ПЕРВІСНІ ФОРМИ ВШАНОВУВАННЯ НАДПРИРОДНИХ СИЛ

магниевый скраб beletage

 

Загальне уявлення про надприродну силу. З найдавніших часів люди прагнули якось визначити природу й характер тих сил, які відчувалися ними немовби віяння потойбічного світу. До таких понять належать, наприклад, мана та нагуаль. Мана – вірування, характерне для народів Океа¬нії. Це надприродна сила, яку приховують у собі предмети, духи чи навіть окремі люди; вона може бути як доброю, так і шкідливою. Усі успіхи людини в житті пояснюють тим, що вона має ману.

До терміну мана близьке за значенням також поняття сили в індіанців Америки, яке означає існування позалюдської волі й свідомості у світі. Різні племена іменують його по-різному: маніту, оренда, вакан. Є подібне уявлення і в ескімосів: хіла (сіла). Ці речі зазвичай відносять до анімізму.

З розвитком уявлень про світ у первісному суспільстві поступово виникає почуття неповтор¬ності кожної людини, її особистого “я”. Особливо сильно це розвинулося в індіанців Північної Америки, які вірили в особистого духа-покровителя – нагуаля. Молода людина довго постить, живе усамітнено, віддається самоспогляданню аж до моменту, коли їй з'являється видіння особистого покровителя (часом покровитель з'являється й уві сні)6. Певною мірою нагуаль є чимось подібним до християнського уявлення про ан¬гела-охоронця, поняття про якого виникло в тубільців Америки задовго до появи тут християнських місіонерів. Подібні явища спостерігаються не лише в корінних американців, але, наприклад, і в аборигенів Австралії.

Тотемізм. Особливий вплив на свідомість первісної людини має те, що поряд з нею на землі є й інші, безперечно живі істоти – рослини й тварини. Можна сумніватися чи живою істотою є земля, сонце або блискавка; але ведмідь чи береза, без сумніву, такі живі, як і людина. І ця подібність живих істот до людини породила уявлення, що всі вони об'єднані родинним зв'язком. Інколи племінний бог набуває рис звіра, рідше – рослини.

Віра в те, що людина та її рід-плем'я мають рослинного чи тваринного предка, називається тотемізмом (від слова індіанського племені алгонкінів, що означало його рід – тотем). Хто читав романи американського письменника Ф.Купера про Натті Бумпо, той пам'ятає, що різні індіанські племена виводили своє походження від бобра, ворона чи лисиці тощо, чиї зображення навіть татуювали в себе на грудях. Віра в родинний зв'язок людини й тварини могла, безперечно, народитися в найдавніші часи, коли людина полювала на звіра, вивчала його вдачу й дивувалася подібності між звіром і собою. Пригадаймо, наприклад, образ людини-оленя з печерного живопису палеоліту: тут магічна гра в тварину непомітно могла переростати в ототожнення себе зі звіром. Віра в перевтілення – здатність людини за допомогою чар перетворитися на вовка (в Європі) або на лисицю (в Китаї) –теж зв'язана зі старовинним тотемізмом. Часто м'ясо звіра-тотема або деревину дерева-тотема заборонялося вживати (табу).

Фетишизм. Слово фетиш означає талісман, амулет. Найчастіше фетишизмом називають віру в чарівну силу якогось предмета, зробленого людськими руками (хоча й не обов'язково). Це може бути, наприклад, амулет проти лихого ока, який носять на шиї (камінь, мушля тощо). Або ж й дерев'яна фігурка людини, у яку африканці забивають цвяшки, щоб примусити фетиш виконати своє бажання.

Анімізм. Слово це можна зустріти в багатьох посібниках з релігієзнавства. Воно походить від лат. anima – душа. Цим словом дослідники минулих десятиліть визначали віру первісної людини в існування якихось духовних “двійників” будь-якої речі. Але сучасна наука відмовляється від цього поняття, бо його було неправомірно перенесено на мислення первісних людей за аналогією з християнським поняттям душі.

Табу. Міф зовсім не закликає людину робити все, що заманеться. Поряд з поетичною свободою фантазії виникає ціла система табу. Вище вже наводилось це слово, яке означає заборону. За якимось міфом певна місцевість (гора, долина тощо), предмет (речі жінок для недозрілих юнаків), персона вождя для пересічних членів племені чи навіть його ім'я, тварина чи рослина (наприклад, тотем) оголошуються недоторканими. За порушення заборони винного чекає суворе покарання, аж до смерті включно.

