14.2. ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ СРСР МІЖ НЕПОМ І ВІЙНОЮ

магниевый скраб beletage

Нова економічна політика тривала кілька років. Якщо її початок можна вважати задокументованим, то документальне свідчення про її припинення відсутнє. Вона загасала поступово.

Вважається, що 1925 року завершився період відновлення на­родного господарства СРСР. У грудні 1925 року уряд СРСР взяв курс на індустріалізацію Радянського Союзу, на перетворення його з аграрної країни в індустріальну, економічно незалежну від капіталістичних країн.

В період здійснення політики прискореної індустріалізації країни виникла потреба у створенні гнучкішої і більш спеціалізо­ваної зовнішньоторговельної комерційної системи.

Характерною рисою цього періоду було те, що експортні і ім­портні акціонерні товариства, такі як держторги, повинні були проводити свої операції виключно через спеціальні відділи тор­говельних представництв СРСР за кордоном. Інакше кажучи, юридичною стороною угоди було торговельне представництво СРСР як урядовий орган монополії зовнішньої торгівлі. Іншою особливістю цього періоду був відхід від територіального прин­ципу розмежування компетенції зовнішньоторговельних органів і організацій. Це знайшло своє відображення в наданні спеціалізо­ваним акціонерним товариствам, синдикатам права на здійснення операцій на всій території СРСР. Одночасно з тим обмежувались функції територіальних органів (держторгів).

У цей період СРСР інтенсивно ввозив устаткування для про­мисловості і машини для сільського господарства. Зовнішня тор­гівля СРСР розвивалася в обстановці загострення політичної бо­ротьби усередині країни і посилення ворожості до соціалістичної держави з боку капіталістичних країн.

У цих умовах виникла необхідність в подальшому піднятті рі­вня керівництва зовнішньою торгівлею СРСР з тим, щоб краще використовувати на зовнішніх ринках можливості державної мо­нополії зовнішньої торгівлі.

Зміна організаційних форм зовнішньої торгівлі у вказаний період була відображенням систематичного партійного і державного кері­вництва зовнішньою торгівлею, як однією з важливих галузей на­родного господарства СРСР. У резолюції Жовтневого пленуму ЦК РКП(б) 1925 року зазначалося: «Зберігаючи в недоторканності сис­тему монополії зовнішньої торгівлі, ми повинні разом з тим присто­сувати до господарських умов, що змінюються, і завдань Союзу фо­рми організації зовнішньої торгівлі за обов'язкового збереження абсолютної єдності радянських органів. Господарські умови, що змінилися, вимагають створення у сфері зовнішньої торгівлі дифе­ренційованої комерційної системи. Заходи, які необхідні в цій сфері, повинні проводитися у наступних напрямах:

а) збереження системи монополії зовнішньої торгівлі;

б) створення гнучкішої системи спеціальних торгових органі­зацій, спрощення, здешевлення торгового апарату;

в) забезпечення у сфері зовнішньої торгівлі здорових інтересів промисловості і сільського господарства».

Для виконання цього рішення і для здійснення зовнішньотор­говельних операцій були створені спеціалізовані державні акціо­нерні товариства з найважливіших видів експорту та імпорту.

До складу учасників створюваних акціонерних товариств, як правило, входили тільки виробничі, заготівельні і споживчі орга­нізації. Були створені у сфері імпорту: «Текстильимпорт», <Олек- троимпорт», «Металлоимпорт», «Сельхозимпорт» та інші, а з експорту, окрім організованого ще в 1923 році «Окспортхле- ба», — «Окспортлес», «Пром^кспорт», «Рудо^кспорт», «Окспор- тлен» і ін. З радянськими комітентами ці акціонерні товариства працювали на комісійних засадах за договорами.

Створення акціонерних товариств було подальшим кроком на шляху вдосконалення організаційних форм радянської зовніш­ньої торгівлі. Це дало можливість розширити експорт, припинити імпорт товарів, які могли бути вироблені в країні, і зменшити чи­сло організацій,які діяли на зовнішніх ринках. На зовнішньому ринку акціонерні товариства здійснювали свої операції через ім­портні і експортні спеціальні відділи, створені в торгпредставни- цтвах за товарною ознакою.

