КЕЛЬТСЬКА РЕЛІГІЯ

магниевый скраб beletage

(до І ст. н.е.)

 

Боги кельтів. Питання про кельтський пантеон складне й заплутане . Достатньо сказати, що в Англії існувало шість різних кельтських пантеонів. Найбільш відомий пантеон “Племена богині Дану”. Богиня Дану вважалася праматір'ю інших божеств, серед яких виділялися окремі яскраві постаті. “Батько усіх”, всемогутній повелитель потойбічного світу та володар стихій Дагда часто зображувався з величезною палицею (якою він оберігав справедливість) та з казаном достатку. Цернунн (Цернуннос) був володарем підземного царства й пов'язувався з циклами помирання та воскресіння природи (інколи він ототожнювався з богом рослинності Єзусом, жертви якому вішалися на дерева). Бог грози й блискавки Тараніс (Тарнос) зображувався найчастіше з колесом (символом небесного вогню) у руці. В образах цих богів спостерігаються виразні сліди тотемізму. Вони мають риси тварин: Цернунн (Цернуннос) – роги оленя, Моккус – риси вепра, Тараніс – бика.

Ми знаємо про те, що свої боги були в окремих племен (Аллоброкс – бог племені аллоброксів, Арамо – араміків то¬що). Але про багатьох богів нічого, крім імен, невідомо. Характерно, проте, що статуй богів для вшанування кельти не робили – це вважалося блюзнірством, хоча зображення як такі припускалися.

Існували також нижні демони (фомори), з якими боги воювали, підживлюючись магічним напоєм. Відомо, що кельти вірили в жіночих демонів – фей, які живуть у рослинності та є чарівним уособленням весняних сил природи.

Людина у світі богів могла стати причетною до їхньої мудрості. Саме такий міфологічний воїн Фіни, котрий мав здатність провіщати майбутнє. Син його Оссіан буцімто дожив до часів християнізації Ірландії (V ст.) й передав відомості про цю країну святому Патрику, хрестителеві краю.

Друїдичний культ. Особливу касту серед кельтів складали друїди . Однак про них ми маємо дуже непевні дані. Відомо, що друїди тримали у своїх руках численні природничі знання й політичне управління, виховання молоді й суд, а також провіщали майбутнє й вершили жертвоприно¬шення Світська влада в кельтських племен була слабкою, тому друїди прагнули консолідувати політичне життя краю. Їх звільняли від усіх обов'язків і податків, і користувалися вони величезним авторитетом, який підсилювався страхом перед ними як чарівниками, лікарями та вчителями мудрості. Оскільки друїди були надихаючою силою в боротьбі проти Риму, то римляни нищили друїдську віру нещадно. Утім, римські письменники зображають галлів (кельтів) як типових варварів, а віру їхню – як надзвичайно жорстоку.

Це не була каста, у якій знання та влада передаються від батька до сина. Друїд – самітник, який набував своєї “кваліфікації”, проживаючи в лісі тривалий час (до 20 років) та вивчаючи мову природи, безліч гімнів і священних переказів. Оскільки друїди не визнавали писемності й практикували усний спосіб передачі знань тим, кого хотіли висвятити, то й надійних свідоцтв про ці речі не збереглося. З передання відомо, що друїди мали три основних заповіді: “підкорення божественним законам; турбота про добробут людства; гідне перенесення всіх негод життя” .

Поряд з друїдами, подібно, існували допоміжні жрецькі посади: евбаги, котрі прислуговували при жертвоприношеннях і ворожили, та барди – співці, які виконували натхненні пісні, уводячи себе в транс. Найвища влада належала друїдам. Відомо, що були й жриці-друїди.

