1.3. Етапи розвитку Державного Казначейства України : Державне казначейство України : B-ko.com : Книги для студентів

1.3. Етапи розвитку Державного Казначейства України

 

Створення Державного казначейства України відбувалося у складних економічних та політичних умовах, які переживала країна на той час, при суперечливій нормативно-правовій базі і у достатньо короткий термін.

У своєму розвитку Казначейство пройшло чотири основних етапи:

1)1992-95 рр. – початковий період, протягом якого виникли достатні і необхідні умови становлення Казначейства.

Оскільки в цей період банківська система виявила свою неспроможність забезпечувати виконання бюджетів Президент і Кабінет Міністрів прийняли ряд заходів:

-              у 1992 році у Мінфіні створено Управління виконання державного бюджету на базі Головного бюджетного управління, яке з 1993 року стало безпосередньо виконувати державний бюджет за видатками;

-              з 1 липня 1993 року запроваджено нову систему виконання бюджетів за видатками;

-              при фінансових управліннях створено спеціальні групи з фінансування видатків державного бюджету;

-              Мінфін отримав можливість налагодити облік видатків державного бюджету;

-              фінансування видатків почало здійснюватися за рахунок надходжень до бюджетів та кредитів НБУ.

Труднощі початкових ринкових перетворень цього періоду, проблеми формування доходів державного бюджету та ефективного їх використання остаточно переконали у необхідності окремого органу – Державного казначейства, з широкими обліковими і контрольними функціями. Розроблена на цьому етапі концепція створення та функціонування Казначейства знайшла свою практичну реалізацію у 1995 році у відповідному Указі Президента України і Постанові Кабінету Міністрів України.

2) 1995-1997 рр. – період утворення Казначейства і становлення його організаційної структури, передачі йому функцій від інших структурних підрозділів Мінфіну та розробки перших внутрішніх інструкцій казначейського виконання державного бюджету. Уже в 1996 році остаточно завершено формування структури Державного казначейства, яка отримала три рівні: Головне управління, територіальні управління в Автономній Республіці Крим(АРК), областях, містах Києві і Севастополі та відділення в районах і містах. Кількість працівників Казначейства склала близько 13 000 чоловік.

Головному управлінню передається функція фінансування від галузевих управлінь Мінфіну. Органи Казначейства забезпечують перерахування коштів на здійснення видатків на рахунки міністерств і відомств, відкриті в установах банків. З 1997 року на базі Національного університету ім. Т.Г.Шевченка, трьох міністерств та Державного фонду зайнятості у трьох областях проводиться експеримент з оплати рахунків суб’єктів господарської діяльності, які виконали роботи чи надали послуги розпорядникам коштів (замість фінансування видатків), який у другому півріччі був поширений по всій Україні.

У 1997 році запроваджено казначейську систему виконання бюджету за видатками, що передбачала відкриття реєстраційних рахунків розпорядникам коштів у Казначействі та відкриття Єдиного казначейського рахунку (ЄКР) в НБУ та уповноважених банках. У цьому ж році казначейським обслуговуванням було охоплено близько 45% операцій з коштами державного бюджету, 18.4 тис. установ і організацій перейшли до нього на обслуговування, де їм було відкрито 21 тис. реєстраційних рахунків.

3) 1997 –2000 рр. – період розбудови і удосконалення роботи Казначейства. У 1997 році відповідні Постанови Кабінету Міністрів дозволили завершити перехід від відомчого до казначейського принципу виконання державного бюджету та передачу функцій перерахування коштів від Мінфіну до Казначейства, яке почало здійснювати розмежування загальнодержавних податків між державним бюджетом і бюджетами областей, операцій з надходженнями від єдиного податку та їх облік, перерахування дотацій місцевим бюджетам. Все це прискорило рух бюджетних коштів, посилило контроль та ефективність їх використання.

У 1998 році запроваджено нову бюджетну класифікацію та План рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевого бюджетів. Крім цього, здійснено лімітування видатків бюджету, введено контроль за розпорядниками коштів, розпочато експеримент щодо касового виконання бюджету за доходами.

Протягом 1999 року на казначейське обслуговування переведено позабюджетні кошти бюджетних установ і організацій; у порядку експерименту в Дніпропетровській та Черкаській областях здійснювалось касове виконання місцевих бюджетів через органи Казначейства; визнано за доцільне ввести Державне казначейство у склад учасників системи електронних платежів НБУ.

Таким чином, на кінець 1999 року казначейська система виконання бюджету охоплювала всіх розпорядників коштів на всіх управлінських рівнях, що дало можливість забезпечити оптимальні процедури для безперебійного надходження коштів розпорядникам, а останнім можливість оперативного їх використання. Створення такої системи дозволило консолідувати й інформаційні потоки по всій вертикалі, а також і горизонтальних структурах Державного казначейства, що забезпечило достовірний оперативний бюджетний облік та звітність.