Разом з експортними і імпортними акціонерними товариства­ми в той період діяли і галузеві синдикати, наприклад «Резинот- рест», «Нефтесиндикат», «Чаеуправление» та інші, які під конт­ролем Наркомзовнішторгу займалися збутом продукції учасників синдикату на зовнішніх ринках. Синдикати діяли на засадах ко­мерційного розрахунку і здійснювали зовнішньоторговельні опе­рації від свого імені.

Високі темпи індустріалізації країни вимагали ввезення з-за кордону різноманітного устаткування, сировини і напівфабрика­тів для промисловості і сільськогосподарських машин для земле­робства. Імпорт, передусім, залежав від успішного розвитку екс­портних операцій. Необхідно було підсилити увагу до питань розподілу матеріальних ресурсів країни на внутрішнє споживан­ня та експорт. Ці обставини і були головними причинами злиття Наркомзовнішторгу з Наркомвнутрішторгом в єдиний Народний Комісаріат торгівлі (Ухвала ЦВК і РНК від 18 листопада 1925 р.).

У Наркомторзі було створено Управління закордонних опера­цій, як плануючий, регулюючий і контролюючий апарат із зов­нішньої торгівлі. У цьому Управлінні були експортний і імпорт­ний сектори, до складу яких входили відділи, організовані за товарною ознакою.

Перед зовнішньою торгівлею були поставлені великі завдання з ввезення в СРСР іноземного устаткування для реконструкції старих галузей промисловості і створення автомобільної, хіміч­ної, машинобудівної, тракторної і ряду інших нових галузей важ­кої промисловості. Звідси випливало завдання посилення експор­ту для покриття вартості імпорту.

З іншого боку, світова економічна криза, що розпочалася 1929 року, призвела до різкого скорочення міжнародної торгівлі, знач­но ускладнила експорт СРСР.

З урахуванням вказаних завдань і умов на цьому етапі, на ду­мку радянського керівництва, потрібно було ще більше зміцнити монополію зовнішньої торгівлі, підвищити організованість і ефе­ктивність роботи зовнішньоторговельного апарату, зробити його більш спеціалізованим і гнучким. Згідно з постановою ЦВК і РНК СРСР від 29 листопада 1930 року Наркомторг було розділе­но на два самостійні Наркомати -Народний Комісаріат постачан­ня СРСР і Народний Комісаріат зовнішньої торгівлі СРСР.

З метою кращого пристосування організаційних форм зовніш­ньої торгівлі до нових господарських умов 6 лютого 1930 року була проведена перебудова організації зовнішньої торгівлі. Акці­онерні експортні і імпортні товариства були перетворені в моно­польні всесоюзні зовнішньоторговельні об'єднання.Значна час­тина оперативної роботи Наркомторгу була передана в ці об'єд­нання, що дозволило Наркомату підсилити роботу у напрямі по­дальшого зміцнення монополії зовнішньої торгівлі, зосередити увагу на основних питаннях керівництва, контролю, планування, торгово-політичних заходах.

Торгпредставництва також були реорганізовані. Передавши всесоюзним зовнішньоторговельним об'єднанням технічну і під­готовчу роботу з розміщення замовлень за кордоном і з продажу експортних товарів, включаючи розрахунки з іноземними фірма­ми, вони дістали можливість значно скоротити свої штати, а та­кож спростити і поліпшити свою роботу.

Разом з тим перенесення технічних і підготовчих операцій з розміщення імпортних замовлень і з реалізації експортних това­рів з-за кордону в СРСР мало і інше велике значення — зовніш­ньоторговельні операції наближалися до споживачів імпортних і постачальників експортних товарів, які були компетентнішими в розробці технічних умов, специфікацій, термінів постачання.

Всесоюзні об'єднання отримали монопольне право здійснюва­ти зовнішньоторговельні операції за закріпленою за кожним з них номенклатурою товарів.

Для торгівлі зі східними країнами, — з огляду на специфіч­ність цієї роботи, — були створені окремі всесоюзні об'єднання («Совафганторг», «Совмонголторг» та ін.).

Організації, що займалися виробництвом товарів на екс­порт, почали продавати ці товари об'єднанням в плановому порядку за договорами з ними. Об'єднання ж самостійно, на засадах господарського розрахунку, реалізовували ці товари на закордонних ринках. Тим самим з 1930 року функції виробни­цтва товарів на експорт перейшли від зовнішньоторговельних організацій.

Імпортні операції всесоюзні об'єднання проводили на підставі генеральних або разових договорів, що укладалися із зацікавле­ними організаціями-замовниками На відміну від експорту, імпорт здійснювався на комісійних засадах.

