КУЛЬТ І СВЯТА В ЮДАЇЗМІ

магниевый скраб beletage

 

Юдейський культ в його розвитку. Характер культу в юдаїзмі був внутрішньо єдиним, хоча зовнішні форми його мінялися в залежності від умов існування народу та наявності простору для його релігійного життя.

Як вже зазначалося вище, у кочових умовах виходу з Єгипту культ Єдиного Бога відправлявся в наметовому храмі (скíнії). Ковчег Завіту, у якому перебували скрижалі (кам'яні таблиці) з Декалогом, нагадував єгипетське культове начиння, а правила поведінки служителів скінії й характер жертвоприношень мають певні паралелі з культовою практикою вавілонян, жителів Угариту й навіть споконвічних ворогів євреїв – хетів (філістимлян) . Але всі ці запозичення не затьмарюють тієї обставини, що скінія стала ретельно спланованим святилищем нового культу Ягве, всіляко підкреслюючи ідею, що Бог отут, зі своїм народом, і що тут Його Дім. Скінію напинали на кожній стоянці у центрі табору. Шатро було розмірами 14 х 4 м і заввишки у 5 м. Внутрішнє оздоблення складали покривала з льону, покриті візерунками з блакитної, пурпурної та червоної шерсті. Зверху скинія була покрита двома шарами з козячих та баранячих шкур і дощ не затікав сюди. Намет поділявся на два приміщення: велике – святилище – для молільників і мале – Святеє святих, у якому, як вірили, живе сам Ягве. Саме тут перебував Ковчег Завіту з Декалогом. Лише первосвященик мав право раз на рік увійти туди й назвати ім'я “Ягве”, яке, загалом, можна було тільки писати, але не вимовляти. Перед завісою, яка закривала вхід до Святеє святих, знаходився жертовник для кадіння, вкритий золотом; вранці й увечері тут спалювалися пахощі. Освітлювала скнію, позбавлену вікон, Менора (семисвічник), викута з одного шматка золота (вагою бл. 30 кг). У святилищі був також позолочений стіл для хлібів, на який по суботах клали 12 хлібин – по одному від кожного племені ізраїльтян . Ззовні скнію було оточено пишною огорожею, що утворювала двір 50 х 25 м. У дворі був покритий бронзою жертовник цілеспалення, на якому спалювалися ягнята й воли, що їх приносили в жертву Ягве. Богослужіння здійснювались кóганами (жерцями, прямими нащадками брата Мойсейового, Аарона) та левíтами з племені Левія (прислужниками) . Воно являло собою, при співі молитов, жертвоприношення тварин, які повністю замінили людські жертви язичників і були покликані пробудити в людині жах і співчуття, а також розуміння того, що це вона, людина, мала б так постраждати за свої гріхи проти релігійного Закону (нагадаймо, що єврейство тільки-но виділилося з язичницького світу, де панували значно більш жорстокі звичаї). Перед тим, як увійти до скінії або перед жертвоприношенням жерці мили руки й ноги у великій бронзовій посудині.

 Пізніше, у Єрусалимі, царем Соломоном був побудований на горі Сіон величний, розкішно прикрашений Храм, який повністю повторив за своїм планом мойсейову скнію: тут так само були двір, святилище для молільників, Святеє святих (давір) і величезний умивальник на фігурах биків (“мідне море”). Зображення херувимів, що стоять перед Святим святих, повторюються Соломоновому Храмі у вражаючому, гігантському масштабі, як величезні золоті статуї. Величезний семіисвічник освітлював Храм. Стіни святилища покривають позолочені кедрові дошки з орнаментов з квітів та огірків, тварин і рослин (очевидно. Ті ж само когани й левіти вершили богослужіння зі співом молитов; так само курилися пахощі, клалися по суботах хлібини від усіх колін Ізраїлевих, а на вівтарі цілоспалення приносилися жертви тварин – по великих святах священики ходили по коліно у крові. Сьогодні від усього того лишилися решту фундаменту, який укріплював Храмову гору, зокрема – Стіна Плачу, біля якої прагнуть помолитися як євреї всього світу, так і християни.

