14.1. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ В ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ ТА НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ : Регулювання зовнішньоекономічної діяльності : B-ko.com : Книги для студентів

14.1. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ В ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ ТА НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Здавна відомо, що нове — це добре забуте старе. Не є винятком з цього правила і зовнішньоекономічна діяльність. Вже немає на світі тих, хто започатковував її у колишньому СРСР та брав у ній участь впродовж довоєнного періоду. Літературних джерел з цього питання залишилося небагато. Сучасний читач практично нічого не знає про управлінський аспект зовнішньо­економічної діяльності СРСР довоєнних та воєнних років. Такого матеріалу немає у вітчизняних посібниках та підручниках з ме­неджменту зовнішньоекономічної діяльності. Цей розділ не пре­тендує на всеосяжне висвітлення цікавої і складної теми. Все ж таки поданий далі матеріал висвітлює найголовніші питання цієї тематики.

Відомо, що у Петербурзі (тодішній столиці Росії) більшовики захопили владу 25 жовтня (7 листопада за новим стилем) 1917 року. До захоплення влади вони готувалися впродовж три­валого часу. Мали теоретичні напрацювання з багатьох аспектів суспільного життя і не забарилися, захопивши владу, втілювати їх у життя. Були рішучими противниками приватної власності і не менш рішучими прихильниками її націоналізації. До ряду пріоритетних і негайних завдань належала, за їх переконанням, і націоналізація зовнішньої торгівлі.

Націоналізація — це антипод приватизації. Це — відчуження майна з приватної власності фізичних або юридичних осіб у вла­сність держави. Таке відчуження може бути оплатним або безо­платним. У Радянській Росії націоналізація була безоплатною. Націоналізація стала засобом створення соціалістичної власності.

За Тимчасового уряду міністерства одержали назви комісаріа­тів. Їх керівники були комісарами. Коли владу захопили більшо­вики, то вони комісаріати стали називати «народними комісаріа­тами». Більшовики полюбляли скорочені назви і абревіатури своїх органів влади.

У листопаді 1917 року у Народному комісаріаті торгівлі і промисловості (Наркомторгпромі) було організовано відділ зов­нішньої торгівлі. Він став органом контролю за експортом та ім­портом продукції.

Згідно з декретом Ради Народних Комісарів (РНК) від 25 гру­дня 1917 року «Про тимчасовий порядок регулювання експортно- імпортних операцій у сфері зовнішньої торгівлі», передбачалося запровадження державного контролю над зовнішньою торгівлею та її регулювання з боку держави шляхом видачі дозволів на екс­порт та імпорт товарів. Дозволи міг видавати тільки Експортний підвідділ Вищої Ради Народного Господарства (ВРНГ).

Запровадження дозвільно-заборонної системи регулювання зовнішньої торгівлі було спрямоване на вирішення практичних завдань, що стояли перед Радянською державою в перші місяці її існування:забезпечення продовольчого і сировинного постачан­ня, попередження розкрадання національного надбання шляхом вивозу матеріальних цінностей за кордон.

Наступним заходом, що мав на меті посилення контролю над зовнішньою торгівлею з боку держави, був декрет «Про дозволи на ввезення і вивіз товарів», виданий Радою Народних Комісарів РРФСР 11 січня 1918 року.

На підставі цього декрету видачею дозволів на вивіз за кордон і ввезення товарів з-за кордону до Росії почав опікуватися ви­ключно Відділ зовнішньої торгівлі Народного Комісаріату торгі­влі і промисловості (НКТП). Ввіз і вивіз товарів без таких дозво­лів визнавався контрабандою.

Надалі, 31 березня 1918 року, для координування роботи і уз­годження заходів у сфері зовнішньої торгівлі із загальним держа­вним господарським планом, при Комітеті господарської політи­ки ВРНГ була створена Комісія із зовнішньої торгівлі. Її створення було викликане необхідністю мати повний облік як потреб держави в іноземних товарах, так і її експортних можли­востей.