В 1931 році були здійснені наступні організаційні заходи. На- ркомзовнішторгу було надано право мати своїх уповноважених не тільки в союзних і автономних республіках і областях, але і в окремих пунктах, що мали особливе значення для зовнішньої то­ргівлі. У Наркомзовнішторгу було створено Управління держав­ної інспекції за якістю експортних товарів із завданням контролю якості товарів як в процесі їх виготовлення, так і відвантаження. Були створені експортні наради, як постійно діючі органи, при Радах Народних Комісарів і Економічних радах республік, та ра­йонних виконавчих комітетах із завданнями контролю за вироб­ництвом, зберіганням і відвантаженням експортних товарів. За­ступником голови експортної наради був уповноважений Нарко- мзовнішторгу, який через ці наради міг швидко впливати на всі місцеві органи у напрямі боротьби за виконання урядовихдирек- тив і вказівок Наркомзовнішторгу у сфері зовнішньої торгівлі. Експортні наради існували до 1939 року, однією з основних при­чин їх ліквідації було збільшення ролі галузевих Наркоматів у сфері управління промисловістю.

Підвищення рівня і збільшення обсягу зовнішньоторговельної роботи вимагали систематичної підготовки кваліфікованих кад­рів для радянської зовнішньої торгівлі. З цією метою в 1931 році були організовані Всесоюзна Академія зовнішньої торгівлі та Ін­ститут зовнішньої торгівлі.

Знову про торгпредставництва. Основні положення про них, які були затверджені декретом ВЦВК і РНК від 16 жовтня 1922 року, вже не охоплювали весь спектр питань їх роботи. Са­ме тому з'явилася необхідність в опрацюванні нових положеннь, які б регулювали найбільш повний комплекс питань, що були пов'язані з діяльністю цих важливих органів.На розв'язання да­них питань спрямовувалися «Положення про торговельні пред­ставництва і торговельні агентства Союзу СРСР за кордоном». Воно було затверджене Постановою ЦВК і РНК СРСР від 13 ве­ресня 1933 року.

Згідно з цим «Положенням» торговельні представництва за кордоном виконували такі завдання:

• представляли інтереси СРСР у сфері зовнішньої торгівлі;

• сприяли розвитку торговельних відносин за кордоном;

• вивчали загальні економічні умови і торговельну кон'юн­ктуру країни де вони перебували;

• проводили переговори від імені СРСР з державними орга­нами іноземних країн;

• регулювали зовнішню торгівлю СРСР з країною, де вони пе­ребували;

• виконували роль контролюючих органів за кордоном;

• видавали дозволи на ввіз та вивіз товарів в країну перебу­вання і ввіз товарів на територію СРСР;

• проводили нагляд за виконанням радянськими зовнішньото­рговельними організаціями розпоряджень уряду СРСР;

• укладали від свого імені зовнішньоторговельні угоди;

• здійснювали транспортні, страхові та інші операції, які були пов'язані з зовнішньоторговельним товарообігом.

Торговельні представництва СРСР допомагали зовнішньотор­говельним організаціям і фірмам країни, де вони перебували, ознайомлюватися з:

• основними умовами продажу радянських товарів;

• зразками товарів і їх технічними характеристиками;

• основними умовами, на яких радянські зовнішньоторговель­ні організації купують за кордоном необхідні їм товари.

Торговельні представництва СРСР за кордоном сприяли роз­витку торговельних відносин між Радянським Союзом та іншими країнами.

Крім торговельних представництв існували також торговельні агентства. Торговельні агентства створювались на територіях іноземних держав, з якими ще не були встановлені нормальні по­літичні відносини. На них покладалися, загалом, регулюючі фун­кції, але в країнах, де за політичними умовами була можливість безпосереднього ведення торговельних операцій, в завдання тор­говельних агентств входило виконання торговельно-комісійних операцій за дорученнями комерційних органів НКЗТ, державних установ і підприємств, кооперативних, спільних і приватних під­приємств та осіб.

Характерною рисою даного періоду було проведення роботи з подальшої спеціалізації організацій, що брали участь в зовнішній торгівлі. Держторги і спільні товариства були ліквідовані. Імпортні і експортні акціонерні товариства були реорганізовані в монопо­льні імпортні і експортні загальносоюзні об'єднання (всього 20), що були підвідомчі Народному комісаріату зовнішньої торгівлі.

