РЕЛІГІЙНА СИСТЕМА ІНКІВ

магниевый скраб beletage

 

Цивілізація інків. Інки жили на території сучасного Перу, де утвердилися, підкоривши народ, що й до них мав уже високу культуру. Але вірування найдавнішого населення збереглися: ворожки, чаклуни, знахарі, жінки-жриці продовжували служити окремим давнім божествам. Інки спробували якось поєднати всі ці вірування в одну систему.

 

Міф інків про творення світу

 

Місцеві жителі вірили у Віракóче, що створив Всесвіт – пачу. Віракоче був богом землі та води; він створює світ, небо з його світилами й перших людей-велетнів з каменю. Утім, люди, яких створив бог, були незграбними та неоковирними велетнями, які не хотіли виконувати його наказів. Розлючений Віракоче, навівши на них всесвітній потоп, знищує своє творіння. Після цього Віракоче осів на березі озера Тітікака, де створив Сонце, Місяць й інші небесні світила та нову генерацію людей.

Всесвіт складено було з трьох рівнів: Ханан пача – верхній (небо, де живуть боги), Кай пача – середній (у якому живуть люди, рослини й тварини), Уку пача – нижній (сюди потрапляють померлі, а ненароджені чекають тут свого часу). Кай пача та Уку пача сполучаються через печери, озера шахти, жерла вулканів, струмки. Між небом (Ханан пачей) і світом людей (Кай пачей) зв'язок встановлюється за допомогою верховного правителя – Великого Інки, який виступає як син Сонця. Усі три світи також поєднують між собою дві змії – Яку Мама та Сача Мама. Яку Мама, виходячи на землю, перетворюється на велику річку, а, сягаючи неба, стає веселкою, що дає життя рослинам і тваринам. Сача Мама на землі стає могутнім деревом, а на небі – блискавкою.

Після створення світу Віракоче зникає у водах Тихого океану.

 

Існував у інків також міф, що свідчив про особливе виникнення саме їхнього народу:

 

Колись з гірської печери вийшли чотири брати зі своїми сестрами-дружинами. Але один з них мав дуже поганий характер, він був дуже могутнім, але запальним. І брати вирішили його заманити назад у печеру й завалити камінням. Далі троє братів відправилися в путь, але по дорозі двоє з них скам'яніли, і лише четвертий брат Мáнко Капáк дійшов до перуанської долини Куско, де від шлюбу його з сестрою народився народ інків.

 

Існують також інші міфи про походження інків, але завжди головним героєм тут лишається Манко Капак .

Боги інків. Інки вшановували уáки, яких існувало, можливо, кілька мільйонів. Уакою називався будь-який предмет, тварина, рослина, яким приписувалася надприродна сила (пор. чурингу). Уакою могло бути будь-що з того, чим була оточена людина. Існували уаки колективні (наприклад, бог сонця Віракоча) та індивідуальні, навіть разові. Скажімо, будь-яка рослина чи тварина, від якої брало початок якесь плем'я, було колективною уакою (у цьому ясно прослідковуються сліди тотемізму, притаманного первісним народам). Водночас кожна людина мала свою власну уаку, якою найчастіше був предмет з певними відхиленнями від норми (скажімо, яйце з двома жовтками тощо). Індивідуальну уаку приховували від інших, щоби вони її не зурочили . Для інків увесь світ навколо них був одухотвореним, у кожній печері, дереві, струмку (навіть в амулетах, які люди носили на собі) існував дух, який треба було “задобрювати” жертвоприношеннями.

Найважливіші з колективних уак, тобто основні божества інків, такі.

Верховним богом в інків був уже згаданий вище Віракóче, що панував над Сонцем, Місяцем і зірками. Його повне ім'я – Апу Кон Тіті Вира Коча – перекладається як “верховний господар вогню, землі й води”. До наших часів дійшли гімни на честь цього божества, сповнені філософського ліризму:

 

О Віракоче, володаре світу,

Хто б ти не був: чоловік чи жінка.

О ти, завдяки якому примножується рід людський.

Хто б ти не був.

Володаре, де ж місце твоє?

Чи наді мною?

Чи піді мною?

А може, трон твій повсюди оточує мене,

А палиця твоя – жезл твій – теж повсюди оточує мене?

Почуй мене!

Творче світу.

Вислухай мене там, на небі.

Вислухай мене, де б ти не був .