4) 2000-2003 рр. – період оптимізації управління бюджетними коштами. Практично лише у 2000 році вдалося повністю перейти на казначейську систему виконання державного бюджету. У 2001 році 30 тисяч розпорядників коштів мали у органах Казначейства 114 тисяч реєстраційних рахунків. На казначейське обслуговування переводяться й місцеві бюджети.

2001 року розпочинається робота по створенню Трансакційної автоматизованої системи казначейства (ТАСК) - системи реєстрації, обліку, організації платіжного документообігу, генерації звітності щодо фінансових операцій учасників бюджетного процесу. Ця система фактично є внутрішньою платіжною системою Казначейства і дозволяє отримувати реальну оперативну інформацію про грошові ресурси, ефективно управляти наявними ресурсами та забезпечувати їх оперативне використання, прозорість та контроль за цільовим спрямування бюджетних коштів.

З червня 2001 року територіальні управління Казначейства стали повноправними учасниками СЕП НБУ в частині виконання державного бюджету за доходами, а управління Державного казначейства Дніпропетровської та Чернігівської областей ще й за видатками.

Експеримент з казначейського виконання місцевих бюджетів у Дніпропетровській та Черкаській областях, який проводився у 2000 році, мав добрі результати: появилась щоденна інформація про стан виконання всіх бюджетів в області (раніше така інформація формувалась щомісячно), що дало можливість приймати оперативні рішення щодо ефективного використання коштів, вирішувати проблеми касових розривів бюджетів нижчого рівня через позички, фінансову допомогу тощо.

Казначейське виконання місцевих бюджетів за доходами передбачалося запровадити з 1 січня 2002 року, проте через ряд проблем, це завдання реалізовувалось протягом всього 2002 року. У 2003 році мало завершитися переведення місцевих бюджетів на казначейське обслуговування, але у зв’язку з необхідністю істотного поліпшення матеріально-технічної бази Казначейства (загальна потреба ДКУ у коштах, у тому числі для придбання комп’ютерної, телекомунікаційної та іншої оргтехніки, ще у 2000 році була визначена у розмірі 15 млн. доларів США, більше половини з яких мав надати Світовий банк у вигляді позики) Верховна Рада України, зважаючи на різнопланові проблеми, що виникають у зв’язку із переведенням місцевих бюджетів на казначейське обслуговування, продовжила це переведення на 2004 рік.

У 2002 році Державне казначейство затверджує Порядок казначейського обслуговування місцевих бюджетів та Порядок відкриття рахунків у національній валюті в органах Державного казначейства. Розпочинається введення в експлуатацію нової більш досконалої програми обліку доходів і видатків бюджетів, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів в органах ДКУ – АС „Казна”.

У 2003 році завершується переведення на казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками і з 2004 року органи Державного казначейства розпочинають повнофункціональне обслуговування державного і місцевих бюджетів. Запроваджується 8 модель обслуговування єдиного казначейського рахунку (ЄКР) в СЕП, що дозволило Казначейству працювати не тільки в СЕП, а й у системі термінових переказів(СТП).

З 2005 року Державне казначейство працює над розширенням кола учасників казначейського обслуговування. ДКУ розпочало обслуговування позабюджетних коштів, зокрема фондів соціального страхування, а для Пенсійного фонду України відкрило окремий рахунок, на який зараховуються кошти, призначені для виплати пенсій.

Статус Головного управління Міністерства фінансів України Державне казначейство України мало до 1999 року. У 1999 році ДКУ набуває статусу самостійного суб’єкта - Указом Президента України його віднесено до інших органів центральної виконавчої влади. 20 квітня 2005 року Указом Президента України здійснена реорганізація ДКУ шляхом його перетворення в урядовий орган державного управління у складі Міністерства фінансів України з метою забезпечення проведення єдиної збалансованої державної фінансової політики. Нинішній статус Державного казначейства України визначає Положення про Державне казначейство України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1232.

У 2005-2006 роках Державне казначейство продовжує забезпечувати якісне обслуговування державного та місцевих бюджетів, удосконалює технологічні процедури і нормативно-правову базу своєї діяльності, формує сучасну інформаційну систему, розпочинає реорганізацію взаємовідносин із розпорядниками коштів та іншими суб’єктами бюджетного процесу, поліпшує методологію та методику бухгалтерського обліку, звітності і контролю тощо. Всі зміни і покращення діяльності ДКУ логічно ув’язані із проектом системного розвитку фінансової системи України „Модернізація державних фінансів” на 2007-2011 рр.(див. розділ 14).

Таким чином, Державне казначейство України за свою більш ніж десятилітню історію успішно пройшло процес свого становлення, стало невід’ємним елементом системи державних фінансів України і має добрі перспективи для подальшої якісної розбудови своєї діяльності. Досвід його функціонування однозначно підтверджує доцільність утворення та необхідність такої структури у перехідній економіці.