1.5. Нормативно-правова база діяльності Державного казначейства України

 

У процесі здійснення своїх функцій під час здійснення бюджетних операцій, їх обліку і підготовки звітів про виконання державного та місцевих бюджетів Державне казначейство України керується Конституцією України, Бюджетним кодексом України, Законами України, Постановами Верховної Ради України, Указами Президента України, декретами, постановами й розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства фінансів України.

                Статтями 95-98 Конституції України встановлено основні засади створення бюджетної системи, принципи формування державного бюджету, основні моменти підготовки та прийняття Закону про Державний бюджет України, його виконання, контролю за його виконанням та підготовки звіту про його виконання. Конституція передбачає підзвітність Кабінету Міністрів України Верховній Раді за наслідками виконання бюджету і надає контрольні функції Рахунковій палаті за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням.

                Зміни в бюджетній системі України, спричинені значними перетвореннями у політичному, економічному та соціальному житті країни у 1991-95 роках, зробили очевидною необхідність створення системи казначейських органів. Як наслідок, 27 квітня 1995 року Указом Президента України № 335/95 створене Державне казначейство України, а Постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 року № 590 затверджене Положення про Державне казначейство України.

Документи, що регламентуються діяльність Державного казначейства і формують його правову базу, можна згрупувати за двома основними напрямками:

1)            нормативні документи, що регулюють основні напрямки діяльності Державного казначейства України;

2)            нормативні документи, що регулюють окремі аспекти діяльності Державного Казначейства України.

До першої групи законодавчих документів відносяться Конституція України, Закони України і Укази Президента України, Постанови Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, а також спільні постанови Кабінету Міністрів і Національного банку України стосовно загальних принципів розрахунково-касового обслуговування бюджетів і розпорядників бюджетних коштів.

Одне із нагальних питань, яке потребує вирішення найближчим часом, є приведення у відповідальність із фактичними функціями Державного казначейства законодавчо-нормативних актів, які забезпечують умови його функціонування і визначають його структуру. Це дозволить окреслити специфіку роботи Державного казначейства, акцентувати його відмінності, які полягають у поєднанні функцій органу виконавчої влади та системного банку, а також стане підставою для подальшого розвитку, удосконалення та легітимності діяльності Державного казначейства України.

Важливим кроком у законодавчому закріпленні порядку касового виконання бюджету, ролі органів Державного казначейства його забезпеченні є прийняття Бюджетного Кодексу України, яким значно розширені й конкретизовані функції Державного казначейства. Це, у першу чергу, стосується порядку повнофункціонального обслуговування державного і місцевого бюджетів. Так, статтями 48 і 78 Бюджетного Кодексу в Україні законодавчо закріплено казначейську форму обслуговування відповідно державного і місцевих бюджетів. Передбачено здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного та місцевих бюджетів, розрахунково-касове обслуговування розпорядників коштів, контроль банківських повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та проведенні платежів.

Окремо статтями 51 та 112 конкретно визначені й контрольні функції Державного казначейства в процесі виконання бюджетів, таких як здійснення контролю за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису державного та місцевих бюджетів, наявності відповідного бюджетного зобов’язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання бюджетів, наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань тощо.

Статтею 50 Бюджетного кодексу на органи Держказначейства покладені обов’язки ведення бухгалтерського обліку всіх надходжень, що належать Державному і місцевим бюджетам України, та за поданням органів стягнення здійснювати повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до цих бюджетів.

Значна увага в цьому основному бюджетному документі відведено складанню і поданню поточній і періодичній звітності про виконання бюджетів. Визначені основні форми звітності, періодичність та терміни їх подачі Державним казначейством до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Рахункової палати, Міністерства фінансів України, територіальним органам самоврядування стосовно місцевих бюджетів. Ці обов’язки закріплені статтями 58-60 і 80. Поряд із цим статтею 113 передбачено і відповідальність органів Державного казначейства України за невиконання вимог щодо ведення бухгалтерського обліку й складання звітності про виконання бюджетів, а також персональну відповідальність керівників у разі вчинення ними бюджетного правопорушення та невиконання вимог щодо казначейського обслуговування бюджетів, встановлених Бюджетним Кодексом.

Очевидно, що до першої групи відноситься Положення про Державне казначейство України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1232. Положення визначає статус ДКУ як урядового органу державного управління, що діє у складі Міністерства фінансів України і йому підпорядковується, а також його основні завдання, функції і права.

Таким чином, розподіл повноважень згідно чинної законодавчої бази є наступним: Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України, Міністерство фінансів України – здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету, координує діяльність учасників бюджетного процесу, Державне казначейство України – здійснює операції з коштами Державного бюджету, розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів, контроль за здійсненням бюджетних повноважень та дотриманням учасниками бюджетного процесу вимог бюджетного законодавства, ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджетів.