Ці об'єднання спеціалізувалися на певній номенклатурі това­рів. Це дозволяло охопити усі товари зовнішньоторговельного обороту. Таким чином була усунута можливість діяльності за ко­рдоном інших господарських організацій., що не входили в сис­тему НКЗТ.

У 1935 році Радянський Союз, досягнувши техніко-економіч- ної незалежності від капіталістичних країн, приступив, як ствер­джувало тодішнє керівництво, до завершення будівництва соціа­лістичного суспільства.

До цього часу відбулася значна зміна в співвідношенні сил на користь СРСР. У цих умовах з'явилась можливість здійснення важливої організаційної зміни в зовнішній торгівлі Радянського Союзу, а саме, перенесення зовнішньоторговельних операцій і операцій, пов'язаних з їх виконанням, з-за кордону в СРСР.

Докорінні зміни в систему регулювання зовнішньої торгівлі були внесені Постановою РНК від 27 липня 1935 року, якою все­союзним експортним і імпортним об'єднанням було надано пра­во безпосереднього укладення зовнішньоторговельних угод з іно­земними фірмами як на території СРСР так і за кордоном. Рефо­рма 1935 року стала початком формування нової системи органі­зації зовнішньої торгівлі.

З проведенням цієї реорганізації закордонний апарат Нарком­зовнішторгу різко скоротив безпосереднє здійснення зовнішньо­торговельних операцій з іноземними фірмами, що дозволило лік­відовувати більшість закордонних акціонерних товариств.

Впродовж 1935—1940 рр., в результаті зміни структури ра­дянського експорту та імпорту, а також в порядку раціоналізації і вдосконалення зовнішньоторговельної роботи, деякі об'єднання були ліквідовані, а їх номенклатура товарів передана в інші об'єднання.

Одним з найважливіших організаційних заходів у сфері зов­нішньої торгівлі була зміна взаємин між експортними і імпорт­ними об'єднаннями, з одного боку, і їх радянськими постачаль­никами і замовниками, з іншого.

Постачання всесоюзними об'єднаннями імпортних товарів ра­дянським замовникам почало регулюватися затвердженими Еко- номрадою при РНК СРСР в січні 1940 року «Умовами виконання імпортними об'єднаннями замовлень радянських організацій».

Реформу зовнішньоекономічної діяльності, проведену в 1935 ро­ці, можна вважати «сталінською».Створений нею механізм був покликаний функціонувати впродовж тривалого часу.

Загалом для системи організації зовнішньої торгівлі, яка існу­вала в СРСР до середини 50-х років, були характерними такі риси:

^ планування і загальне керівництво здійснювались компар­тією і урядом;

^ безпосереднє регулювання зовнішньої торгівлі країни і конт­роль за її здійсненням проводило міністерство зовнішньої торгівлі;

^ право здійснення експортно-імпортних операцій надава­лось державним зовнішньоторговельним об'єднанням.

Соціалістична монополія зовнішньої торгівлі стала новою фо­рмою організації міжнародного економічного співробітництва. В історії СРСР вона відіграла важливу роль у побудові командно- адміністративної економіки держави. Організаційні форми зов­нішньої торгівлі,звісно, не залишались незмінними. В процесі еволюції радянської зовнішньої торгівлі вони змінювалися.

Монополія зовнішньої торгівлі спрямовувалась на захист Ра­дянської держави від економічних інтервенцій країн капіталісти­чного світу.

Країни капіталізму вороже ставилися до розвитку радянської економіки на соціалістичних засадах. Країни капіталістичного світу усіляко намагалися протистояти і заважати усіма можливи­ми шляхами виходу Радянського Союзу на їх ринки.Це відбува­лося різноманітними шляхами:

S бойкотуванням радянських товарів;

•S забороною фірмам продавати Радянській державі свій товар;

•S накладенням арештів на радянські судна і товари;

S встановленням золотої блокади;

S відмовою надавати комерційні кредити;

^ розповсюдженням пропаганди про «радянський демпінг»;

^ запровадженням дискримінаційних обмежень і спеціальних режимів на торгівлю з СРСР.

Зовнішня торгівля СРСР була органічною складовою части­ною радянської системи господарства. Радянська держава ство­рила принципово нові форми організації зовнішньої торгівлі, які відповідали соціалістичній системі господарства, яка існувала в СРСР. Ці форми в історії людства створювалися вперше. Істори­чного і практичного досвіду з цього питання не існувало.