 

Інки вшановували Íнті – бога Сонця та Килью – богиню Місяця, його сестру й, одночасно, дружину.

Богом грому та блискавки був Ільяпа. Він пересувався по небу в золотій кольчузі, з палицею в одній руці та пращею в другій. Час від часу він виливав на землю воду з Небесної ріки.

Божеством веселки була Куічі. Її поява на небосхилі завжди лякала цнотливих дівчат, оскільки інки вірили, що райдуга може їх запліднити.

Вірив цей народ також у Пачамáму, яка втілювала в собі звичайні для землеробів Центральної Америки сили родючості.

Окрема богиня була в інків для маїса-кукурудзи – Сарамáма. Вона зображувалася у вигляді качанів кукурудзи, одягнених у жіночу сукню.

У духовному світі інків існували чаркакамайóки (покровителі земельної ділянки) та уіскамайóки (покровителі домівки).

Культ в інків. Вшанування великих богів відбувалося в інків у кам'яних храмах, щедро прикрашених усередині золотом. Вшанування відбувалися шляхом жертвоприношення. Найчастіше ритуальним жертвоприношенням було м'ясо лами та маїсове пиво – чича, але в надзвичайних обставинах (наприклад, хвороба чи смерть Верховного Інки) жертвами ставали люди. Жертвами в інків зазвичай виступали беззахисні жінки та діти, яких вбивали на шану богам. На честь створення богом Віракоче на берегах озера Тітікака небесних світил і нового покоління людства в цьому озері щорічно топили багатьох розкішно одягнених людей. Людські жертви приносилися також в ім'я правителя, для забезпечення перемоги на війні або під час епідемії. Так, у дні літнього та зимового сонцестояння, щоби запобігти бідам, які віщувало це незвичайне положення сонця, жерці закопували в землю до 500 дітей. Часто перед жертвоприношенням дітей напоювали до повної ейфорії, щоб вони предстали перед богом веселими. З кожної родини бралося не більше, ніж по одній дитині. Бідні люди, які не мали що пожертвувати, кидали в східному чи західному напрямку декілька вій, що символізувало їхню покірність богам.

Основна маса віруючих у храми не допускалася, жертвоприношення та обряди творили тут лише Верховний Інка, Син Сонця, та місцева знать. В інків існували різні категорії жерців. Найголовнішим був Верховний жрець Сонця, що вдягався в червону туніку (колір Сонця); на голові його знаходилася тіара із зображенням Сонця, а обличчя прикрашалося різнокольоровим пір'ям папуг. Йому заборонялося брати шлюб і взагалі мати статеві стосунки. Він не повинен був також їсти м'ясної їжі, а пити мав лише воду. Він дотримувався численних постів, і взагалі його спосіб життя можна було чернецьким. Верховний жрець відповідав за точне дотримання всіх обрядів і церемоній, пов'язаних з відправленням сонячного культу. Він також коронував нового правителя імперії та здійснював шлюбні обряди владик імперії . Верховний жрець Сонця мав 10 помічників, що допомагали йому здійснювати релігійні обряди в різних провінціях. Існувало також і “нижче” духовенство, до яких належали: айяртапуак, що нібито вміли розмовляти з померлими; кальпарікус, що гадали по нутрощах принесених у жертву птахів чи тварин тощо.

Богові Сонця присвячувалися т.зв. наречені Сонця – дівчата, що не мали право брати шлюб і зберігали чистоту. Чистота ця цінувалася дуже високо – за її порушення страчували не лише саму нещасну та її родичів, але взагалі все її рідне селище (включаючи тварин і рослини). Ці дівчата проживали в спеціальних будинках і брали участь у релігійних обрядах, присвячених Інті. Єдиним чоловіком, що міг вступати з ними в статеві стосунки, був Верховний Інка, тому дехто вважає, що весь цей “монастир” насправді являв собою своєрідний гарем правителя.

В інків існували чотири основних релігійних свята, що називалися раймі. Інті раймі – свято Сонця, що святкувалося після збору врожаю. Це свято було пов'язане також з літнім сонцестоянням. Капак раймі – свято Інки, яке відмічали десь у грудні-січні; Ума раймі – свято води, без якої неможливо виростити врожай; Койа раймі – свято правительки, присвячене Місяцеві – богині плодючості. Під час свят влаштовувалися бенкети з музикою й танцями.