На Комісію було покладено опрацювання планів зовнішньої тор­гівлі, координацію запитів і пропозицій відомств, державних орга­нів і приватних осіб у сфері зовнішньої торгівлі. Комісія повинна була підпорядковувати зовнішній товарообіг інтересам господарсь­кого плану. До її функції належав також розгляд пропозицій різних відомств і установ щодо державної монополії зовнішньої торгівлі, а також питань, пов'язаних з товарообміном і фінансовими відноси­нами з США, Німеччиною та іншими державами, перегляд митних тарифів, впровадження в життя заходів з охорони кордонів. У цей період заходи Радянської влади, запроваджені у сфері зовнішньої торгівлі, все більш підсилювали контроль держави над нею і були, так би мовити, прелюдією до встановлення у повному обсязі намі­ченої В. І. Леніним державної монополії зовнішньої торгівлі.

Визначальним кроком стало ухвалення 22 квітня 1918 року «Декрету про націоналізацію зовнішньої торгівлі». Згідно з ним виключне право на ведення зовнішньої торгівлі належало Радян­ській державі і здійснювалось через і під контролем особливого державного органу — Народного комісаріату зовнішньої торгів­лі. Встановлення монополії зовнішньої торгівлі декретом Ради Народних Комісарів РРФСР від 22 квітня 1918 року «Про націо­налізацію зовнішньої торгівлі» було найважливішим заходом у сфері зовнішньої торгівлі, до якого вдалися більшовицькі власті. Вони вважали, що монополія зовнішньої торгівлі — один з най- могутніших засобів диктатури пролетаріату.

Націоналізація зовнішньої торгівлі була реалізована як части­на загальної програми Комуністичної партії і Радянського уряду, спрямованої на ліквідацію приватної власності і на встановлення соціалістичної власності на знаряддя і засоби виробництва.

Важливу роль в організації зовнішньої торгівлі відіграла Рада зовнішньої торгівлі, створена на основі Декрету РНК від 22 квіт­ня 1918 року. До її компетенції належали питання організації експорту, імпорту і виконання плану товарообміну із закордоном, облік попиту і пропозиції товарів, що ввозились і вивозились, ор­ганізації закупівлі товарів за кордоном, встановлення цін на екс­портовані та імпортовані товари. До складу Ради входило 14 то­варних відділів: лісовий, нафтовий, льоновий та інші. Кожний відділ очолював представник Наркомторгпрому. Керівним орга­ном Ради була Президія, що обиралася зборами Ради. Президію Ради очолював представник Наркомторгпрому. Рішення Ради зо­внішньої торгівлі, а також розроблені нею плани товарообміну із закордоном підлягали затвердженню Наркомторгопромом і вті­лювалися Відділом зовнішньої торгівлі.

В травні-червні 1918 року була проведена докорінна перебу­дова митної служби. Згідно з Декретом РНК від 29 травня 1918 року «Про митні збори і заходи» право вирішення усіх мит­них питань належало тільки центральним органам виконавчої влади. Місцеві органи влади не мали права втручатися в діяль­ність митних органів. Право збирати митні збори було надано тільки митним органам.

Подальша конкретизація організаційних форм зовнішньої тор­гівлі знайшла своє відображення в декреті РНК від 11 червня 1920 року «Про організацію зовнішньої торгівлі і товарообміну РРФСР». У ньому підкреслювалось значення монополії зовніш­ньої торгівлі. Народний Комісаріат торгівлі і промисловості, який на той час перетворився в орган, що опікувався виключно питан­нями зовнішньої торгівлі, було перейменовано в Народний Комі­саріат зовнішньої торгівлі (НКЗТ).

Декрет від 11 червня 1920 року, підтверджуючи принципи монополії зовнішньої торгівлі, запровадив організаційні форми, які більше відповідали завданням зовнішньої торгівлі того пері- оду.(зрозуміло, — з точки зору більшовицького керівництва). Згідно з декретом РНК від 11 червня 1920 р. «Про організацію зовнішньої торгівлі і товарообміну РРФСР», Народному коміса­ріату зовнішньої торгівлі було надано:

1)виняткове право підтримувати всі торговельні стосунки з іноземцями, проводити всі заходи і здійснювати через відповідні органи всі операції, пов'язані з експортом та імпортом товарів;

2)вирішувати на підставах, встановлюваних НКЗТ, здійснення операцій, з експорту та імпорту товарів окремими відомствами, організаціями, підприємствами і приватними особами, з правом подальшого контролю порядку виконання дозволених операцій.

