13.1. ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮ : Регулювання зовнішньоекономічної діяльності : B-ko.com : Книги для студентів

13.1. ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮ

1986 року автор цих рядків став одним з переможців Всесвітнього конкурсу на кращий проект «Методики визначення народногосподарського значення винаходів». Про неї опубліку­вав невеличку нотатку у московському журналі «Изобретатель и рационализатор». Невдовзі за місцем роботи (відділ патентно- ліцензійної роботи Інституту технічної теплофізики Академії на­ук УРСР, Київ) посипалися листи з проханням, а інколи — і ви­могою, надіслати текст «Методики». У вимогах називалася по­станова Ради Міністрів СРСР, яка забовязувала підприємства ділитися з іншими науково-технічною інформацією. Оскільки в 1986 році ксероксів в Києві ще не було, то автор цих рядків мав чималі проблеми щодо задоволення запитів на його «Методику». Отже, секрети виробництва класичній радянській економіці не були відомі. Тоді, як співалося у пісні, було: «Все вокруг колхоз- ное, все вокруг — мое».

Перехід економіки СРСР на ринкові засади розвитку змусив запровадити охорону комерційної таємниці. Постановою Держа­вного комітету з науки і техніки від 19 листопада 1987 року № 435 було затверджено «Положення про договори на створення (передачу) науково-технічної продукції». У цьому «Положенні» зазначалося, що істотною умовою договорів згаданого виду була умова про дотримання конфіденційності.

Наприкінці 80-их років почала складатися практика включен­ня до трудових договорів умови про нерозголошення інформації найманими працівниками.

В ч. 1 ст. 3 «Об' єкти права власності» Закону СРСР «Про вла­сність», ухваленого Верховною Радою СРСР 6 березня 1990 року, зазначалося:

«1. У власності можуть знаходитися земля, її надра, води, рос­линний і тваринний світ, будинки, споруди, предмети матеріаль­ної і духовної культури, гроші, цінні папери та інше майно». («Известия», 11 марта 1990 г.).

Жодної прямої згадки про секрети виробництва у цій статті не було.

Змовчала про секрет виробництва і стаття 2 «Законодавство Союзу РСР, союзних і автономних республік про власність».

У четвертій частині цієї статті було зафіксовано:

«4. Відносини зі створення і використання винаходів, відкрит­тів, творів науки, літератури, мистецтва та інших об' єктів інтеле­ктуальної власності регулюються спеціальним законодавством Союзу РСР, союзних і автономних республік». Пряма згадка про секрети виробництва відсутня і тут.

3 часу ухвалення цього закону минуло три місяці і радянський законодавець нарешті заговорив про секрети виробництва, назва­вши їх «комерційною таємницею».

4 червня 1990 року Верховна Рада СРСР ухвалила Закон СРСР «Про підприємства в СРСР». Він містив статтю 33 «Комерційна таємниця».

Вона мала таке формулювання:

«1. Під комерційною таємницею підприємства розуміються всі відомості, що не є державним секретом, які пов'язані з вироб­ництвом, технологічною інформацією, управлінням фінансами та іншою діяльністю підприємства, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам.

2. Склад і обсяг відомостей, що складають комерційну тає­мницю, порядок їх захисту визначається директором підпри­ємства.

Види діяльності підприємств, відомості про які не можуть складати комерційної таємниці, визначаються Радою Міністрів СРСР з метою запобігання приховуванню підприємством відомо­стей про забруднення довкілля та іншої негативної інформації, здатної завдати шкоди суспільству». («Известия», 13 июня 1990 г).

В «Основах» цивільного законодавства Союзу РСР і респуб­лік», ухвалених 31 травня 1991 року, стаття 151 «Охорона секре­тів виробництва» була сформульована так:

«Володілець технічної, організаційної або комерційної інфор­мації, що складає секрет виробництва (ноу-хау), має право на за­хист від незаконного використання цієї інформації третіми осо­бами за умови, що:

1) ця інформація має дійсну або потенційну комерційну цін­ність в силу невідомості її третім особам;

2) до цієї інформації немає вільного доступу на законній під­ставі;

3) володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.

Термін охорони ноу-хау обмежується часом дії названих умов.

Особа, яка незаконно використовує ноу-хау, що належить ін­шій особі, зобов' язана відшкодувати їй збитки. Особа, яка само­стійно і добросовісно отримала таку інформацію, має право ви­користовувати її без жодних обмежень» («Известия», 26 июня 1991 г.).

Зазначимо, що «Основи цивільного законодавства» радянсь­кий парламент ухвалив у першу половину робочого дня 31 трав­ня 1991 року, Головою Верховної Ради СРСР був тоді доктор юридичних наук Анатолій Лук'янов.

У поезії він виступав під псевдонімом Осенєв. Відомо, що в Україні пристрасть до поезії була у Голови Верховної Ради України другого та п' ятого скликань Олександра Олександрови­ча Мороза.

Після невдалого путчу, що розпочався на свято Спаса 1991 р., А. Лук'янов згодом потрапив до московської в'язниці «Матросс- кая тишина».

О. Морозу повезло більше. В Україні не лише «не той тепер Миргород, Хорол — річка — не та», але немає й такої комфорта­бельної в'язниці.

Якби Радянський Союз не розпався, то союзні республіки, спираючись на зазначені «Основи цивільного законодавства», ухвалили б цивільні кодекси, які б були схожими між собою як інкубаторські курчатка. Радянський Союз, як відомо, розпався. «Основи» не набрали чинності і їх в Україні мало хто знає. У Росії «Основам» повезло дещо більше, — вони певний час ви­користовувалися як тимчасовий Цивільний кодекс. Російська юридична громадськість ці «Основи» знає краще. Для Росії «Ос­нови» — не лише теоретичний, а й практичний документ.

За новітніх часів вітчизняне розуміння секретів виробництва (комерційної таємниці) за своє джерело має статтю сто п' ятдесят першу «Основ».