Єгипетські міфи про створення світу.

магниевый скраб beletage

Очевидно, з доісторичних часів дійшли уявлення про первісний океан, з якого піднісся горб землі, “мов полум'я”, і породив живу істоту (окрім богів, тут називалися змія, жук-скарабей, жаба, яйце чи квітка лотосу). Існувала думка, що Сонце спочатку народилося у вигляді птаха – білого гусака (Великого Гоготуна), з чим, очевидно, пов'я¬зана й тема первісного яйця.

Загалом уявлення єгиптян про розвиток життя з цих первісних явищ завжди були дещо туманні, вони різні в кожному регіоні (номі). Ось найхарактерніші версії.

 

Геліопольський варіант міфу про створення світу

Колись Всесвіт був водяним хаосом (Нун). Нун став батьком богів: Сонця (Áтум), повітря (Шу) та вологи (Тефнут). У Геліополі (“місті Сонця”) вважали, що згодом все існуюче було створено Áтумом – богом сонця.

 

Мемфіський варіант міфу про створення світу

У Мемфісі вважали, що Всесвіт і все живе в ньому було створено богом Пта, який народив Сонце (Атума), від якого пішла дев'ятка богів. Пта створив міста, номи, святилища і храми, а також божественну пару духів Ка (чоловік) і Хемсут (жінка), які є духовними двійниками богів і живих істот.

 

Геракліопольський варіант міфу про створення світу

 

Нун породив божественного Хнума, який, у свою чергу, народив богів і виліпив на гончарному колі з глини людей. Він побудував міста і розділив поля.

Загалом важко знайти якусь логіку в сюжетах давньоєгипетських міфів. Функції богів, яких нараховувалося близько тисячі, змішувалися й від початку, й протягом століть. Так, бог Тот був і Місяцем, і богом мудрості, і “оком Гора”; Ра – Сонце, був сином Небесної Корови, але “народився після того, як постарів” і вирішив відірватися від людей та землі. Ця мішанина виникла тому, що давньоєгипетські міфи ство¬рювалися спочатку в окремих номах і кожний район створював власну історію про богів. Після об'єднання країни всі ці міфи наклалися один на одного; жерці в різних центрах пробували їх якось зв'язати, але це не призводило до успіху. Та жителя Стародавнього Єгипту ці протиріччя мало хвилювали. Адже, відповідно до законів міфологічного мислення, усе може перетворюватися на все. Незважаючи на плутанину, стародавньому єгиптянинові не можна дорікнути у відсутності довіри до богів. За свідченням Геродота, вони були найбільш набожними з людей.

Коли ми занурюємось у єгипетську міфологію, то дуже відчутно, що маємо справу з відвертими пережитками тотемізму. Уже давні мисливці, що з часів неоліту заселили долину Нілу, були вражені багатством тваринного життя цієї місцевості. Звірина, пташня, риби й плазуни являли образ квітучого життя, що різко контрастував з пісками пустелі. Тварини вважалися священними. Їх утримували при храмах, оточували почестями, а по смерті бальзамували. До нас дійшли цілі кладовища поколінь священних биків, ібісів, котів, крокодилів. Майже кожне місто мало свою священну тварину. Наприклад, у Мемфісі та Геліополі вшановували бика, у Бубастісі – кішку, в Елефантині – слона тощо. Ось характерний приклад: у Фівах обожнювали крокодилів, яких прикрашали золотими кульчиками зі склом, а на передні лапи надягали перстні; їх годували особливою священною їжею і всіляко доглядали. Первісне захоплення фауною (тобто тваринним життям) відбилося й в уявленнях про богів, яких у єгиптян зображували рогатими, з головами тварин і птахів і взагалі з тваринними рисами. Так, Тота зображували у вигляді птаха ібіса, Сéбек мав вигляд крокодила, Нут – корови тощо. Найбільша богиня Єгипту Ісіда зображувалася з коров'ячими рогами, а на руках тримала свою дитину, бога Гора з головою сокола.

Взагалі архаїчне почуття природи як життєдайної сили, відчуття спорідненості з твариною в єгиптян було надзвичайно сильним. Так відомо, що в єгипетському храмі відбувався прилюдно фізичний (!) шлюб незайманої дівчини й козла – з метою забезпечення родючості полів. Ці пережитки дикунства також свідчать про тотемістичні корені релігії Давнього Єгипту.