Зовнішня торгівля здійснювалась Радянським Союзом на ос­нові державної монополії через уповноважені на те органи.

Зміни організаційних форм зовнішньої торгівлі СРСР відбува­лися за непорушності державної монополії зовнішньої торгівлі. Вони рухались від роздробленості до концентрації і централізації, були спрямовані на краще забезпечення виконання тих завдань, які ставилися перед зовнішньою торгівлею на відповідному етапі.

Зрозуміло, що не слід ідеалізувати тодішні форми і мето­ди управління і регулювання зовнішньоекономічною діяльністю. Зрозуміло й те, що історію слід сприймати такою, якою вона є.

ЛІТЕРАТУРА

1.Воронов К. Важнейшие изменения организационньїх форм внеш- ней торговли СССР за 40 лет // Внешняя торговля, 1958. — № 12. — С. 33—41.

2. Усенко Е. Сущность и формьі социалистической монополии вне- шней торговли // Внешняя торговля, 1967. —•№ 5. — С. 34—41.

3.Баринов Н., Долженков В. У истоков внешней торговли // Внеш­няя торговля, 1975. —•№ 3. —•С. 8—14.

4. Регулирование внешней торговли в его правових моментах // Внешняя торговля, 1923. — № 12. — С. 2—13.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Коли і як у радянській у Росії було встановлено державну монополію на зовнішню торгівлю?

2. Які органи з державного регулювання зовнішньої торгівлі були створені впродовж перших місяців існування радянсь­кої влади?

3. Структура органів регулювання зовнішньоекономічної діяльності перед запровадженням нової економічної полі­тики.

4. Які зміни внесла нова економічна політика у державне регулювання зовнішньоекономічної торгівлі?

5. Що таке торговельні представництва і коли вперше вони з 'явилися?

6. Що таке держторги та чим вони опікувалися?

7. Права і функції державних господарських підприємств, банків і кредитних установ, кооперативних організацій у сфері зовнішньої торгівлі.

8. З якою метою створювався єдиний Народний комісаріат торгівлі?

9. Коли і чому знову з 'явився Народний комісаріат зовніш­ньої торгівлі СРСР?

10. Що таке всесоюзні зовнішньоторговельні об'єднання і коли вони з'явилися?

11. Реформа 1935 року у сфері організації зовнішньоеконо­мічної діяльності.

 

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ СРСР У СФЕРІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У підрозділі 1.2 «Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності в колишньому СРСР» навчального посібника «Зовніш­ньоекономічна діяльність» за ред. д. е. н., проф. І. І. Дахна (К.: Центр учбової літератури, 2006) було наведено перелік відповідних актів і зазначено також джерела, де з ними можна ознайомитися.

У цьому розділі сформулюємо основні положення цих доку­ментів.

Законодавче забезпечення зовнішньоекономічної діяльності в колишньому Радянському Союзі будувалося на основі дотримання принципу соціалістичного інтернаціоналізму з метою перебудови управління, удосконалення планування і створення дієвого госпо­дарського механізму у сфері зовнішньоекономічних зв'язків.

Всі заходи нормативного характеру були спрямовані на забез­печення виходу міністерств, відомств, об'єднань, підприємств на зовнішній ринок, посилення зацікавленості в розвитку міжнарод­ної кооперації і в прискорені впровадження новітніх досягнень науки і техніки.

Дати — короткий зміст найважливіших нормативно-правових актів горбачовського періоду СРСР.

1. Постанова Центрального Комітету КПСС і Ради Мініст­рів СРСР від 19 серпня 1986 № 991 «Про заходи з удосконалення управління зовнішньоекономічними зв 'язками «

Дану постанову можна вважати першим кроком на шляху де­централізації державної монополії на зовнішньоекономічну дія­льність.

Створювалася Державна зовнішньоекономічна комісія Ради Міністрів СРСР. Вона керувала роботою:

• Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР;

• Державного комітету СРСР із зовнішньоекономічних зв'язків;

• Державного комітету СРСР з іноземного туризму;

• Головного управління державного митного контролю при Раді Міністрів СРСР;

• всіх міністерств і відомств у частині здійснення зовнішньо­економічних зв'язків, радянських частин міжурядових комісій з економічного і науково-технічного співробітництва.

