Людина і боги у Стародавньому Китаї та характерності найдавнішого культу.

магниевый скраб beletage

Отже, люди (чи то виліплені з глини, чи то народжені з паразитів на тілі Паньгу) завжди були, як і в месопотамців, іграшкою сва¬вільних і нерідко зловісних стихій. У погляді на людину китайці виявляються близькими й до стародавніх єгиптян. Тут так само людина виступає складною істотою. Вона має не лише тіло (Ці), але ще й дві душі – душу тіла й душу розуму. Після смерті, з погляду на проведене життя, небіжчик перетворювався або на чорта (Чуй), або ж на божество (Шень). Обожнювалися й померлі предки, які, вважалося, допомагають живим. Небіжчикам клали в могилу їжу й побутові речі; інколи приносилися й людські жертви.

Спочатку релігійні обряди виконували знахарі та ворожбити, які здійснювали жертвоприношення. Від Шансько-Інського періоду дійшли чаклунські слова та формули, викарбувані на панцирях черепах, кістках тварин та бамбукових планках. Це були написи для ворожіння – щось на зразок наших карт.

Часом звичайні предмети набували ритуальної змістовності. Так, при народженні хлопчика на честь бога Чжансяня вивішували на лівому боці дверей лука (ця сторона вважалася стороною Ян). При цьому вважали, що лук приносить сам Чжансянь. З цього лука на всі чотири сторони світу посилали стріли, щоби сповістити про народження дитини.