ПРОБЛЕМА ПРАМОНОТЕЇЗМУ, ПРАПОЛІТЕЇЗМУ ТА ПРААТЕЇЗМУ

магниевый скраб beletage

 

Політеїзм та ієрархія богів. Віра в те, що існує багато богів, називаєть¬ся політеїзм (грецьке полі – багато, теос – бог) або ж багатобожжя. Кожне божество має власну функцію.

Є божества неба, Сонця та інших світил. Є божества родючості й материнства, води й землі. Є боги смерті та підземного світу. Є покровителі ремесел та мистецтв. Їх образи втілювали як правило у вигляді ідолів (статуй).

Поряд з постатями богів та богинь, які уособлюють щось велике й важливе, у первісних віруваннях виступають і менші боги, яких іменують ще демонами або духами. Вони уособлюють якісь менш значні сили. Так, за свідченнями етнографів, у слов'ян в дохристиянський період існувала віра в домовика, котрий проживає в хаті. У воді жили русалки, а в польовому житі – їхні сестри мавки. Аналогічні істоти присутні й у віруваннях інших народів (демон житнього поля в давніх германців, мати рису в народів Індокитаю). До нашого домовика подібна в чомусь вогняна баба – уособлення сімейно-материн¬ського начала, в яку вірять нівхи, жителі Далекого Сходу.

Демонів і духів інколи зображували у вигляді ідолів, але вони, як і боги, найчастіше з'являлися лише у видіннях та снах.

Усі ці старші та молодші, більші й менші божества і демони не просто співіснують: у первісній свідомості вони поєднані між собою в певну систему.

Духи й демони, як правило, служать тим чи іншим богам. Так, у африканців бог шле з неба вісника про смерть у вигляді якогось духа. Це виразно вимальовується й у віруваннях якутів: тут шаманові допомагають духи у вигляді ворона, зозулі, ведмедя тощо. Духи бувають добрі й злі, при цьому на різних рівнях світового дерева – різні. Злих духів верхнього світу, наприклад, очолює Улуу Тойоне, нижнього світу – Арсан Дуолай. А всі вони – злі та добрі – (наприклад, скотарства й інші), підпорядковані світлому панові творцю (Юрюнг Айви Тойон), що живе на прекрасному найвищому небі. Таке поняття про головне божество – начальника, короля богів і демонів, – заслуговує на особливу увагу. Дану фігуру не можна звести до переказів про культурного героя або предка: занадто подібні в усіх малорозвинених народів моделі, за якими описано цю Верховну Істоту, хоч якраз предки та просвітителі в усіх різні.

Навіть у найвідсталіших австралійських племен існує уявлення про Верховного Бога-Творця, котрий живе на небі. Іменують вони його по-різному: Дарамулун, Байаме, Нуррундере тощо. Подібно і в індіанців Північної Америки: усіма силами у світі керує великий дух – Маніту .

Такий верховний бог видається величним та недоступним. Б.Оля в згаданій книзі про богів Африки наводить такий приклад: африканці високо шанують цього бога, проте не наважуються турбувати його своїми проблемами. Для нього існують замісники, до яких можна звертатися більш невимушено, – нижчі божества. Тих, нижчих, у вигляді ідола, в деяких народів можна й різкою побити, якщо вони не слухають людину. А якщо ідол “виконав” прохання, йому змащують губи жиром чи кров'ю.

Варто запам'ятати певні терміни, які диференціюють форми політеїзму: генотеїзм – вирізнення серед багатьох богів одного головного, родоначальника всіх богів (наприклад, Зевс); катенотеїзм – віра в існування багатьох богів; проте кожне плем'я або місцевість вшановавують окремо того чи іншого бога.

Гіпотези про суть первісних вірувань. Учені XIX ст. прагнули зрозуміти, якою ж була первісна релігія, базу¬ючись на даних з життя сучасних відсталих суспільств та археологічних знахідках. Вони були озброєні й теорією Дарвіна, і виходили з того, що спершу люди вірили в безліч обожнених сил природи, а про Єдиного Бога уяви не мали.

Е.Тейлор у книзі “Первісна культура” ввів уже згадане нами вище поняття анімізму, гадаючи, що первісна людина вірила в духів, які пронизують всю навколишню природу й з'являються людині в сновидіннях. Дж. Фрезер, автор книги “Золота гілка”, у якій зібрано величезний матеріал про первісні вірування, прагнув осмислити цей матеріал теж з позицій анімізму. До віри в духів він додав поняття про магію, тобто прагнення людини диктувати незримим силам. Аналогічно виходили з поняття про обожнення сил природи й теорії фетишизму (про поклоніння первісних людей матеріальним речам, предметам) та тотемізму (обожнення родючих тваринно-рослинних сил).