До другої групи документів відносяться в основному накази Державного казначейства України, Міністерства фінансів України і окремі Постанови Кабінету Міністрів України, які визначають принципи роботи Державного казначейства з питань виконання бюджетів, поглиблення його контрольних функцій, оптимізації роботи, підвищення ефективності і контролю за цільовим спрямування бюджетних ресурсів тощо. Основними із них є Положення про єдиний казначейський рахунок та порядок управління єдиним казначейським рахунком, План рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, Порядок обліку зобов’язань розпорядників коштів бюджету в органах Державного казначейства, Порядок казначейського обслуговування місцевих бюджетів за доходами та перерахуванням міжбюджетних трансфертів та інші, які є нормативною і методологічною базою для виконання, визначених законами України, основних напрямків формування й виконання Державного та місцевого бюджетів.

Відповідно до цих документів принципово важливим є затвердження Положення про єдиний казначейський рахунок і порядок управління ним, що дало можливість концентрації всіх бюджетних коштів на рахунку відкритому на ім’я Державного казначейства України в Національному банку України, підвищення ефективності управління бюджетними ресурсами, оперативного перерозподілу коштів на покриття касових розривів в окремих регіонів республіки та підтримки місцевих бюджетів шляхом надання короткострокових безпроцентних кредитів.

Ряд нормативних документів направленні на удосконалення міжбюджетних відносин, розмежування доходів, перерахування міжбюджетних трансфертів, виконання державних програм соціального захисту населення.

Надзвичайно важливими є документи, які визначають принципи і порядок виконання державного й місцевого бюджетів за умови функціонування внутрішньої платіжної системи, входження Державного казначейства України в систему електронних платежів Національного Банку України тощо.

Ці, та інші нормативно-правові акти спрямовані на розбудову, оптимізацію роботи і реформування казначейської системи, якій притаманний сьогодні надзвичайно динамічний характер. Реалізуючи важливі і невідкладні завдання бюджетного забезпечення економічного і економічного розвитку країни, Державне казначейство України постійно розвивається як інституційна структура, нарощуючи свою функціональність.

Сформовані нині правові та інституційні засади діяльності Державного казначейства України, дозволяють йому у повній мірі реалізувати свої функції щодо обслуговування державного та місцевих бюджетів, управління фінансовими ресурсами, забезпечення щодо коштів бюджетної сфери належного обліку, звітності та контролю та установлення відносно цих процесів єдиних уніфікованих правил роботи.

 

Основні поняття та терміни:

 

Банківська система виконання бюджету – надання банкам права відкриття та ведення бюджетних рахунків, за якими акумулюються, розподіляються, перерозподіляються та використовуються бюджетні кошти держави.

Данина – свого часу основне джерело доходів скарбниці, що сплачувалася натурою: хутром, медом, збіжжям, худобою тощо; пізніше – грошима.

Домени – володіння першою особою держави певною власністю, що приносило доходи, які часто використовувалися на загальнодержавні потреби.

Змішана система виконання бюджету – одночасне виконання бюджету банками та казначейськими органами.

Казна – орган державного управління, що забезпечував збереження та цільове використання державних доходів та інших цінностей, здійснював видатки, вів облік і контроль руху державних коштів.

Казначейська система обслуговування бюджету – обслуговування бюджету забезпечується органами Державного казначейства, які відкривають та ведуть бюджетні рахунки, контролюють надходження та використання коштів бюджетів, ведуть облік операцій з бюджетними коштами та складають звітність про виконання бюджетів.

Камер-колегія – орган державного управління в Росії (з 1717 р.), що відав державними доходами і залучав нові джерела надходження коштів до державної казни.

Колегія ДКУ – орган колегіального вирішення важливих питань діяльності Казначейства, який затверджується Головою ДКУ у складі 11 членів.

Ревізіон-контора – орган державного управління в Росії (з 1717 р.), що здійснював контроль за державними доходами та видатками.

Регалія – володіння державною скарбницею окремою власністю чи видами діяльності, що забезпечувало певні доходи державі.

Сенат – колективний орган державного управління, у віданні якого знаходилось і управління фінансами.

Скарбниця – попередниця казни, державна установа, у якій концентрувалися гроші та інші цінності держави (надходження від податків, доменів, регалій, контрибуцій, реалізації конфіскованого майна, добровільні пожертвування тощо).

Фінансова діяльність держави – акумулювання, розподіл, перерозподіл та використання фінансових ресурсів, необхідних державі для виконання своїх функцій.

Фінансові ресурси – кошти, акумульовані до державних централізованих грошових фондів методами обов’язкової та добровільної мобілізації.

Управління фінансовими ресурсами – сукупність заходів, що забезпечують своєчасне й у повному обсязі надходження коштів до цільових державних фондів та здійснення видатків за зобов’язаннями держави.

Штатс-контора – орган державного управління в Росії (з 1717 р.), що відав державними видатками.