Нехай в основі табу лежить навіть звичайне марновірство – важливо зазначити, що вже відсталі племена розуміють: людина не мусить дозволяти собі все, що заманеться. У житті певні речі мусять бути недосяжними, священними.

Міф і ритуал. Чому ж виникає віра в тотеми, фетиші та інші подібні речі? Вище ми згадували про погляд К. Леві-Стросса, який вважав, що мислення відсталих народів особливе: воно не знає логіки й виливається у форми, близькі до поетичних образів. Це – міфологічне мислення.

Міф – не казка, він перетворюється на казку, коли втрачає священний смисл, розкладається. В основі міфу лежить прагнення зрозуміти реальність, але не стільки шляхом точного, наукового спостереження, скільки шляхом поетичного переживання. У міфі немовби стерто межу між життям і сном, правдою й фантазією, але він живе, втілюється в ритуалах та обрядах.

Ці ритуали й обряди, що стихійно базувалися на гіпнозі й самогіпнозі, вели до серйозних психічних зрушень. І сьогодні дехто вірить у перевертнів – скажімо, у здатність людини обернутися на вовка. Але це відгомін дуже давнього й цілком реального явища: колись жителі доісторичної Європи культивували змінений стан психіки, коли людина (зазвичай – воїн) в стані агресивного збудження відчувала себе вовком і люто кидалася на ворога . Вона начебто “грається” у вовка, але гра обертається тимчасовим реальним “переродженням”.

Але чи не так само вчиться розуміти світ дитина, коли граючись, вживається в різні ролі. Вона, наприклад, ніколи не сиділа верхи на коні, не рубала шаблею. І ось стілець перетворено на коника, лінійка в руках уявляється зброєю – вершник готовий! Пригадайте, чи не в таких саме іграх ви опановували світ, коли були маленькими.

Отож міф є закономірною для певної стадії розвитку людини й суспільства формою пізнання світу. Та на відміну від отих дитячих міфів, що, мов булька, виникають у грі й миттєво щезають, зігравши свою роль, у дорослому людському суспільстві міф може жити довго, тисячі років, і не лише в пам'яті, а й в обрядах-ритуалах, що ритмічно повторюються. Наприклад, коли святкується початок сільськогосподарських робіт, сезону полювання тощо.

Отже, річ не в тім, що міф – “нижча” форма пізнання світу порівняно з наукою. Річ в іншому: наскільки повно той чи інший міф відбиває шлях пізнання людиною світу й самої себе.

Первісні люди, вникаючи в життя оточуючих їх тварин, рослин, вод і хмар, точно вловлюють багато чого з життя природи, тому не варто вважати їх примітивними. Так, північні чукчі та ескімоси мають у своїй мові десятки слів для визначення відтінків білого снігу серед якого живуть, і для них наше одне-єдине визначення білий – примітив. Жителі джунглів визначають десятками слів відтінки листя, яке для нас лише зелене.

Тому свідчення про світ, що їх робить дикунська свідомість, дуже цінні. Адже саме тут людина з первісною, “дитячою” силою й чистотою узагальнює в поетичному переживанні своє розуміння, світу. Тому міфи малорозвинених народів мають величезну цінність для релігієзнавства.

Ці міфи завжди насичені почуттям пошуку правди, вони не бувають свідомою облудою, яка властива для міфів, створених інколи освіченими й підступними людьми цивілізованого суспільства. І самі помилки й неточності первісної міфологічної свідомості сприймаються як поетична недбалість вислову.

Коли сучасний абориген Австралії бачить у веселці змію, яка випиває воду, то це означає: з веселкою припиняється дощ. А що за формою вона дуже мало нагадує змію – хто на те звертає увагу...

І найважливіше для нашої теми: міфи відсталих народів, сповнені глибоких релігійних почуттів, свідчать, що людина й на дитячій стадії розвитку зовсім не поглинена самими лише шлунковими клопотами. Не пошук їжі для неї головне, а пошук істини й першопричини. Від початку людина є людиною, а не твариною.

Образ світового дерева. Для міфопоетичної свідомості харак-терний образ світового дерева, яке втілює ідею космічного порядку, злагодженості світу (його називають також шаманським деревом, деревом родючості, бігуном світу тощо). Образ цей у різних варіантах зустрічається в міфології й образотворчому мистецтві народів Америки, Африки, Сибіру, Австралії.