Але погляди дарвіністів на походження людини сьогодні набули статусу дискусійних. До того ж найвідоміші дослідники первісних релігій – Е.Тейлор, Дж.Фрезер – самі особисто в життя відсталих племен не занурювалися, довіряючи даним етнографів меншого калібру, котрим дикуни вкрай неохоче видавали секрети своїх вірувань й ухилялися від їхніх запитань. Тому кабінетні теорії XIX – початку ХХ ст. не можуть сьогодні бути визнаними за останнє слово релігієзнавства.

Отож, хоч явища одухотворення сил природи мають місце, варто пам'ятати, що ними суть релігійного почуття первісної людини далеко не вичерпується.

Сьогодні конкурують між собою теорії праполітеїзму та прамонотеїзму. З попереднього матеріалу ви дізналися, що найдавніші й сучасні примітивні вірування часто побудовано на уявленні про множинність божественних сил.

Дуже мало свідчень є про те, що люди первісного суспільства не ша¬нують Верховного Бога, Бога-Творця. Таке, наприклад, спостерігається в жителів Чукотки, котрі вважають, що цей бог – Кухту – створив дуже невдалий світ (уявлення, навіяні суворим кліматом). Частіше первісні люди гадають, що небесний Бог-Творець, створивши світ, перестав ним цікавитися (Олорун у африканського племені йоруба). Характерно, що саме цього бога бояться і шанують більше, ніж інших.

Зате богів нижчого гатунку не стільки люблять чи шанують, скільки бояться та намагаються купити їхню прихильність жертвами чи навіть примусити бога або духа магічною формулою й дією допомогти людині. Історія з ідолами, яких годують або б'ють, є в цьому відношенні дуже показова.

Символічно, що ці боги й духи виступають якимись невизначеними за своєю природою. Вони можуть вчинити добре діло, а можуть і зле. Не завжди вони так чітко розділені на добрих та злих як у якутів. Одне й те саме божество може розгніватися чи виявити прихильність у залежності від настрою.

Так індіанці Південної Америки, шануючи споконвічне сонце, разом з тим вважають: Добрим сонце не назвеш. Це такий вождь, котрий свого часу був достатньо жорстокий з підлеглими. Сонцю потрібно багато їжі. Веселка на небі – знак того, що сонце чекає на обід. Без їжі сонце помре. Їсть воно синє каміння, червоне каміння, фрукти; їсть і людей.

У міфах про богів аж пашить первісна жорстокість. Наприклад, за ескімоськими міфами, морська богиня Седна утворилася так. Якось одна дівчина випливла в море на човні з батьком, який на неї розсердився. Він викинув доньку за борт, ще й відтяв пальці, якими нещасна хапалася за край човна. Ті пальці стали морськими тваринами (китами, моржами, нерпами), а дівчина – богинею моря.

Можна сказати, в основному політеїстичний пантеон богів було породжено страхом людини перед суворою природою, й боги уособлювали тут або сили природи, або психологічний стан людини (демони, духи).

Дехто з учених вважає, що, навпаки, спочатку віруванням людства був прамонотеїзм. Слово монос грецькою мовою означає один, єдиний. Словом же монотеїзм визначають віру в Єдиного Бога, яка інших богів вважає чи то витвором фантазії, чи то суто демонічними, злими силами. Такий погляд на Бога викладено в Біблії, яку вважають за Святе Письмо три релігії: юдейська, християнська та мусульманська (іслам). З точки зору Біблії, боги язичників суть біси.

Але оскільки Біблія виникла пізніше, ніж давні язичницькі вірування, то складалося враження, що монотеїзм загалом є більш пізнім поглядом, ніж політеїзм. Проте ми бачили, що поняття про Єдиного Бога все ж існує і в первісних релігіях. Саме на цьому побудували свій погляд такі шановані у світі вчені, як Е.Ленґ та В.Шмідт, котрі вважали, що нормальною вірою людства завжди був саме монотеїзм, який на стадії первісного суспільства втратився, “зіпсувався” в умовах боротьби за існування й страху перед природою.

Є й інші погляди. Ще до знайомства з Біблією деякі європейські мислителі вважали, що богів чи то немає, чи то вони далекі від людських проблем, а віра в них принесла чимало лиха (наприклад, римський поет Лукрецій). Прийняття значною частиною людства Бога Біблії довершило руйнацію політеїзму в суспільствах Заходу й Сходу. А з розвитком науки й техніки деякі мислителі почали сумніватися й у Біблії (хоча не завжди відкидали ідею Верховної Істоти). Таким був, наприклад, відомий вільнодумець Вольтер у XVIII ст. Лише в ХІХ-ХХ ст. вчені масово засумнівалися і в моноте¬їзмі, і в усякій релігії взагалі.