На НКЗТ було покладено керівництво націоналізованою зов­нішньою торгівлею і товарообігом РРФСР. Йому належало виня­ткове право проводити усі зовнішньоторговельні операції із зако­рдоном та здійснювати через відповідні органи всі операції, пов'язані з імпортом та експортом товарів. Окрім центрального апарату в Москві, в найважливіших промислових центрах країни були створені агентства Наркомзовнішторгу, а за кордоном — закордонні агентства. Впродовж 1920 року були створені торго­вельні представництва в 10 країнах світу. Відновлення торгове­льних зв'язків Росії з капіталістичними країнами вимагало єднос­ті в діях на світовому ринку не лише господарських органів РРФСР, але і всіх Радянських республік. Ця єдність була досяг­нута впродовж 1920—1921 років шляхом укладання двосторон­ніх договорів РРФСР з відповідними Радянськими республіками. Таким чином, від імені усіх Радянських республік, ще до ство­рення СРСР, почав діяти вже сформований апарат зовнішньої то­ргівлі РРФСР (Російської Радянської Федеративної Соціалістич­ної Республіки).

Отже, зазначене вище стосується перших років існування Ра­дянської влади. Це — період громадянської війни, коли більшо­вики контролювали далеко не всю територію Росії. Зовнішня то­ргівля відбувалася і тоді. Згадаймо митника з фільму «Белое солнце пустьіни» та стосунки з американськими бізнесменами у фільмі «Начальник Чукотки».

Після громадянської війни економіка Росії була зруйнована. Для збереження своєї влади більшовики вирішили тимчасово відмовитися від адміністративно-командної економіки. X з'їзд Росій­ської комуністичної партії (більшовиків) у березні 1921 року ух­валив нову економічну політику. Передбачала орієнтацію еконо­міки на ринок і торгівлю, електрифікацію промисловості, заміну продовольчої розверстки продовольчим податком, допущення ві­льної торгівлі при її регулюванні владними органами, впрова­дження товарно-грошових відносин, використання госпрозрахун­ку, залучення іноземного капіталу для відбудови економіки тощо. В Україні неп було впроваджено декретом Всеукраїнського Цен­трального Виконавчого Комітету від 27 березня 1921 року.

Із зміною економічної політики в країні (перехід від військо­вого комунізму до непу) і переходом на мирну роботу з віднов­лення зруйнованого народного господарства, виникла необхід­ність ширшого використання можливостей розвитку економічних зв'язків Радянської Росії з капіталістичними країнами.

В умовах непу було також визнано доцільним залучення іно­земного капіталу до розробки тих природних багатств, які у той час не могли бути освоєні власними силами.

Все це ставило перед зовнішньою торгівлею нові, складніші і серйозніші завдання.

В період відновлення народного господарства (1921—1925 роки) у зв'язку з розвитком товарно-грошових і госпрозрахунко­вих відносин в країні виявилась потреба більш широкого викори­стання економічних зв'язків з капіталістичним світом з метою прискорення підйому її виробничих сил. Виникла необхідність внести зміни і в організаційні форми зовнішньої торгівлі. Напря­ми цих змін було визначено декретом Ради Народних Комісарів від 9 серпня 1921 року. В результаті цих змін частина зовнішньо­торговельних операцій продовжувала здійснюватись безпосеред­ньо від імені радянської держави її торговельними представни­ками за кордоном, причому деякі державні установи на підставі постанов Ради праці і оборони (РПО) отримали право мати в складі торговельних представництв своїх агентів і представників.

10 серпня 1921 року РНК утворила Надзвичайну комісію з експорту при РПО.

Організаційні форми зовнішньої торгівлі перших років існу­вання Радянської влади передбачали зосередження в одному ор­гані (НКЗТ) регулюючої і оперативної діяльності. В період «військового комунізму» були відсутніми господарський розра­хунок і економічна зацікавленість суб'єктів господарювання в зовнішньоторговельних операціях. Це не могло забезпечити ви­конання нових завдань в умовах непу. Виникла необхідність привести організацію зовнішньої торгівлі відповідно до нових господарсько-політичних завдань, поставлених перед країною її керівництвом.

Основи перебудови організаційних форм зовнішньої торгівлі, проведеної впродовж 1921—1922 років, були намічені В. І. Лені­ним в його «Проекті ухвали» і увійшли потім до «Декрету РНК з проведення в життя нової економічної політики». Ця перебудова охоплювала ряд важливих питань, які, передусім, стосувались змін в законодавстві про зовнішню торгівлю.