Інкські свята виглядали надзвичайно ефектно. Так, свято боротьби з силами зла (Сітва) починалося з того, що воїн зі списом вибігав з воріт фортеці, прямуючи до центральної площі міста, де на нього вже чекали чотири інші воїни. Останні, наче перейнявши від нього естафету, бігли по чотирьох основних дорогах, орієнтованих на чотири сторони світу. Їх змінювали все нові й нові бігуни. Народ, що стояв удовж їхнього руху, при наближенні воїнів ретельно струшував з одягу “гріхи” та “хвороби”, що їх воїни-бігуни начебто виносили за межі царства. Уночі ж розпочиналося дійство зі смолоскипами, які символізували очищення від лих і негараздів. По згорянні вони викидалися в річку; побачити той недопалок вважалося недоброю прикметою .

В інків існував обряд сповіді. Простолюд сповідався в жерця, а знать (у тому числі – Верховний Інка) – безпосередньо Сонцеві. Іноді після цього еліта омивалася в гірських річках, вважаючи, що вода змиє, віднесе їхні провини. Сповідь повинна була очистити від гріхів. Той же, хто не сповідується або не розказує на сповіді про всі свої гріхи, потрапляє в пекло (яке знаходиться під землею і де грішники будуть їсти лише камені). Рай, який чекає на тих, хто не грішив або вчасно сповідався, знаходився поблизу Сонця, і там панувала радість. При цьому рай приймав усіх, незалежно від соціального положення, пекло ж було призначене лише для простолюду .

Взагалі релігійне життя інків було достатньо складним. У них, наприклад, відбувся навіть своєрідний теологічний собор, на якому дискутувалося питання про релігійні вірування. В соборі брала участь уся жрецька верхівка. Достатньо сказати, що тут було піддано сумніву божественність Сонця й висунуто три відповідних тези: а) Сонце не є всемогутнім, бо воно зігріває своїм теплом не всіх; б) Сонце не є досконалим, оскільки воно ніколи не відпочиває; в) маленька хмарка здатна затьмарити обличчя Сонця . Відгомін цього вільнодумства дійшов до нас у записі бесіди останнього Великого Інки з іспанським завойовником Кортесом. Правитель висловлював перед субесідником сумніви у всемогутності сонця: воно ж бо ходить щодня одним і тим же шляхом, отож, хтось його примушує це робити?

Одним з найвеличніших храмів був Інті Уасі, храм у Куско. Він складався з шести святилищ, кожне з яких присвячене одному з небесних божеств, і був оточений стінами, зовнішня сторона яких була прикрашена золотом. Золотими пластинами був укритий і простір перед входом до храму. У дворі знаходився величезний сад, вода до якого поступала по золотих жолобах. У центрі саду знаходився кам'яний фонтан, також укритий золотом. У самому святилищі знаходилися образи Сонця, Місяця та інших небесних світил. Але найвище місце відводилось Віракоче, який був втілений тут в образі фігури із золота. Золото виступало тут не як коштовний метал, а символ сонця (золотий колір подібний до золотих променів світила).

Існували також храми, присвячені іншим небесним божествам. Так, на честь Килью (богині Місяця) був побудований храм, де все зроблено зі срібла (срібло – символ Місяця). Існували також храми Веселки, Грому, Блискавки тощо.

Цікаво, що, завоювавши царство, інки відправляли в ролі заручника до Куско головного ідола підкорених, якого встановлювали в спеціальному храмі для чужих ідолів. Цей ідол залишався божеством, а “його” народ навчали поклонінню Сонцю (при цьому не забороняючи власні звичаї та обряди).

Прості люд вшановували богів або на площах перед храмом, або в спеціально побудованих на випадок негоди приміщеннях. Поклоніння “повсякденним” божествам домівки та поля відбувалося на природі, просто неба. На кожному полі повинен був знаходитися ідол Пачамами, який виглядав як видовжений камінь. Перед тим, як засіяти поле, інки робили певний ритуал: посипали ідол кукурудзяною мукою та поливали кукурудзяним пивом, оскільки без цього неможливо було розраховувати на гарний врожай. На честь Сарамами підвішували здвоєний качан кукурудзи, який з піснями й танцями заклинали дати гарний врожай. Також у вигляді ритуальної жертви Сарамамі міг виступати найбільший за розміром або незвичний за формою качан з поля.