Існування релігії намагалися пояснити то "шарлатанством жреців" (Вольтер), то "обожненням небесних явищ" (А.Кун, М.Мюллер), то "жаданням самої людини" (Л.Фейєрбах, Е.Тейлор, Г.Спепсер), то "станом економіки й класової боротьби в суспільстві" (К.Маркс, В.Ленін). І всі ці наукові течії широко зверталися саме до первісних релігій, намагаючись довести чи то матеріалістичність первісної людини, чи то, навпаки, її темноту й забобонність. Сама віра то заперечу¬валася, то зводилася до примітивної магії, то оголошувалася характерною ознакою саме дикунства й невігластва.

Матеріалісти, зокрема – марксистська думка, дотримуються найчастіше концепції праатеїзму. Згідно з цією концепцією, від початку людство являло собою напівтваринне угруповання, заклопотане передусім думками про їжу, яке зовсім не думало про щось потойбічне. Усі релігійні уявлення формуються, згодом і зазвичай виступають прихованою формою суто матеріальних інтересів і прагнень, що використовують панівні класи, аби тримати в покорі темну масу.

Але варто зазначити, що сьогодні подібні погляди вже ніяк не можна вважати за останнє слово науки. Окрім того, вчені такого напряму дотримуються гіперкритичної позиції в оцінці всього, що з нею пов'язане, заздалегідь вважають, що релігія є “пустоцвітом” у сфері пізнання й “ошуканством” у сфері соціальній – простіше кажучи, упереджено ставляться до релігії як такої. Це, як будь-яка тенденційність, виразно послаблює їхні дослідницькі позиції.

 

 

З а п и т а н н я д л я с а м о п е р е в і р к и

 

1. Чи існують надійні докази безрелігійності найперших людей у первісних похованнях?

2. Які ви знаєте види первісних кам'яних споруд? Чи мали вони якесь культово-релігійне призначення?

3. Як ставилася людина кам'яного віку до звірів? Що таке обожнення звіра? Чи обожнювалися рослини?

4. Чому первісне мистецтво було не просто пошуком краси, але ще й магією?

5. У чому полягає різниця між магією та релігією?

6. Чи були слова відьма, відьмак в давні часи образою? Що вміли відьми?

7. Хто такі шамани й чим вони відрізняються від відьм та знахарів? Чи існують сьогодні суспільства кам 'яного віку й де саме?

2. Чи визначає поглиненість первісної людини боротьбою з природою відсутність у неї духовних інтересів?

3. Які явища природи обожнюються в первісних суспільствах найчастіше й чому саме?

4. Чи виділяють первісні люди особистих потойбічних покровителів? Як вони осмислюють характер потой¬бічного втручання в життя людини? Що таке мана та нагуаль ?

5. Коли виникають культи племінних богів та культурних героїв?

6. Що таке тотемізм і як він пов'язаний з шануванням звіра в кам'яному віці?

7. Як можна пояснити слово фетиш?

8. У чому полягає міфологічний характер первісного мис¬лення? Чому міф не можна плутати з простою казкою?

9. У чому полягає моральний зміст табу?

10. Які саме рівні космічного порядку символізує міфологічний образ світового дерева?

11. Як перекласти слово політеїзм? Чи властивий політеїзм первісній свідомості? Як пов'язати політеїзм та залежність людини від природи?

12. Яка різниця між богами й демонами (духами) в полі¬теїстичних віруваннях найдавнішого суспільства?

13. Як співвідносяться верховні та звичайні божества в політеїзмі? Що ви знаєте про поняття Єдиного Бога в первісних віруваннях? У Біблії?

14. Охарактеризуйте монотеїзм (у Біблії та релігіях, що склалися на її основі). Чи є у віруваннях первісних людей ознаки монотеїзму ?

15. Чи одностайні вчені у своїх поглядах на проблему первісного монотеїзму? У чому суть поглядів Е.Ленґа та В.Шмідта? Вчених-атеїстів ?

