Капіца Ю. М. (2007 р.) : Регулювання зовнішньоекономічної діяльності : B-ko.com : Книги для студентів

Капіца Ю. М. (2007 р.)

Книга «Очерки международного частного права» / Под. ред. проф. А. Довгерта. — Харьков: ООО «Одиссей», 2007. — 816 с. містить розділ V «Міжнародне право інтелектуальної власності». Структура цього розділу така:

Глава 15. Питання гармонізації законодавства України про охорону конфіденційної інформації з міжнародно-правовими но­рмами.

1. Вступ.

2. Комерційна таємниця.

3. Охорона ноу-хау.

4. Комерційна інформація.

5. Банківська та інші види таємниць.

6. Нерозкрита інформація.

7. Інформація про особу.

8. Напрями удосконалення законодавства.

Глава 16. Міжнародна охорона суміжних прав.

1. Поняття, причини виникнення і процес становлення міжна­родної охорони суміжних прав.

2. Суб'єкти міжнародної охорони суміжних прав.

3. Принципи міжнародної охорони суміжних прав.

4. Подальше удосконалення міжнародної охорони суміжних прав.

Автором глави 15-ї є кандидат юридичних наук, директор Центру інтелектуальної власності і передачі технологій Націона­льної академії наук України Капіца Ю. М. Главу 16 — у написав кандидат юридичних наук, доцент кафедри міжнародного прива­тного права Інституту міжнародних відносин Київського націо­нального університету ім.. Тарас Шевченка — Д. В. Сирота.

На наш погляд назва V розділу є занадто широкою, бо глави 15 і 16 стосуються лише конфіденційної інформації і суміжних прав. Більшість об'єктів промислової власності у розділі 15-у не розглядаються.

На початку 15 — ї глави автор зазначає законодавчі акти України, які зафіксували поняття «комерційна таємниця», «ноу- хау», «банківська таємниця», «конфіденційна інформація», «ін­формація про особу», «державна таємниця», «лікарська таємни­ця», «адвокатська таємниця», «професійна таємниця», «інформа­ція в автоматизованих системах», «конфіденційна інформація, що є власністю держави».

Капіца Ю. М. вказував, що запровадження у правовий обіг за­значених понять здійснювалося в Україні в основному з різних іноземних законодавчих джерел без належного узагальнення між собою. Практичне застосування цих понять виявило недоскона­лість вітчизняного законодавства як щодо видів таємниць, так і способів цивільно-правового і кримінально-правового захисту. Капіца Ю. М. вважав за потрібне переглянути законодавство України, що стосується різних видів таємниць і адаптувати його до положень права Євросоюзу та положень Угоди про торгове­льні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPs)

Те визначення комерційної таємниці, яке містила стаття 30 За­кону України «Про підприємства в Україні» від 27.03.1991 р. № 887-XI, породжувало чимало запитань, на які не було відпові­дей. Особливу критику викликало положення про те, що керівник підприємства встановлював склад і обсяг відомостей про комер­ційну таємницю, та порядок їх захисту. Неврегульованим зали­шилося і питання про те, чи має працівник право розголошувати комерційну таємницю після свого звільнення з підприємства.

Автор нагадав основні положення «Єдиного акту про секрети виробництва» США 1979 р. (Uniform Trade Secret Act) та «Моде­льні положення про захист від недобросовісної конкуренції» 1996 р. (Model Provisions on Protection Against Unfair Compe­tition), які підготувала Всесвітня організація інтелектуальної вла­сності. Процитоване і визначення комерційної таємниці за Циві­льним кодексом Російської Федерації. Зазначено вітчизняні циві­льно-правові, кримінально-правові, адміністративно-правові санк­ції щодо порушників у сфері комерційної таємниці.

Слід погодитися з Капіцею Ю. М. у тому, що лінії розділу між комерційною таємницею і ноу-хау провести надзвичайно важко.

Автор зазначає, що ноу-хау і комерційна таємниця прийшли у право з торговельної і підприємницької практики. Комерцій­на таємниця більше пов' язувалася з конфіденційною інформа­цією, яка охоронялась на самому підприємстві. Ноу-хау було об' єктом торговельних угод з передачі конфіденційної інфор­мації третім особам. За визначенням міжнародних організацій критерії секретності або незагальновідомості щодо ноу-хау не застосовуються.

У праві Євросоюзу критерій секретності означає, що ноу-хау не є загальновідомими і легко доступними. Окрім того, вони ма­ють бути суттєвими і закріплюватися і відповідній формі.

Капіца Ю. М. поділяє точку зору Кузьміна Е. А., що комер­ційна таємниця не може існувати поза підприємством у той час як ноу-хау — може.

Отже, межу між комерційною інформацією і ноу-хау, як зда­ється, встановлено, — немає підприємства^організації) — немає і комерційної таємниці. Це дещо нагадує Й. Сталіна про те, що: «Нет человека — нет проблем».

Оскільки у міжнародних і національних нормативно-правових актах з' явився термін «Нерозкрита інформація», то Капіца Ю. М. у шостому параграфі свого розділу аналізує цей термін за сьомим розділом Угоди TRIPS. Він пропонував запровадити і у законо­давство України, поряд з іншими видами таємниць, ще й поняття «нерозкрита таємниця», або ж поширити критерії охорони нероз- критої інформації на всі види таємниць чи частину з них. Зазна­чав, що в економічно розвинених країнах нерозкриту інформацію розуміють як секрет виробництва. Вважав за неможливе одноча­сне існування у законодавстві країни понять «комерційна таєм­ниця» та «нерозкрита інформація». Капіца Ю. М. закінчував свій шостий параграф твердженням, що поняття «нерозкрита інфор­мація» не охоплює ноу-хау.

Капіца Ю. М. зазначав, що законодавством України не перед­бачена адміністративна і кримінальна відповідальність за розго­лошення ноу-хау. Інформація, що відображає ноу-хау і комерцій­ну таємницю, може бути ідентичною. Достатньо щоб вона не була загальновідомою. Власник комерційної таємниці має вжива­ти заходів щодо її охорони і не допускати посторонніх осіб до неї. Умови конфіденційності ноу-хау встановлюються надавачем (цедентом) і набувачем відповідно до угоди сторін.