10.3. Етапи формування державного боргу України

магниевый скраб beletage

 

Перший етап (1991-1994 роки) вирізняється залученням виключно прямих кредитів НБУ із внутрішніх запозичень та несистемним ростом зовнішнього боргу у основному через надання урядових гарантій за іноземними кредитами для резидентів. На початок 1994 року зовнішній державний борг становив 3.6 млрд. дол. США, що склало близько 70 відсотків загального боргу держави.

Другий етап (1995-1996 роки) - державний борг формувався як через надання зовнішніх гарантій так і за рахунок отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій. У цей період врегульовується заборгованість країни за енергоносії, починається випуск ОВДП, які починають заміщувати прямі кредити НБУ. Якщо внутрішній борг у 1995 році подвоївся і склав 4.4 млрд. дол. США (питома вага зовнішнього боргу знизилась до 65%), то уже в наступному році він скоротився до 1.9 млрд. дол. США і майже потроївся у 1997 році – 5.4 млрд. дол. США. Очевидно, що така нестабільність у внутрішніх запозиченнях була викликана у основному застосуванням ОВДП.

Третій етап (1997 рік - перша половина 1998 року) - активне нарощування як внутрішнього так і на зовнішнього боргу держави. У 1997 році Україна отримала перший зовнішній комерційний кредит, хоча зовнішні запозичення для фінансування дефіциту держбюджету склали лише 33 відсотки від запланованих обсягів.

 В 1996-1998 роках на світових ринках капіталу Україна була мало привабливою для кредиторів: відсутня кредитна історія, як і власний кредитний рейтинг, що ускладнювало оцінку кредитних ризиків та породжувало підвищені кредитні ставки, значні дефіцити платіжного балансу та державного бюджету, незначні золотовалютні резерви. Не на користь Україні було і значне погіршення світової макроекономічної ситуації у 1998 році Все це зумовило незначний ріст зовнішніх запозичень а додаткове залучення коштів шляхом розміщення на внутрішньому ринку ОВДП призвели до зростання доходності останніх.

 У 1998 році зовнішній борг зріс до 11.5 млрд. дол. США, що склало більше 76% загального боргу держави.

 Четвертий етап (друга половина 1998 року – 2000 рік) розпочався із суттєвого зменшення можливостей у здійсненні як зовнішніх, так і внутрішніх запозичень. Світова фінансова криза змусила Україну скоротити темпи росту державного боргу, провести конверсійні процедури та реструктурувати державний борг шляхом продовження терміну погашення державних боргових зобов’язань. Для зменшення тиску на видаткову частину держбюджету здійснено конверсія ОВДП, внаслідок якої було продовжено строк повернення запозичених коштів.

 У 2000 році проведено реструктуризацію зовнішнього комерційного боргу на суму близько 2,2 млрд. дол. США, що дозволило Україні уникнути дефолту - пред’явлення кредиторами всієї суми державного боргу до дострокового погашення у зв’язку з невиконанням зобов’язань за позиками.

 Саме така політика дозволила скоротити навантаження на бюджет у наступні два роки та зменшити при цьому обсяг державного боргу на 152 млн. дол. США. Разом з цим Міністерство фінансів реструктурувало свої боргові зобов’язання перед НБУ, загальна сума яких становила близько 9,6 млрд. грн.. Цій процедурі, зокрема, підлягали державні цінні папери, які були випущені у 1998-2000 роках з терміном погашення у 2000-2004 роках. Останні були замінені на процентні облігації, які погашатимуться протягом 2002-2010 років, що значно покращило структуру державного боргу.

 П’ятий етап (2001 рік – теперішній час) – період формування виваженої політики у галузі державного кредиту, яка логічно замінила попередню систему антикризових заходів, спрямовану на зменшення боргового навантаження на економіку держави. Протягом останніх років дотримується запроваджена раніше практика відмови від надання державних гарантій хоча достатньо активно запозичуються додаткові кошти на міжнародних ринках.