Подальший розвиток законодавства про зовнішню торгівлю, зберігаючи принцип державної монополії зовнішньої торгівлі, вніс до змісту цієї монополії глибокі зміни.

Це законодавство надало ряду державних підприємств право виходу на зовнішній ринок, зі спрощеним порядком здійснення операцій, розширило права державних установ і кооперативних організацій, створило акціонерні товариства, у тому числі і за участю приватного капіталу, для здійснення зовнішньоторгове­льних операцій.

В цілому, до часу утворення СРСР, законодавство у сфері зов­нішньої торгівлі і органи її регулювання були вже фактично об' єднані. Конституція Союзу лише закріпила існуючу систему органів, що регулювали зовнішню торгівлю і створила єдиний орган регулювання зовнішньої торгівлі в особі НКЗТ. Відповідно до еволюції управління у сфері зовнішньоекономічної діяльності змінювалася і організація НКЗТ. Спочатку НКЗТ зосереджував в собі, як чисто адміністративні (регулюючі) функції, так і комер­ційні. Надалі НКЗТ перетворився в чисто адміністративний ор­ган, що зберіг за собою лише регулюючі функції. Комерційні фу­нкції відійшли, починаючи з травня 1922 р., до Держторгів і частково — до акціонерних товариств, які були створені для про­ведення зовнішньоторговельних операцій.

Декретом ВЦВК та РНК від 16 жовтня 1922 року було, вста­новлено, що НКЗТ здійснює свою діяльність за кордоном через торговельні представництва. Разом з тим, було передбачено, що державні, центральні та місцеві господарські органи, мали право самостійно проводити торговельні операції за кордоном через свої представників. Постановами РНК від 7, 8, 15 грудня 1922 року було затверджено перелік господарських органів, яким було надано право самостійного здійснення торговельних операцій за кордоном.

Таким чином,цим декретом було чітко визначено правовий статус торговельних представництв як органів радянської держа­ви, які втілювали за кордоном політику монополізації зовнішньої торгівлі.

З розвитком торговельних відносин Радянського Союзу з іно­земними державами збільшувалося значення і роль торговельних представництв як органів радянської держави, що здійснювали за кордоном політику Радянського Союзу у сфері державної моно­полії на зовнішню торгівлю.

Положення про НКЗТ, затверджене 3-ою сесією ЦВК СРСР 12 листопада 1923 р., розглядало НКЗТ як чисто адміністративний орган.

Згідно з цим «Положенням» на НКЗТ було покладено «керів­ництво всією зовнішньою торговельною діяльністю Союзу на ос­нові державної монополії зовнішньої торгівлі» (ст. 1). Головними завданнями НКЗТ були:

^ формування, організація і проведення зовнішньої торгівлі з іноземними державами;

^ складання і реалізація експортного і імпортного плану; ^ організація спільних та інших товариств і установ у сфері зовнішньої торгівлі;

^ надання висновків Головному концесійному комітету з пи­тань реєстрації іноземних фірм;

^ регулювання експортно-імпортної діяльності установ, ор­ганізацій і осіб, що проводили операції із зовнішньої торгівлі; ^ загальний нагляд і контроль за згаданою діяльністю; S спостереження за точним і повним виконанням всіх ухвал, що належали до монополії зовнішньої торгівлі;

^ регулювання транспортних питань, пов'язаних із зовніш­ньою торгівлею;

^ організація і контроль митної справи (ст. 2).

До складу НКЗТ входили: Народний Комісар і Колегія при ньому, Секретаріат і сім управлінь, з яких необхідно зазначити: ^ управління торговельними підприємствами і установами; S економіко-правове управління; ^ транспортне управління; S митне управління.

  • Місцевими і закордонними органами НКЗТ були: S уповноважені НКЗТ при Радах Народних Комісарів союз­них республік, до відання яких були віднесені питання, що стосу­валися регулювання зовнішньої торгівлі в кожній союзній респу­бліці;

^ обласні управління на територіях цих республік, підлеглі уповноваженому НКЗТ;

^ торговельні представництва (Торгпредства) і торговельні агентства за кордоном; S митні округи.

