювання соціальних потреб у формі впорядкованих альтернатив називається агрегуванням інтересів.

Однак далеко не за кожною виявленою, сформульованою і перетвореною в конкретну політичну вимогу соціальною потребою може бути прийняте політичне рішення. Щоб рішення відбулося, воно повинне бути достатньою мірою обґрунтоване. Обґрунтування політичних вимог є найважливішою умовою в процесі ухвалення політичного рішення.

На даному етапі значну роль відіграє процедура обговорення альтернативних пропозицій, метою якої є виявлення переваг і недоліків наявних варіантів політичної дії й визначення серед них найкращих з урахуванням імовірних наслідків, якщо вони будуть прийняті.

Після того як соціальна проблема сформульована, обґрунтована, починається третій етап – вибори однієї з можливих альтернатив політичних дій. Рішення може бути прийняте одноосібно правлячою персоною або колективно-керуючим органом. У політичній практиці поширення набули такі методи прийняття рішень: компроміс (угода, досягнена шляхом взаємних поступок), консенсус (рішення, засноване на загальній згоді) і гегемонія (рішення, нав'язана правлячими групами іншим соціальним групам або суспільству в цілому).

Четвертий етап – реалізація управлінських рішень. На ньому всі прийняті управлінські рішення повинні бути як мінімум втілені в директивну й правочинну форму. Вони також мають передбачати відповідальність конкретних осіб за виконання (невиконання) рішень і володіти певним адресатом, тобто бути зорієнтовані на виконання конкретними особами, групами, установами.

Ефективна реалізація управлінських рішень припускає постійний контроль за ходом їх здійснення. Контроль містить у собі як можливості перевірки виконання директивних вказівок, так і їх коректування.

Питання 97.