Реструктуризація державного боргу, зокрема з Паризьким клубом кредиторів, дала змогу значно наростити валютні резерви з 0,3 млрд. грн. на кінець 2000 року до 4 млрд. дол. США вже у другій половині 2002 року. Нині валютні резерви України сягають майже 20 млрд. дол. США. Ріст валютних резервів, як і зовнішня стабілізація значно посилили внутрішні чинники економічного розвитку України, забезпечили економічне зростання і ріст сукупного попиту через додаткове фінансування цільових і соціальних програм.

 Поступово покращувалося співвідношення суми державного боргу і ВВП. Цей показник отримав достатньо стійку тенденцію до зниження: на кінець 2000 року він становив 45%, 30% у 2003 році та 18% у 2005 році (див. Табл. 9.1).

У 2002 році державний прямий та гарантований борг України становив близько 14 млрд. доларів США, з яких прямий державний борг – 12 млрд. доларів США (86%) та гарантований борг – 2 млрд. доларів США (14%). У 2005 році загальна сума боргу склала 15,5 млрд. дол. США, у тому числі 12,5 млрд. дол. США прямого та 3.0 млрд. дол. США гарантованого боргу, а на початок листопада 2006 року – 14,4, 11,7 та 2,7 млрд. дол. США, відповідно.

На період до 2010 року в Україні планується зберегти співвідношення державного боргу і ВВП на рівні близько 14%, при умові економічного зростання та фінансування дефіциту бюджету за рахунок державних запозичень у розмірі не більшому 3% ВВП.

Варто зауважити, що показник співвідношення державного боргу до ВВП в Україні є одним із найнижчих серед країн Східної Європи і у 2,5-10 разів нижчий від показників розвинених країн світу.

Рівень нинішнього державного боргу України вимагає щорічних платежів з його обслуговування у розмірі більше 2,5 млрд. дол. США. Найбільш обтяжливими для державного бюджету стали платежі з погашення та обслуговування державного боргу у 2005 році, загальна сума яких досягла 16,9 млрд. грн.. Графіком платежів з погашення та обслуговування діючих кредитних угод та позик найбільша сума виплат припадає на 2009 рік – 16,4 млрд. грн. та 2013 рік – 17 млрд. грн.. Подальший розвиток ситуації навколо державного боргу, залежатиме від виважених дій влади у сфері державних запозичень та управління державним боргом.

Оскільки можливості зменшення боргового навантаження на вітчизняну економіку шляхом реструктуризації вже вичерпані, необхідна активніше переходити від антикризового менеджменту (реструктуризації боргових зобов’язань) до стратегічного фінансового менеджменту. Останній передбачає щорічне нарощування обсягів погашення державного боргу у порівнянні з обсягами нових запозичень. Така стратегія повинна реалізовуватися шляхом прийняття відповідних Законів про державний бюджет країни. Бюджетно-боргові проблеми можна вирішувати шляхом формування і виконання реальних, бездефіцитних бюджетів, принаймні, на найближчі роки, а також через остаточну відмову від надання державних гарантій, особливо за позиками під закупівлю імпортних товарів.

У цьому контексті не лишнє нагадати про висновки Рахункової палати щодо стану залучення державних запозичень для фінансування державного бюджету у 2005 році, у яких зазначено, що Міністерство фінансів здійснювало ручний режим управління процесами запозичення, погашення боргу та фінансування бюджету. Можливо наслідком такого управління і стало збільшення гарантованого боргу на 3,6 млрд. грн., з 11,4 млрд. грн. у 2003 році до 15,0 млрд. грн. у 2005 році.

Реальним резервом компенсації зменшення обсягів запозичень є збільшення обсягів надходжень до доходної частини державного бюджету за рахунок скасування найрізноманітніших пільг. Пакети законопроектів, які передбачають скасування таких пільг, Кабінет Міністрів щорічно пропонує Верховній Раді разом із проектом закону Про Державний бюджет України на відповідний рік.

Необхідно активізувати і оптимізувати внутрішній фінансовий ринок, на якому уже мали б появитися ОВДП для фізичних осіб.

Важливою у цьому плані є і процентна політика НБУ. Довготермінове рефінансування банків іншими дешевими коштами забезпечує збільшення довгострокових запозичень і для Міністерства фінансів для погашення боргових зобов’язань держави. Це дозволить краще регулювати дефляційні процеси та забезпечить належний контроль і управління за внутрішніми та зовнішніми запозиченнями.