 

––––––––––––

 

Як бачимо, віддаленість від релігійно-культурної сфери Старого світу не спричинило порушення якихось типових закономірностей: становлення релігій Центральної Америки відповідає загальним нормам виникнення релігійних систем у рамках найдавніших землеробських цивілізацій світу. Пережитки мисливських культів (тотемізм) і первісне вшанування вождів і культурних героїв, некрофілічні тенденції (культ смерті та криваві, зазвичай людські жертвоприношення), політеїзм і теургія як основний спосіб спілкування з божествами однотипні з тими явищами, які спостерігалися нами на Стародавньому Сході. Зародження книжності та вільнодумства – нехай в ембріональній формі – також нагадує духовні перспективи класичного язичництва Євразії.

 

 

З а п и т а н н я д л я с а м о п е р е в і р к и

За яким принципом об'єднуються релігійні системи, що розглянуті в даному розділі? Яку роль відіграв тут перехід до землеробської цивілізації?

Охарактеризуйте пантеон та функції шумерських богів. Як їх адаптували вавилоняни? Що ви можете розповісти про культ богів у Месопотамії?

Дайте опис системи давньоєгипетських вірувань. Яке місце займали тут уявлення про життя після смерті? Що вам відомо про спроби утвердити монотеїзм у рамках староєгипетської релігії?

Як складалися вірування стародавніх греків? У чому полягає різниця між старшими богами, титанами та олімпійцями?

Що відіграло найбільшу роль у становленні давньогрецької релігії: а) усна народна творчість? б) богослов'я жерців? в) творчість поетів та інших митців?

Які містерії та на честь яких богів відбувалися в Греції?

Чому давньогрецька релігія природно переросла у філософсько-етичні системи? Які системи такого роду ви знаєте?

У чому полягає своєрідність давньоримської релігії? Проведіть паралелі між римськими та грецькими богами.

Що вам відомо про римське жрецтво? Охарактеризуйте особливості римського культу.

Як склався римський культ імператорів? Чому він був приречений на занепад?

У чому полягали політичні та духовні причини поширення східних культів у Римській імперії? Які саме східні культи були поширені в елліністичну епоху? Що таке релігійний синкретизм?

Що ви знаєте про найдавнішу релігію Китаю? Яке місце в давньокитайських уявленнях відводилося людині серед божеств і демонів? Що ви знаєте про китайський культ предків?

Хто такий Конфуцій і чому його так шановано в Китаї? Охарактеризуйте основні категорії філософії Конфуція. Який зміст вкладав філософ у поняття Високе Небо?

 Які перекази про Лао-цзи вам відомі? Чим відрізняється його вчення від вчення Конфуція? Що таке дао у філософії Лао-цзи?

Охарактеризуйте символіку Ян-Інь.

У чому полягає суть зороастрійського вчення? Охарактеризуйте “Авесту” як священну книгу цієї релігії.

Що розуміється під визначенням “дуалізм зороастрійської релігії”? Чи відміняє він поняття багатобожності? Як пов'язані духовні світи стародавнього Ірану та стародавніх слов'ян?

Що вам відомо про зороастрійські релігійні відправи? Як склалася доля зороастризму?

Що ви можете розповісти про доарійські вірування Давньої Індії? Які моменти цих вірувань влилися в майбутній індуїзм?

У чому полягає різниця між ведичною релігією та брахманізмом? Опишіть структуру "Вед". Відтворіть вчення про варни.

Перелічіть основних ведичних богів. Кого з богів висували на чільне місце в різні епохи?

Що таке Тримурті? Хто такі вишнуїти та шиваїсти?

Опишіть поняття карми, сансари, метемпсихозу та нірвани.

Що ви знаєте про джайнізм та його погляд на світ?

Перекажіть основні моменти життя Будди. Що ви можете сказати про його людські якості?

Що значить у проповіді Будди поняття “чотири великі істини” та “шляхетний восьмеричний шлях подолання зла”?

Які буддистські книги вам відомі?

Опишіть моральні принципи буддизму.

У чому полягає різниця між хінаяною та махаяною?

 

Охарактеризуйте поняття «чань-буддизм», «дзен-буддизм» та «тибетський буддизм».

 

Розділ ІV АВРААМІЧНІ РЕЛІГІЇ

——————————————————————————————————————

 

ПОНЯТТЯ АВРАМІЧНИХ РЕЛІГІЙ

 

Як розповідає Біблія, Авраам, житель вавілонського міста Ур, покинув рідний край, невдоволений його релігією (прибл. ХVIII ст. до н.е.) . Він слідував внутрішньому голосу, що обіцяв йому землю, чисту від язичників, і численне потомство, і цей голос Авраам усвідомив як голос Божий. Знайшовши таку землю на берегах Йордану, Авраам утвердив культ Єдиного Бога (Ягвé), що стане етнічною релігією його нащадків-євреїв (юдаїзм).

