Конфуціанство як філософсько-релігійна система.

магниевый скраб beletage

Особливості конфуціанського культу. Найдавніші вірування було переосмислено й реформовано в бурхливу епоху VI-V ст. до н.е., коли Китай зазнав великих перемін. Тут знаходить грунт буддизм, що виник у сусідній Індії (детально про буддизм нижче). Разом з буддизмом цієї пори в Китаї виникли й набули великого авторитету ще дві власні релігійно-філософські системи – конфуціанство й даосизм.

Конфуціанство отримало назву від імені засновника вчення Конфуція. Великий китайський мудрець Кун-фуцзи (у європейців Конфуцій) в очах китайців був утіленням досконалого мудреця. Про нього розповідали легенди: перед народженням казковий звір кілін сповістив майбутній матері появу в світі володаря без трону. З дитинства Кун-фуцзи полюбляв мурувати жертовники й виконувати різні обряди й церемонії. Виросши, він почав навчати своїй філософії, багато мандрував з учнями по країні, бував міністром в окремих володарів, а часом зазнавав зневаги та гоніння. Згодом його вчення стало своєрідною релігією.

Погляди Конфуція полягають у тому, що людина від природи добра, людсь¬ке начало є благородним (жень – термін, що означає людяність). Людяність має бути в основі відносин між людьми. Якщо, наприклад, правитель керується принципом жень, він є батьком народу, а не визискувачем. Добрий і мудрий правитель підбирає собі помічників такої ж удачі. Менші начальники безпосередньо керують главами сімей, у яких за принципом жень сини підкоряються добрим і мудрим батькам. Отже, суспільство в ідеалі зверху донизу повинно бути побудоване на гуманності й порядку. Усе це подобається Високому Небу. Небо, як втілення Ян, не має в його очах нічого хибного. Саме так Конфуцій, прагнучи знайти новий погляд на світ й упорядкувати старовинне багатобожжя, визначав вищу реальність, те Першоначало, яке лежить в основі усього.

Але трапляється й лихий правитель, що порушує закон жень. Тоді сама природа протестує повенями, посухами та іншими катаклізмами. Псується і вся ієрархія відносин: батько вже не батько, син не син, правитель не правитель... Тоді народ має право повставати .

Проте всякий розбрат, біди й війни – спо¬творення жень – коріниться у свідомості самої людини. Людина завжди багато хоче, бажання її нестримані, вона пристрастно прагне реалізовувати свої мрії, що й призводить до ворожнечі та боротьби. Лише культурність, освіченість і моральність (вень) здатні стримати в людині її дикунські поривання й повести шляхом мудрості. Тримати себе в рамках можна, лише виконуючи ритуали та церемонії (лі), які заповідали предки. Там, де порушено або відкинуто споконвічні традиції, починається занепад суспільства.

Конфуцій багато зробив для збереження найдавніших пам'яток національної культури Китаю. Учні Конфуція зібрали давні міфи й легенди, гімни богам і магічні заклинання у збірку П'ять канонів і, долучивши Четверокнижжя (записи власне вчення Конфуція та його бесід з учнями), створили тим само священний канон конфуціанської релігії. Сюди ж увійшло чимало з народної творчості (пісні й перекази, обрядова – наприклад, весільна – поезія тощо). У цих книгах підноситься значення ритуалів, які є ознакою шляхетної людини, що керується у своїх вчинках принципом жень (людяності, гуманності). Тексти побудовані у формі афоризмів Конфуція, які начебто записані його учнями:

 

Вчитель сказав: буває, що шляхетний муж недостатньо жень, але ніколи не буває, аби ниций чоловік був жень .

 

Вчитель сказав: “Шанобливість без ритуалу – пуста метушливість; обережність без ритуалу – те ж саме боягузтво; сміливість без ритуалу перетворюється на бунтарство; прямота без ритуалу – грубість .

 

Імператори пізнішого Китаю прагнули усталити все це в китайській свідомості (так, у II ст. н.е. конфуціанській тексти було викарбувано на камені). У середньовічному Китаї Конфуцій вшановується як божество; його статуї прикрашаються імператорською короною. Згодом Конфуцій стає у свідомості китайців покровителем вчених і вченості, а також чиновників, що були носіями освіченості; приймається навіть спеціальна постанова, згідно з якою претенденти на вчений ступінь або державну посаду здійснювали обов’язкове вшанування та жертвоприношення Конфуцієві в місцевому храмі на його честь .

У мови всіх народів увійшов вираз “китайські церемонії”. Він бере свій початок з численних ритуалів, запроваджених Конфуцієм та його учнями, які вважали, що ретельне виконання ритуалів відрізняє цивілізований народ від дикого. Ритуали виконувалися на всіх щаблях суспільного організму, починаючи з імператора, який, наприклад, мав обов'яково прокласти навесні першу борозну в полі. Сфера ритуалів охоплювала буття і живих, і мертвих. Кожна сім'я мала в спеціальній кумирні вівтар для своїх предків, яким належало молитися щодня й приносити в дар їжу та пахощі (пізніше стали виготовляти спеціальні паперові гроші для жертовного спалення на цьому вівтарі). В основу конфуціанського ритуалу покладено принцип фен-шуй (буквально “вітри та потоки”): він вимагав доброчинних справ, які відповідають природній гармонії навколишнього світу. При цьому вважалося, що слід вивільнювати ці, тобто енергію землі. Було розроблено складну систему вибору місця для будівництва будинку, розташування вікон і дверей, ліжок і дзеркал та всього іншого. Зокрема, перед дзеркалом мають обов'язково лежати гроші, що стимулює їхнє примноження. Дуже погано, коли сусідній дім стоїть до тебе кутом: адже це начебто провокує різні нещастя – отож, потрібно повісити на стіні дзеркало, яке б “відвертало” небезпеку від твого будинку.

Конфуціанські храми всюди були однотипні: цегляна стіна з парадним входом оточувала двір, у якому знаходився напівкруглий ставок та будівлі для жертвоприношень і ритуалів. У внутрішньому дворі стояв власне храм на честь Конфуція, оточений приміщеннями, де було встановлено зображення його учнів і послідовників.