На противагу безформності й хаосу світ упорядковано за цими уявленнями у вигляді дерева, листя якого символізує небо, верхній світ, стовбур – землю, наш світ, а корені – підземне буття. Символічні тварини співвідносяться з цими сферами: птахи є символом неба; олені, коні, лосі – землі; а миші, змії, риби – належать до нижнього світу. Часто тварини підземного світу (звичайно змія) намагаються вчинити якісь стихійні лиха людям; птахи навпаки – приносять різні блага.

Людина в первісних міфах. Яке ж місце займає в цій системі лю¬дина? Одразу ж треба сказати, що гордовитим володарем всесвіту вона себе не почуває, швидше вона нажахана природою.

Міф індіанців Південної Америки про потоп

Хлопчик спустився з неба просто на берег озера, куди ходять жінки по воду. Ті обурилися: що собі думає той хлопчисько, куди він з'явився; хіба не знає, що стороннім тут нема чого робити! Але одній жінці він сподобався:

– Дивіться, який гарненький, – сказала вона. – Як ви хочете, а я візьму його до себе й виховуватиму.

Вдома, однак, хлопчик заплакав. "Може він заспокоїться, якщо нассеться мого молока?" – подумала жінка, але помилилася: хлопчик відкусив їй груди й жінка померла. Спустилась хмара, а хтось, прихований в тумані, почав учити хлопчика як краще винищити людей.

Почався сильний дощ. Земля перетворилася на болото. Першими втопилися коні, а з грузьких болотних вікон, у котрі провалилися тварини, полилися нові потоки води. Тепер все, що ще залишалося на поверхні, зникло під землю і втопилося. Загинули всі живі істоти, а дощ все лив та лив.

 

Світ та природа постають в цьому міфі незрозумілими, хижими та ворожими людині. Надлюдські сили сповнені ненависті до людей і від них немає захисту.

Однак з перших своїх кроків на землі людина прагнула до опанування природою, утвердження власної гідності. Інколи вона навіть вступала в боротьбу з богами та божками.

Культ племінного бога. У процесі формування твердих кордо¬нів між різними племенами, їхньої особливої культури й психіки, а також з ускладненням суспільного життя виникають культи місцевих племінних божеств. Вони, як правило, живуть на небі, часто пов'язані з образами грози та блискавки, війни та творення світу, започаткування землеробства й ремесел тощо.

Таким племінним богом є, наприклад, бог Нум, якого вшановують сибірські ненці. Він живе на “сьомому небі” або й сам є небом. Коли Нум кричить – гримить грім. Йому протистоїть Нга – повелитель темряви; саме цей останній викрадає в Нума шмат глини – початок землі, саме він робить людину смертною.

У багатьох народів Африки відоме ім'я Ньямбе, бога, що створив усе живе й неживе, розселив людей по всій землі, покарав смертю за порушення заборони – спати, коли на небі місяць.

В індіанців Північної Америки вшановується божество Тайкомол. Він кілька разів творив землю, знищуючи її то водою то вогнем, створив перших людей з деревини, дав їм священні танці для підтримання порядку й добробуту.

Культурний герой. Вище вже згадувалося, що в пам'яті того чи іншого племені зберігалася інколи постать людини, яка в сиву давнину встановлювала зако¬ни, навчила людей, скажімо, орати землю, робити одяг, винайшла ремесла й мистецтва тощо. Часом пам'ять про цього засновника культури могла накладатися й на уявлення про Божество, що створило світ. Адже писемності тоді не було, й тисячоліттями ця інформація передавалася у вигляді фольклорних переказів, пісень та міфів.

Так, наприклад, приборкання людиною вогню, що відбулося ще в епоху кам'яного віку, породило міф прометеївського типу; такий герой викрадає з неба вогонь (власність богів) для потреб людини; завдяки вогню виникає ковальство та інші ремесла. Такими були Прометей давньогрецьких міфів, Мауї полінезійців, Ворон індіанців Америки тощо.

Часом про такого культурного героя розповідають, що він подолав якихось страхітливих істот, зазвичай пов'язаних з підземним світом, наприклад, велетенського змія чи дракона. Це символізує перемогу людини над ворожими їй силами смерті та хаосу, утвердження її волі до життя й щастя. Пригадайте персонажа слов'янських казок Микиту Кожум'яку, що бореться зі змієм. Чи не є цей образ спорідненим з низкою культурних героїв інших народів?