Постійні органи Ради Міністрів СРСР, міністерства і відом­ства, Ради Міністрів союзних республік вносили зазначеній Ко­місії питання, які вимагали рішень союзного уряду. Мозковим центром комісії була Науково-економічна рада. Комісія мала ро­бочий апарат.

Об' єднанням, підприємствам і організаціям надавалося право встановлювати прямі зв'язки з підприємствами і організаціями інших країн—членів РЕВ і самостійно розв'язувати питання ви­робничої і науково-технічної кооперації, зокрема підписання гос- пдоговорів і контрактів на поставку продукції і надання послуг, пов'язаних з кооперацією.

Право безпосереднього здійснення експортно-імпортних опе­рацій (у тому числі і на ринки капіталістичних країн та країн, що розвиваються), надавалося ряду міністерств і відомств СРСР і со­юзних республік, об'єднань та підприємств. З 1 січня 1987 року у них створювалися госпрозрахункові зовнішньоторговельні фірми.

Міністерство зовнішньої торгівлі СРСР та Державний комітет СРСР із зовнішньоекономічних зв'язків (які впродовж тривалого часу забезпечували державну монополію зовнішньоекономічної діяльності) зобов' язувалися разом з галузевими міністерствами і відомствами забезпечити укомплектування створюваних зовніш­ньоторговельних об'єднань і фірм кваліфікованими фахівцями.

За зазначеними відомствами залишилося право контролю за дотриманням державних інтересів суб'єктами зовнішньоекономі­чної діяльності на зарубіжних ринках.

У склад затверджуваних планових показників включалися за­вдання з валютної виручки, зокрема, у вільно конвертованій ва­люті.

У планах економічного і соціального розвитку запроваджува­вся розділ щодо зовнішньоекономічних зв'язків.

Було взято курс на експортно-імпортні операції на засадах госпрозрахунку, а не на підставі замовлень-нарядів та доручень.

В об' єднаннях, на підприємствах і в організаціях створювали­ся фонди валютних відрахувань для фінансування експортно- імпортних операцій. Ці фонди мали формуватися за стабільними довгостроковими нормативами від реалізації готової продукції та послуг, а також виручки від операції з кооперованих поставок.

У міністерствах, відомствах СРСР та Радах Міністрів союзних республік утворювалися централізовані валютні фонди.

Встановлювалося, що імпорт машин, обладнання тощо для потреб технічного переозброєння і реконструкції виробництва, виконання НДДКР (науково-дослідницьких та дослідно-кон­структорських робіт) здійснюється лише за рахунок власних або позичкових валютних коштів.

Дозволялось міністерствам,відомствам, підприємствам тощо за рахунок їх валютних коштів самостійно або через зовнішньо­торговельні організації закуповувати потрібну для зазначеної вище мети продукцію.

Зовнішторгбанк одержав право надавати підприємствам і ор­ганізаціям кредит для розвитку експортних виробництв та фірм на термін до 4 років.Кредити мали відшкодовуватися за рахунок валютної виручки від експорту продукції.

2. Постанова Центрального Комітету КПСС і Ради Мініст­рів СРСР від 19 серпня 1986 № 992 «Про заходи з удосконалення управління економічними і науково-технічним співробітництвом з соціалістичними країнами»

З метою удосконалення управління економічним і науково- технічним співробітництвом з соціалістичними країнами Рада Міністрів СРСР постановила:

• вважати, що загальнодержавним завданням є пріоритетний розвиток економічних зв'язків з соціалістичними країнами на принципах соціалістичного інтернаціоналізму;

• принципово перебудувати систему співробітництва перейти від переважно торговельних зв'язків до спеціалізації і кооперації виробництва. В основу всієї роботи покладалася «Комплексна програму науково-технічного прогресу країн—членів РЕВ до 2000 року»;

• суттєво змінити форми і методи зовнішньоекономічних зв'язків з країнами соціалістичної співдружності;

• удосконалити централізоване планування економічних від­носин, основний акцент зробити на активне впровадження нових прогресивних форм взаємодії між об' єднаннями, підприємствами і організаціями СРСР та соціалістичних країн.

З метою удосконалення планування зовнішньоекономічних зв'язків було прискорено розробку «Концепції розвитку зовніш­ньоекономічних зв'язків СРСР з країнами—членами РЕВ на 1991—1995 роки і до 2000 року» як базу для узгодження довго­строкової економічної політики і координації державних планів, що забезпечило б підґрунтя для глибокої економічної і науково- технічної міжнародної соціалістичної інтеграції.