Підприємства і об'єднання, які мали право самостійного здій­снення операцій із зовнішньої торгівлі, отримували від НКЗТ спеціальне посвідчення на імпорт або експорт тих товарів, угоди за якими вони могли здійснювати. До таких підприємств належа­ли (подаємо назви російською мовою):

«Северолес», «Петролес», «Двинолес», «Западолес», «Даль- лес», «Фанеротрест», «Нефтесиндикат», «Льноторг», «Госторг», «Хлебопродукт», «Донбасс», «Азнефть», «Грознефть», «Кожсин- дикат», «Резинотрест», «Госмедторг», «ГУМ» (Государственньїй универсальньїй магазин).

Ці підприємства і об'єднання мали право відкривати за кордо­ном представництва, що діяли від їх імені. Держава за зо­бов'язаннями цих підприємств і об'єднань жодної відповідально­сті не несла. Правом безпосереднього здійснення операцій на зовнішніх ринках також користувались великі кооперативні центри — «Центоросоюз», «Сельскосоюз», «Льноцентр».

«Центорсоюзу» надавалося право здійснення безпосередніх опе­рацій з закордонними кооперативними об'єднаннями. При цьому НКЗТ залишав за собою право загального контролю і керівництва за операціями Центросоюзу. Циркуляром НКЗТ від 21 серпня 1922 ро­ку «Центросоюз» був зобов'язаний узгоджувати усі свої операції з органами НКЗТ з метою проведення єдиної цінової політики.

Залежно від обсягу зовнішньоторговельних операцій, які здійс­нювались Радянським Союзом, вирізняли наступні групи суб'єктів:

• оперативні органи НКЗТ: держторги і комерційні частини Торговельних представництв за кордоном;

• державні господарські підприємства, що користувалися пра­вом виходу на зовнішній ринок;

• інші державні господарські підприємства, що користувались особливими правами проведення імпортних і експортних операцій;

• державні установи, що мали своїх представників у складі Торговельних представництв за кордоном;

• банки і кредитні установи;

• кооперативні організації;

• акціонерні товариства;

• решта державних установ і підприємств, громадських орга­нізацій і приватних осіб;

• іноземні фірми.

Пояснимо, що держторги (державні експортно-імпортні конто­ри) створювались з дозволу НКЗТ уповноваженими ним при Радна- ркомах кожної союзної республіки для виконання комерційних опе­рацій на територіях цих республік. Держторги мали права юри­дичних осіб і діяли на підставі положень про них, які затверджува­лися Радою праці і оборони, під безпосереднім керівництвом і конт­ролем вищеназваних уповноважених і загальним керівництвом управління торговельними установами і підприємствами з боку НКЗТ. Держторги проводили свої операції виключно на території відповідної союзної республіки. У разі потреби проведення опера­цій на території інших союзних республік, вони могли проводитися виключно через держторги, що належали до відання уповноваже­них НКЗТ при Раднаркомах республік, а за кордоном — через ко­мерційні частини відповідних Торговельних представництв.

Для здійснення своїх завдань держторг мав право:

а) проводити всі операції із закупівель за кордоном, ввезення і продажу в Росії імпортних товарів, а також з вивезення і продажу на зовнішніх ринках експортних товарів, як за свій рахунок, так і на комісійних засадах, — за замовленнями і за дорученням держорганів, кооперативних і спільних товариств, приватних підприємств. Для досягнення вказаних вище завдань держторг мав право виконувати всі без винятку необхідні дії комерційного і господарського характеру (як ось: набувати, заставляти, відчу­жувати в Росії і за кордоном рухоме майно, здійснювати кредит­ні, вексельні і банківські операції і операції в межах, встановлю­ваних НКЗТ, позивати і відповідати у суді); всі операції, що мали масштабний характер і укладались представниками держторгу за кордоном, повинні були затверджуватися відповідними торгпре­дами. Вибір фірм проводився представниками держторгу відпо­відно до загальних вказівок торгпредів;

б) організовувати свої представництва, відділення і контори в Росії і за кордоном.

Оборотний капітал держторгу утворювався з основного капі­талу, НКЗТ та з прибутків.

Зазначимо організацію і управління держторгом.

На чолі держторгу було Правління у складі голови і чотирьох членів НКЗТ, що призначались на один рік, причому один з чле­нів правління запрошувався за згодою НКЗТ і ВРНГ.

