РОЗДІЛ 13. ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО КАЗНАЧЕЙСТВА УКРАЇНИ

магниевый скраб beletage

 

13.1. Основи організації інформаційно-технічного забезпечення Державного

                               казначейства України

 Не викликає сумніву, що в основі успішної діяльності складної і динамічної системи Державного казначейства України лежить адекватна і сучасна система управління. Хронічні недоліки, властиві банківській системі виконання бюджетів, такі як відсутність оперативного контролю за рухом бюджетних коштів, постійні порушення термінів подання звітності про рух і використання фінансових ресурсів, були зумовлені саме цим чинником. Ситуація того часу погіршувалася через відсутність у Державного казначейства власної розвиненої інформаційної системи та певну відстороненість НБУ від операційної роботи, що вкрай негативно впливало на ефективність виконання бюджету, особливо в частині видатків.

 Логічним виходом із даної ситуації стала консолідація бюджетних ресурсів в одній державній структурі - Державному казначействі України, яка мала вирішити вищезазначені проблеми і забезпечити:

-              прозорість бюджетів і оперативний контроль за їх постатейним виконанням;

-              здійснення касового контролю за витрачанням бюджетних коштів та запровадити заходи щодо недопущення можливих фінансових порушень на стадії формування платежу;

-              виконання аналітичних узагальнень здійснених операцій з виконання бюджетів будь-якого рівня.

                У зв’язку з цим стало об'єктивно необхідним створення єдиної інформаційно-технічної системи Державного казначейства, яка відповідала б новим умовам казначейського обслуговування всіх платників державного та місцевого бюджетів і всіх споживачів бюджетних коштів. Це завдання можна було реалізувати за рахунок зміни функціональної структури Казначейства: створення розрахункової палати (казначейського банку), яка забезпечувала б операційну роботу із бюджетними коштами, або шляхом інтегрування Державного казначейства у вже існуючу систему розрахункових регіональних центрів НБУ, які з 1995 року загалом успішно забезпечували розрахункові операції всієї банківської системи України. У п’ятому розділі достатньо детально описано основи створення та функціонування платіжних систем і зокрема СЕП НБУ, яка тривалий час виконувала основну роль у інформаційно-технічному забезпеченні роботи Державного казначейства.

 Статус Державного казначейства як учасника СЕП НБУ дозволяє йому прямо користуватися всіма перевагами цієї системи як у плані оперативного і надійного переказування коштів, так і у плані організації ефективних інформаційних потоків.

 Єдиний казначейський рахунок (ЄКР) окрім свого економічного призначення, виконує ще й роль аналогічну кореспондентським рахункам, які НБУ відкриває для основних учасників СЕП – банків. Таким чином, Державне казначейство за допомогою ЄКР та СЕП НБУ утворило у межах своєї системи єдиний взаємозв’язаний інформаційний простір, що на практичному рівні забезпечував оперативність та надійність управління бюджетними коштами, значно підвищив рівень контролю за бюджетними надходженнями та використанням останніх, у якійсь мірі вирішив проблеми організації оперативного бухгалтерського обліку та звітності.

 У вересні 1999 року Казначейству було надано статус учасника СЕП НБУ . Специфіка роботи учасника СЕП, рівень його технічних і фінансових можливостей – визначають схему (модель) його співпраці із СЕП. Державне казначейство спочатку працювало за другою моделлю, при якій всім його територіальним органам і, звичайно, центральному, НБУ відкрив окремі кореспондентські рахунки.

 Кошти, що надходили до Державного бюджету, спочатку акумулювалися на 27 рахунках територіальних управлінь і вже потім після перерозподілу спрямовувались на центральний рахунок. До недоліків роботи Державного казначейства за другою моделлю відноситься:

-              відсутність деталізованої оперативної інформації про виконання Державного бюджету та стан рахунків клієнтів;

-              складнощі із звітністю про виконання бюджету, яка отримується шляхом консолідації інформації від територіальних управлінь;

-              не забезпечується подання звітності у оперативному режимі за касовими видатками розпорядників та одержувачів бюджетних коштів.

 З метою вирішення цих проблем та централізації бюджетних ресурсів на рівні Державного казначейства України було прийнято рішення про перехід на четверту модель роботи у СЕП, яка передбачає наявність кореспондентського рахунку тільки для Державного казначейства. Своїм територіальним управлінням Казначейство відкриває рахунки на власному балансі.

 Ефективність управління бюджетними коштами, як і ефективність управління взагалі, залежить від достовірності та оперативності інформації. З моменту створення Державного казначейства завдання інформаційного забезпечення постійно знаходилось у центрі уваги і були задіяні значні ресурси на узагальнення підсумкової інформації і складання звітних документів. На перших порах саме цим і визначалась роль Казначейства. Не базова функція - виконання Казначейством операцій бухгалтерського обліку, а, загалом, другорядні - передача грошових ресурсів і складання звітності, тривалий час були на першому плані у його діяльності. Тільки автоматизація процедур збору, обробки та консолідації інформації і, відповідно, підготовки достовірної оперативної звітності, яка стала можливою із створенням сучасної інформаційно-технічної системи (ІТС), дало змогу забезпечити належну пріоритетність завдань у діяльності Державного казначейства і суттєво поліпшити технологію виконання бюджетів різних рівнів.

Автоматизована інформаційна система(АІС) - це сукупність інформації, економіко-математичних методів і моделей, технічних, програмних і технологічних засобів, призначених для обробки інформації та прийняття управлінських рішень. Впровадження АІС в процес управління бюджетними коштами дозволяє забезпечити в автоматизованому режимі здійснення процедур збору, реєстрації, зберігання, пошуку, обробки та видачі інформації, що стосується стану та руху бюджетних коштів. При цьому забезпечується прийняття якісних і оперативних управлінських рішень, створюються інформаційні бази даних для потреб внутрішніх і зовнішніх споживачів, покращується взаємодія суб’єктів бюджетного процесу, окуповуються витрати на створення АІС.

Повномасштабна АІС складається із функціональної частини, яка призначена для вирішення конкретних завдань у сфері управління та обробки інформації і забезпечувальної, підсистемами якої є: інформаційна, технічна, технологічна, програмна, правова, лінгвістична, математична, ергономічна та організаційно-методична.