РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ДЕРЖАВНОГО КАЗНАЧЕЙСТВА УКРАЇНИ

 

1.1. Історичний огляд становлення та розвитку казначейської справи

 

Успішне функціонування та розвиток громадянського суспільства неможливий без належно організованої держави. Кожна держава для реалізації своїх функцій і завдань потребує фінансових ресурсів, які вона акумулює, розподіляє і використовує на благо всього суспільства. Фінансова діяльність держави є об’єктивною необхідністю і на різних етапах розвитку людства вона мала різний зміст і форми.

Фінансові погляди в східних державах ґрунтувалися в основному на релігійних уявленнях про необхідність пожертви. Цар, як Бог на землі, повинний одержувати данину зі свого царства. Скарби землі ділилися між царем і брамінами, які, крім того, не повинні платити повинностей. У Єгипті земля у рівних долях належала фараону, жерцям та хліборобам. Останні сплачували безліч повинностей, і їх можна було продати разом з землею. Повинності збирали озброєні складальники, які мали велику владу. Основними джерелами доходів держави були данини із переможених народів і різноманітні повинності.

Ксенофонт, Арістотель, Ціцерон та інші видатні мислителі Древньої Греції та Риму, фактично започаткувавши фінансову науку, виходили з необхідності участі громадян у формуванні доходів держави, яка отримувала основні свої прибутки від монополії, регалії, реалізації конфіскованого майна, мита і добровільних пожертвувань (літургії), податків і позик. І в Афінах, і в Римі уже мав місце податок на майно.

Господарство Риму перебувало у віданні Сенату. Гроші та інші цінності зберігалися в Ераріумі під храмом Сатурна і видавались за сенатськими декретами. Фінансові ресурси формувались в основному за рахунок помайнового і поголовного оподаткування, причому останнє сплачували тільки провінціали. Дані про майно вносились у цензорські таблиці зі слів громадян. За утаювання або заниження вартості майна податок збільшувався у декілька разів, громадянин міг бути позбавлений всіх прав та проданий в рабство.

З часом Сенат утратив своє значення і вже при Августові була створена скарбниця, що одержала назву фіск і перебувала у повному розпорядженні цезарів. Провінційними скарбницями розпоряджалися призначені цезарями особи. Управління фінансами перебувало в руках цезарів і спеціальних чиновників - декуріонів.

Джерелами прибутків держав періоду феодалізму стали домени - прибутки монарха від розпорядження власним майном (ліси, землі та інше), регалії - виняткове володіння скарбницею майном чи окремими видами діяльності з метою одержання прибутків: безхазяйна, природна (води, ліси, надра), митна, судова, монетна, товарна (тютюн, кава, чай), галузева.

 Замкнутість і роздробленість натурального господарства середніх віків породили специфічний фінансовий устрій, у якому місцеве господарство переважало над центральним, державним. Середні і бідні класи населення несли різноманітні повинності, вищі класи і духовенство самі збирали на свою користь данини, десятини й оброки.

 Уже в 10 ст. данина з населення (від плуга, рала, диму) складала основу державних доходів Київської Русі. Князь одноосібно визначав розмір данини, виходячи з економічних чинників, особистих симпатій чи політичних мотивів, і достатньо часто сам з дружиною збирав її. Він же встановлював порядок справляння і розміри інших обов'язкових платежів (ввізне, торгове, державне мито, штрафи) та повинностей на загальнодержавні потреби, і тільки він розпоряджався ними, не розрізняючи власних і державних видатків. З часом державними доходами починають відати спеціальні княжі люди, які забезпечували збір данини і справляння податків і повинностей.

 Середньовічні погляди щодо державного фінансового устрою найповніше відображені в капітулярії Карла Великого, який присвячений керуванню доменами. Хома Аквінський (13 ст.) вважав, що держава формується задля захисту інтересів громадян і не повинна пригнічувати їх поборами. Головне джерело прибутків - домени і данини, а на користь духовенство повинна стягатися десятина. Жан Боден (1586 рік) вважав основними джерелами державних прибутків: домени, військову здобич, пожертвування друзів, мито і податки з союзників, данини, мита, доходи з підданих.

 В епоху абсолютизму фінансове управління зосереджується у руках монарха, який за своїм розсудом встановлював податки і здійснював витрати. Доходами і видатками Державної скарбниці відав міністр фінансів. Він же управляв фінансами провінцій. Забезпечувався централізований розподіл податків по провінціях, створювались державні органи з управління прямими і непрямими податками, організовувались податкові органи з розгалуженою структурою по всій території держави.

 У рабовласницько¬му та феодальному суспільствах фінансові потреби держави за-довольнялись переважно шляхом встановлення різноманітних натуральних повинностей і зборів. Основними видатками до¬капіталістичних держав були видатки на утримання монарха та його оточення, державного апарату, на будівництво громадських споруд — доріг, портів, храмів, зрошувальних систем тощо, а також видатки на ведення війн. Останн