На випадок тимчасової відсутності членів правління, Нарком- зовнішторг на той же термін призначав двох кандидатів у члени Правління.

До відання Правління належало: обговорення і розв'язання всіх основних і принципових питань діяльності держторгу (на­дання позик, здійснення позикових і банківських операцій, здійс­нення законних дій з придбання будь-якого роду майна, організа­ція контор і відділень та керівництво їх діяльністю).

Для ведення поточних справ Правління призначало директо- ра-розпорядника, права, обов'язки і обсяг діяльності якого визна­чався особливою інструкцією Правління, затвердженою НКЗТ.

Всі питання вирішувались в Правлінні більшістю голосів. За рівної кількості голосів голос голови Правління мав перевагу.

Директор-розпорядник брав участь у всіх засіданнях Правлін­ня з правом дорадчого голосу.

Правління в цілому несло повну відповідальність за правильне і доцільне ведення справ держторгу. Член Правління, що залиша­вся з окремою думкою і вніс її до протоколу засідання, звільнявся від відповідальності за результат рішення, ухваленого більшістю.

Для дійсності засідання (кворуму) Правління потрібна була участь, окрім Голови, щонайменше двох членів Правління.

Правління було зобов'язане щомісячно подавати Наркомзов- нішторгу короткі звіти про свою діяльність і торговельні баланси.

Після закінчення кожного операційного року, але не пізніше 1-го квітня, Правління було зобов'язане подати НКЗТ річний звіт про операції держторгу.

Операційний рік вважався з 1 січня по 31 грудня, окрім пер­шого операційного періоду, який починався з моменту затвер­дження його положення і закінчувався 31 грудня 1922 року.

Перед настанням кожного операційного періоду Правління надавало НКЗТ на затвердження план і кошторис робіт і витрат на майбутній операційний період.

Для поточного контролю і ревізії діяльності держторгу Нар- комзовнішторгом призначалась Ревізійна комісія у складі трьох членів, що діяла на підставі особливого положення, затверджува­ного НКЗТ.

До обов'язків Ревізійної комісії належала перевірка каси, звіт­ність діловодства і операцій держторгу.

Ревізійна комісія, не втручаючись безпосередньо в поточну і технічну роботу Правління і підлеглих йому органів, складала протоколи, копії яких надавала НКЗТ і Правлінню.

Ревізійна комісія перевіряла звіти, баланси і кошториси Прав­ління і за змістом яких надавала НКЗТ свої письмові висновки.

Правління і всі підлеглі йому органи зобов'язані були надава­ти Ревізійній комісії всі засоби і можливості для виконання по­кладених на неї функцій.

Місцеві органи держторгу, як в РРФСР, так і за кордоном, від­кривалися кожного разу особливою на те ухвалою Правління.

Згідно з інструкцією про взаємини між управліннями Нарком- зовнішторгу і його місцевими органами з одного боку і Держтор- гом з іншого, було визначено, що Експортне управління НКЗТ виконує такі функції:

а) регулювання експортної торгівлі;

б) заготівля і реалізація експортної сировини та інших експор­тних товарів в межах загальнодержавного експортного фонду;

в) виконання комісійних доручень зі збору і відвантаження експортної сировини і товарів за кордон для реалізації.

Управління з імпорту при НКЗТ виконувало функції державно­го регулювання питань імпорту. Всі закупівельні операції з імпор­ту, так само як і імпортні операції комісійного характеру для дер­жавних установ, державних підприємств і їх об'єднань, коопера­тивів і приватних підприємств, підпорядковувалися держторгу.

В процесі розвитку держторг поступово перейняв всі функції Експортного та Імпортного управлінь за винятком виконання планових завдань держави в межах загальнодержавного експорт­ного фонду.

Управління НКЗТ могли доручати держторгу виконання того або іншого завдання. У свою чергу держторгу надавалось право користуватися апаратами правління НКЗТ і його обласних управ­лінь за угодою з останніми в межах їх компетенції.

У виборі закордонних фірм у якості своїх контрагентів органи держторгу за кордоном керувались вказівками Торговельних представництв РРФСР за кордоном.

При здійсненні органами держторга за кордоном великих опе­рацій і договорів умови їх повинні були кожного разу затверджу­ватися Торговельним представником РРФСР.

Далі зупинимось на правах і функціях інших учасників зовні­шньоекономічної діяльності.