Як і германці, друїди прославляли шаманський екстаз, а існуючий і тут культ поезії призводив до створення своєрідних міфів. Зокрема, чимало міфів присвячено коханню й ролі жінки в житті. Існував, наприклад, міф про юнаків, що гинуть від спраги в пустелі. Раптом з'являється потворна стара баба, яка обіцяє їм води за поцілунок. Усі відмовляються, крім наймолодшого, й гинуть. А останній, поцілувавши потвору, бачить, як вона перетворюється на прекрасну принцесу: любов відроджує та живить її. “Іншими словами, у фантазії кельтів... саме жінка відкривала чоловікові новий світ, давала йому нове народження, яке вводило його у світ вищих цінностей. Божество чи жриця божества, посланниця богів – такою, очевидно, уявлялася жінка фантазії кельтів, що свідчить про зв'язок її образу з античним культом всемогутнього божества сонця, яке дарує людині тепло й дає можливість виконати те, що їй визначено долею” , – пише сучасний дослідник Ж. Маркаль.

У друїдів священними вважалися різні рослини, передусім дерева. Особливо ж шанованими були дуб та вже знайома нам омела, яка на тому дубові виросла. Омелу належало зрізати вночі, коли місяць вповні, ще й золотим серпом. Друїди одягалися в білий одяг і прикрашали себе вінками з квітів. Але образ світового дерева тут не зустрічається, можливо через те, що кельтський тотемізм розповсюдився на всю без винятку рослинність (відомо тільки, що в Ірландії шанувалися п'ять особливих священних дерев, які загалом начебто складали дерево світу).

Менш характерні тваринні тотемістичні мотиви. Так, на одному зі срібних котлів (ІІ-І ст. до н.е.) зображено жертвоприношення бика – найважливішої культової тварини кельтів; тут вміщено й зображення рогатого бога Цернунноса.

Кельтське богослужіння було жертвоприношенням, як правило ¬– людини. Особливо кровожерні боги війни: так, Єзус любив, коли людину вішали на дереві; Тараніс полюбляв спалення людини живцем; Тевтату цінував утоплених.

Людське жертвоприношення – невід'ємна частина кожного релігійного свята стародавніх кельтів, про що свідчать як давні історики, так і археологічні знахідки. Найважливіші з них – Самаїн (кінець року), коли на вівтарі гасився священний вогонь і запалювався новий. Свято Імболк, що відмічалося в кінці січня, починало цикл сільськогосподарських занять (доїння овець тощо); тоді люди очищалися вогнем і водою. У свято Белтаїн напередодні першого травня знову гасили старі вівтарні вогні й запалювали нові. Свято Хеллоуїн, яке з часом почало сприйматися як весела розвага дітвори, було моментом торжества нечистих сил . Цікаво, що свята кельтів відбувалися на кладовищах і могилах і були пов'язані з культом предків. Загалом некрофілічна тенденція прослідковується тут дуже чітко. Небіжчика символічно ховали кілька разів. Як і в германців, ті, що полягли в бою, після смерті отримували всі розкоші життя в Маг Мелл (країні молодості й насолод); звичайні ж люди тут були посполитою масою .

Існував також дивний культ відрубаної голови. Так, герой кельтського епосу, юний і прекрасний лицар Кухулін тримає (на деяких зображеннях) в одній руці дев'ять, а в другій – десять відрубаних голів ворогів. У мистецтві кельтів, яке виражало їхню релігійну картину світу, часто виникає образ чудовиська: кельти любили населяти світ фантастичними істотами. Як рефрен через це фантасмагоричне мереживо проходить образ відрубаної голови. Відомо також, що свої архітектурні споруди та зброю кельти часом прикрашали черепами людей, що знову ж свідчить про культ відрубаної голови. Учені вважають, що культ мертвої голови породжений ритуальним людожерством на вшанування великої Матері-Богині .

Кельти приносили людські жертви своїм богам також ідучи на війну або важко хворіючи. Форми жертвоприношень були страхітливі: вирізання серця жертви золотим серпом або спалення людей живцем у величезній клітці .

Війна була найважливішим моментом буття стародавнього кельта. Кожен юнак мав стати воїном, перед чим проходив церемонію публічного купання в ритуальному казані, а до цієї церемонії допускалися лише ті, хто вже здобув першу голову ворога, яка мала прикрасити святилище або й приватний будинок.