Юдейська Біблія є коренем, з якого виростають Новий Завіт та Коран. Прихильники юдаїзму вважають за Святе Письмо тільки Старий Завіт, тобто частину Біблії, написану до проповіді Ісуса, що був родом родом з юдейського містечка Назарету (Єгошỳа-га-Ноцрí). Ця проповідь викладена, разом із подіями життя Ісуса, в Новому Завіті, який склався й був канонізований протягом І-го ст. н.е. Послідовники Христа стали вважати, що саме він і є очікуваний, провіщений пророками Машíах (гр. Мессíя) – Спаситель від Бога. Для тих же, хто не повірив у месіанство цієї постаті, Новий Завіт є не що інше, як апокриф, недостовірна книга: Ісуса буде осмислено ними як єретика і чаклуна. Сьогоднішня юдаїстська теологічна думка найчастіше вважає Ісуса просто яскравою і значною людиною, що безпідставно усвідомила себе як Месію. Навпаки, християни, визнаючи і Старий Завіт Святим Письмом, усвідомлюють Ісуса як Месію й Христа , Рятівника світу, про якого говорили старозавітні пророки. Більш того, християни розглядають Христа як частину єдиного, але внутрішньо складного Божества – Святої Неподільної Трійці: саме так усвідомлено тут старозавітного Ягве (Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Святий Дух). Ісус, за християнським поглядом, є не звичайна людина, а Слово Боже, народжене перед віками, що творило світ і втілилося в людське єство заради спасіння роду людського; тобто – Боголюдина . Християнство поширилося по територіях Римської імперії, витіснивши античні вірування і об'єднуючи різні народи у нову міжнаціональну духовну спільноту, поступово ставши світовою релігією. Християни усвідомлюють себе як Новий Ізраїль, у якому немає “ні елліна, ні юдея” – тобто національні особливості – другорядні.

У VII ст. спостерігається піднесення арабського народу. Це пов'язано з виникненням нової релігії – ісламу. Прикладом того, що одна особа може вплинути на долю власного народу й усього людства, є постать Мохаммеда, засновника ісламу. Мохаммед продиктував від імені Аллаха (тобто Єдиного Бога) нову сакральну книгу – Коран, який став фундаментом арабської словесності, літератури, риторики; він виступив як основа судочинства і підгрунтя для літературної творчості. При цьому мусульманські богослови твердять, що у Біблії розуміння Бога та події давнини подано перекручено, а в більш пізньому Корані – подано точно; Авраама тут усвідомлено як Ібрагіма, праотця найперш арабів, а потім уже і євреїв. Коран живив і живить досі політику, право, науку та мистецтво у величезному регіоні, що віддавна підкорився арабам і сповідає цінності ісламу. Крім того, іслам здавна виходить за межі Азії; сьогодні його прихильників можна знайти повсюди. Це дає підставу говорити про іслам як світову, наднаціональну релігію.

Прагнучи розмежуватися з цими молодими релігіями, юдейські книжники – рáбини (вчителі) розробляють потужну систему коментарів до Біблії – Талмуд, які набувають сили закону й регламентують кожен крок єврея. Це обгрунтовується переданням про Усну Тору, яку, за рабиністичним переданням, Мойсей передав наближеним людям і яка набуває в юдейській традиції не меншого значення, ніж писаний ТаНаХ. Ідея обраного народу продовжує пов'язуватися лише з єврейством. Цю релігію християни називають ново-юдаїзмом, на відміну від юдейської релігії до епохи Христа, яку вважають за Старозавітну Церкву, предтечу Церкви Христа.

Але всі ці три релігії становлять генетично і внутрішньо пов'язані системи, які виникли на ґрунті релігії стародавнього єврейства. Тому їх і називають авраамічними (або ж ревеляціоністськими ). Для них характерне “благоговійне преклоніння перед словом, книгою, особливого роду літературою, що, між іншим, вказує на те, що ревеляціоністські релігії можуть вникнути тільки в достатньо розвинених в культурному відношенні суспільствах” .

На жаль, історично склалося так, що саме між цими релігіями існує найбільше напруження: адже кожна з них розуміє Єдиного Бога у своєму власному ракурсі.