З руйнацією Храму служіння зосередилося в синагогах, але, природно, не було його повноцінною заміною. Храм був єдиним і неповторним, як і Бог, а синагога є просто молитовним зібранням, домом молитви. Отож зникають священнодійство й жертвоприношення, когани й левіти шануються як нащадки колишнього храмового жрецтва , але у синагозі контролюють спільну молитву рабини та їхні помічники хахáми (від хокма – мудрість). Служба складається з читання Писання, тлумачення-проповіді та хорового співу молитов.

Жінки й чоловіки моляться в окремих частинах синагоги; практикувалися часом і окремі синагоги для жінок.

Індивідуальна молитва вершиться вдома або й у синагозі; кожен віруючий чоловік накидає на себе біле з темними смугами молитовне покривало – тáлес; на чоло й ліву руку прив'язуються ремінцями малі скрииньки, у яких лежать цитати з Писання (філактéрії); голова віруючого єврея на знак страху перед Богом завжди покрита невеликою, прикрашеною візерунком, круглою шапочкою (кіпóю); він носить під одежею чотирикутний полотняний абреканфáс з китицями по краях (ціцíм) – як знак належності до віри. Віруючі жінки мають голити голову й носити перуки; неприпустимо оголювати навіть почасти руки й ноги.

Основні юдейські свята. З розвитком юдейської релігії поступово складається система свят. Найбільш характерна особливість їх полягає в тому, що вони не пов'язані в більшості своїй з циклами природи й землеробства, а фіксують у пам'яті народу конкретну історичну подію як віху Священної Історії.

На першому місці стоїть Пéсах (Пасха), день пам'яті про вихід з єгипетського рабства, який випадає на весну; слово “Песах” означає “Він пройшов [повз нас]” – це згадка про епідемію, яка винищила єгипетських дітей, але не торкнулася єврейських, що було сприйнято як чудо. Цей день святкується особливою трапезою (седер – “багато”): ідять м'ясо ягняти, жертвою якого колись викупили дітей від мору; гіркі трави – на пам'ять про єгипетську неволю, і, звичайно ж, “хліб свободи” – мацу (опрісноки), хлібець, спечений без дріжджів і солі: за переданням, спішно тікаючи від єгиптян, жінки несли наспіх замішене з водою борошно на головах; під сонцем пустелі воно швидко спеклося у пласкі коржі.

Свято П'ятидесятниці приходилося на 50-й день по Песаху і зване було ще як Свято Жнив. Воно полягало у подяці Богові за дари полів.

Рош–Гашанá (Свято Сурм) виникло зі звичаю сурмити публічно на початку кожного місяця; але сьомий місяць відзначали особливо урочисто як день особливого спокою й віддачі себе Богові (далося взнаки особливе ставлення до числа 7 на Сході взагалі). Після вавілонського полону цей день став означати початок релігійного Нового року.

Йом–Кіпýр (день всепрощення, або Судний день) святкується на початку вересня; вважається, що в цей день Бог враховує заслуги й злочини людини і може, за умови покаяння, посту й посиленої молитви, відпустити людям гріхи. Саме на Йом-Кіпур входив колись первосвященик у Святеє святих скінії та Храму, аби виголосити ім.'я Боже.

Осіннє свято Кущів (Суккóт) було встановлено у пам'ять про те, що по виході з Єгипту народ жив у наметах; на дні свята юдаїсти переселяються з будинків до тимчасових наметів. В ці дні моляться про зимові дощі, що напоять спраглу землю для нового врожаю.

Хáнука (свято Оновлення) є пам'яттю про переосвячення Єрусалимського Храму, оскверненого грецькими завойовниками у 165 р.; за переданням, у замотлошеному святилищі знайшовся лише малий глечик з освяченою олією, яка, проте, палала в Менорі 8 днів; на честь цієї події в Хануку запалюють особливий світильник – Ханукію, що має 8 свічок по числу тих днів, а 9-та символізує чудесний глечик з олією.

Свято Пýрим (жереб) є пам'яттю про те, як єврейство під владою персів (які подолали були Вавілон і стали новими господарями його народів) ледь не загинуло в результаті ненависті царедворця Амана до родича цариці-єврейки Мордехая й було врятоване царицею Естер. У цей день розігруються містерії-спектаклі, що втілюють Естер, Мордехая, царя й Амана; за звичаєм, дозволяється напиватися до нестями.