ЗНАЧЕННЯ ВИВЧЕННЯ РАННІХ ФОРМ РЕЛІГІЇ

магниевый скраб beletage

 

Джерела вивчення примітивних вірувань. Питання про природу релігії неможливо відділити від вивчення її конкретних ранніх форм. І тут матеріалом виступають вірування епохи кам`яного віку, які допомагають реконструювати історія та археологія, а також вірування сучасних примітивних народів, які описує етнографія.

Археологічні знахідки показують, що вже в період кам'яного віку люди не залишали своїх померлих, як це роблять тварини, але ховали мерців, ще й вкладаючи до їхніх могил усе, що “треба для життя”. Отож, вони гадали, що небіжчик буде жити в якихось інших обставинах. “У науці здавна встановилась думка, що піклування про померлих свідчить про наявність релігійних почуттів.

Навіть неандертальці, людиноподібні гомініди, що змагалися з ранніми людьми-кроманьйонцями за місце під сонцем, ховали померлих, оточуючи їх, наприклад, рогами диких тварин (відомо 18 таких поховань). І сучасні народи, що знаходяться на первісній стадії розвитку, теж спалюють, муміфікують, закопують мертві тіла, супроводжуючи все це певними ритуалами й обрядами, а також жертвоприношеннями. Як правило, тут вважається, що душі померлих живуть під землею (хоч є уявлення про те, що вони йдуть на небо, на острів тощо). Часто зустрічається й уявлення про загробний суд над душею. Характерний також культ предків, який здавна існує практично в усіх народів світу; він свідчить про прагнення не втратити зв'язку з пращурами.

Тому немає достатніх підстав для тверджень, що в первісних людей не було релігійних уявлень. Навпаки, об'єктивні дані швидше свідчать про їх наявність.

Про пошук зв'язку з потойбічним свідчать і факти первісного мис-тецтва. Так, первісні архітектори прагнули втілити у своїх спорудах почуття загадковості світоустрою: такі, наприклад, невисокі лабіринти з каменю на Півночі у формі спіралі. Вони, вірогідно, символізували шлях пізнання й служили релігійним ритуалам-посвяченням. Певну структуру мали й найдавніші могильники та погребальні камери, простір яких може бути осмислений як символіка переходу зі світу реального у світ потойбічний, а поза померлого часто нагадувала позу дитини в утробі матері (очікування нового народження).

Безперечно, культове призначення мали й такі найперші твори архітектури, як менгір (обеліск), що містив у фундаменті (під землею) образ підземного буття: у певному порядку накладене дрібне каміння, символ підземних сил тощо. Наземна частина символізує “чоловіче”, родюче начало. Комбінація двох менгірів з перекладиною зверху – дольмен – правила за надгробник у вигляді воріт. Дольмени, що утворювали в сумі своїй замкнене коло, звуться кромлех. Найвідоміший кромлех у графстві Стоунхендж (Англія), як твердо доведено, був уже в епоху неоліту обсерваторією та святилищем сонця водночас. Один з дольменів цього ансамблю фіксував, наприклад, поворотну фазу сонця в його річному циклі. Отож, поряд зі звичайним житлом зводились споруди, у яких втілювалося прагнення людини зрозуміти таємниці космосу.

І в інших видах образотворчого мистецтва, зокрема в живописі й скульптурі, первісні люди відобразили своє захоплення таємницями світобудови та прагнення зрозуміти їхні першопричини.

Зокрема, найдавнішу людину зачаровувала сила й міць тварини: адже людина не могла літати як птах, не мала тієї могутності, що її мали мамонт чи печерний ведмідь. Інші види життя сприймалися зі страхом та захопленням. Уже живопис найдавнішої епохи – палеоліту (приблизно 160 –100 тис. р. тому) засвідчує це захоплення. Він доносить до нас також свідчення про вивчення первісною людиною поведінки тварин, їхньої зовнішності, характеру тощо. Такі, наприклад, фрески з печери Альтаміра (Іспанія), у яких прекрасно передано міць і красу давніх биків, що населяли колись Європу. Бики тут наче одухотворені у своїй життєвій енергії. Вірогідно саме тоді почалося обожнення тварин і тваринного начала (цікаво, що найдавніші наші казки – це саме казки про тварин, що народилися з мисливського фольклору.) Полюючи на тварин, змагаючись з ними за місце під сонцем, люди кам'яного віку водночас захоплювалися могутністю й красою звіра, який мусив видаватися їм носієм якогось іншого, нелюдського начала природи.

Порівняємо зображення тварин із зображенням людини. В образі людини немає того, що ми звикли вважати головним: обличчя й рук. Навпаки, у людині підкреслено передусім біологічне, тваринне начало. Зображення людей у кам'яному віці нерідко схематичні, навіть трохи недбалі. І, навпаки, звірину зображено з великим інтересом, з проникненням у її психологію. Очевидно, самих себе давні люди чи то недооцінювали, чи, навпаки, вважали зрозумілими, а інші форми життя уважно вивчали. Це й забезпечувало мисливський успіх: знати звіра означало перемогти його.

Однак не лише самими практичними інтересами диктувалася ця увага до звіра. Далі ми побачимо, як обожнення звірів набуде характеру переказів про походження людини від тварин (тотемізм), як найдавніші боги набуватимуть рис звірів.

Часом обожнювалися й рослини. Так, у народів Сибіру береза вважалася священним деревом. В інших народів обожнювалися дуб, омела, виноград та інші. Проте очевидно, що цікавість первісних людей зосереджувалася не стільки на рослинному, скільки на більш багатому й складному тваринному світі. У мистецтві кам'яного віку зображень рослин менше, хоча в ритуалах вони, очевидно, застосовувалися широко, особливо ж з виникненням осілості й землеробства.

Нерідко саме мистецтво як таке ви¬никає з бажання людини втілити свої релігійні уявлення в якомусь образі: скульптурному, малярському, танцювальному, музичному тощо. Є думка, що первісне мистецтво найчастіше було магією, тобто прагненням тодішньої людини підкорити собі сили природи (зокрема звірів – головних конкурентів людей), вплинути на них, зв'язати їх людською волею. Пробиваючи списом намальоване зображення звіра, людина в такий спосіб психологічно випереджала момент полювання, тренувала око й руку, долала страх, вивчала слабкі місця звіра й, головне, опановувала ситуацією, яка ще тільки мала бути.

Вивчення звіра, мистецтво та магія в первісну епоху зливаються в єдиний акт. Первісні люди, скажімо, малюють контур тіла звіра і намагаються вразити його списом; при цьому вони вивчають його характер і поведінку; спортивно-мисливське тренування загартовує мисливця; психологічно він долає страх перед чудиськом і налаштовує себе на перемогу над ним; врешті-решт, він вважає, що удар, нанесений по зображенню, магічно торує шлях вдалому удару по живому звірю.