 

Розділ ІІ

РЕЛІГІЇ ЯЗИЧНИЦЬКОГО СВІТУ

——————————————————————————————————————

 

Підрозділ І

ВІРУВАННЯ ВАРВАРСЬКИХ СУСПІЛЬСТВ

 

ПОНЯТТЯ ПРО ДОІСТОРИЧНУ ЄВРОПУ

 

Жителі стародавньої (доісторичної) Європи в епоху варварства були частиною великої спільноти, яка згодом поширилася на Схід і Південь. Від цієї спільноти відірвалися арії, які відкочували на Схід і згодом оселилися в Індостані та Ірані. Інша група, можливо, посунулася до Середземномор'я, утворивши тут згодом велику еллінську цивілізацію (згадка про це, на думку деяких дослідників, міститься в поемах Гомера). Споріднені з цією спільнотою також прибалтійські народи та слов'яни. Але на території Західної Європи склалися особливі германський, кельтський і слов'янський етноси.

Германці, кельти й слов'яни жили в густих лісах; часом тут за дороги правили просто ріки. Вони часто воювали й боролися з суворим кліматом, облаштовуючи побут (особливо взимку). Народи ці перебували на стадії варварства й ледь розпочали перехід до землеробства, яке було утруднене через природні умови.

Стародавні германці (особливо ж північні – скандинави) наводили жах на всю іншу Європу своїми войовничими набігами; вони відомі також під іменами варягів та норманів. Убоге землеробство на цих землях не могло прогодувати місцеве суспільство; отож війна стала основним джерелом збагачення (торгівля існувала, але була розвинена слабше).

Поряд з германцями Західну (й почас¬ти Східну) Європу населяв у давнину інший великий народ – кельти, які розповсюдилися від Карпат до Малої Азії. Частини колишнього кельтського світу утворили сьогоднішні Францію, Ірландію, Шотландію. Напередодні нової ери кельтський світ намагався консолідуватися, об'єднати всі свої клани. Але цей регіон за своєю культурою поступався римській циві¬лізації й був типово варварським, тому об'єднання не вдалося й кельтів поглинули романо-германські впливи.

Слов'янські племена довго перебували в безвісті – не через якусь природну “відсталість”, а винятково через те, що їхнє життя полягало в суворій щоденній боротьбі з не дуже гостинною природою. Так само, як і в їхніх сусідів – германців та кельтів, для отримання врожаю треба було зрізати стовбури вікових дерев, викорчувати могутні пні, спалити дерево на попіл для добрива, зорати землю дерев'яним ралом, поборонити дерев'яною бороною, посіяти рукою з кошика на невеликому полі якусь дещицю зерна – і тремтіти над ним, аби врожай вдався за коротке північне літо. Заморозки або спека, дощі та град нищили його, часом, на кореню. Потім наставала пора гарячих жнив, обробки збіжжя, численні осінні землеробські та інші господарські роботи. На довгу й люту зиму потрібно було побудувати добру хату, підтримувати піч у належному стані, заготувати дрова в лісі й привезти до садиби. Треба було набити дикого звіра на хутро для зимового одягу й пошити той одяг. Пряжа, голки, інструменти для праці – усе це теж виготовлялося власними руками. Подібно, цей поріг залежності від природи було подолано в середині І тисячоліття н.е., коли слов'яни раптово широко розселилися на великих просторах Східної, Центральної та Південної Європи, поступово утворюючи три гілки одного роду: східні (українці, росіяни, білоруси), західні (поляки, чехи, словаки та ін.) і південні (серби, хорвати, болгари та ін.). Основним заняттям цих людей стало землеробство. Духовна культура слов'янства в цей найдавніший період лише формувалася ¬¬– серед численних і не завжди органічних впливів. Власне, здавна слов'янство нерозривно пов'язане було з іранцями, скандинавами, “малими” народами Північно-Східної частини Євразії тощо . Твердих свідоцтв про всі ці обставини ми маємо недостатньо, тому змальовувати цей період як чітко окреслену систему духовних цінностей немає належних підстав. Але безперечно, що фундамент українського світовідчуття складався саме в ці далекі й драматичні часи.

Про найдавніші вірування праєвропейців ми знаємо небагато. Найкраще відома германо-скандинавська міфологія, чим ми завдячуємо християнським місіонерам, які зібрали та записали старогерманський фольклор, міфи й легенди, зокрема в Скандинавії (збірники “Старша Едда” та “Молодша Едда”, які були викладом давньогерманської релігії). Про релігію давніх германців свідчать також деякі твори давньоримських авторів (Рим прагнув підкорити германські племена й тому вивчав їх) та деякі ранні церковні документи. Усі ці вірування зберігалися почасти й після християні¬зації, що відбилося в переказах давнини (сагах).

Боги доісторичних європейців мають паралелі в пантеонах інших індоєвропейських народів (індоаріїв, іранців, стародавніх греків і римлян), водночас вони відчутно подібні між собою; з іншого боку тут виникли власні міфи й власний культ, які функціонували тут аж до IV-Х ст. н.е., коли в цих краях перемогло християнство.