Держплан СРСР на основі п' ятирічних і щорічних планів ви­значав та узгоджував:

• пріоритетні напрями розвитку економічного співробітницт­ва, включаючи спеціалізацію виробництва з основних видів про­дукції;

• загальні об'єми та пропорції взаємного економічного спів­робітництва;

• заходи з удосконалення структури товарообороту і досяг­ненню збалансованості торговельних і платіжних відносин.

Найважливішим джерелом прискорення розвитку інтеграцій­них зв'язків СРСР з країнами-членами РЕВ вважалися тісні нау­ково-технічні і виробничі взаємовідносини об'єднань, підпри­ємств та організації СРСР і соціалістичних країн. При цьому головне завдання полягало в тому, щоб використовуючи міжна­родний поділ праці, підняти технічний рівень продукції, що ви­пускалася та збільшити обсяги її виробництва.

З метою забезпечення всесторонної обґрунтованості і дотри­мання взаємних зобов'язань результати узгодження та координа­ції планів СРСР та країн—членів РЕВ на 1991—1995 роки було взято курс на підписання з кожною зі сторін єдиної міжурядової угоди про економічне і науково-технічне співробітництво.

Прямі виробничі та науково-технічні зв'язки об'єднань, під­приємств та організації СРСР з об' єднаними, підприємствами та організаціями інших країн—членів РЕВ вважалися найважливі­шим шляхом здіснення стійкої та ефективної кооперації, обміну досвідом і надання взаємної допомоги в освоєнні і впровадженні нової техніки і технології.

З метою розвитку прямих зв'язків розширювалися права об'єднань, підприємств та організацій. Їм надавалися права на самостійне вирішення питань, пов' язаних з кооперацією, в тому числі:

• визначати напрямки і конкретні цілі співробітництва, обира­ти підприємства та організації країн—членів РЕВ, з якими потрі­бно установлювати та розвивати прямі виробничі та науково- технічні зв'язки;

• проводити взаємні поставки кооперованої продукції, зразків виробів, приладів, інструментів, матеріалів;

• надавати та отримувати в оренду прилади, машини та обла­днання;

• проводити з організаціями країн—членів РЕВ науково- дослідні, проектно-конструкторські та експериментальні роботи створюючи для цього спільні колективи вчених та спеціалістів, обмінюватись на взаємно вигідних умовах науково-технічною документацією, що не містить винаходів, здійснювати взаємне сприяння в навчанні кадрів;

• самостійно узгоджувати ціни на комплектуючі вироби і по­слуги які вони надають;

• укладати від свого імені з підприємствами і організаціями господарські договори і контракти.

Дозволялося підприємствам, об' єднанням та організаціям, які мали прямі зв'язки з підприємствами та організаціями країн— членів РЕВ, придбавати в Зовнішторгбанку СРСР на умовах кредиту перевідні карбованці і національні валюти країн соціалі­стичної співдружності для проведення науково-дослідних робіт і підвищення ефективності виробництва, пов'язаного з коопера­цією.

З метою ефективнішого використання результатів міжнарод­ного поділу праці, науково-технічного і виробничого потенціалу країн соціалістичної співдружності були визначені нові форми співробітництва у зовнішньоекономічній діяльності:

• спільні підприємства (могли утворюватися на дво- або бага­тосторонній основі);

• міжнародні об'єднання та організації (створювалися на принципах збереження національної власності і здійснення їх ді­яльності на підставі скоординованих та спільних планів).

При створенні спільних підприємств на території СРСР врахо­вувалося, що такі організації повинні були здійснювати свою дія­льність в системі радянської економіки, керуючись чинним зако­нодавством СРСР, трудовими та соціальними нормами для радянських громадян. Вони діяли на основі повного госпрозра­хунку, самофінансування і самоокупності.

Матеріально-технічне забезпечення і збут їх продукції здійс­нювалися в пріоритетному порядку через систему оптової торгів­лі і через зовнішньоторговельні організації СРСР. Радянська держава гарантувала іноземному учаснику виплату його частки прибутку, а в випадку ліквідації спільного підприємства або ви­ходу з нього — і інших активів. Спільні підприємства створюва­лися на основі міжнародних договорів СРСР. Спільні підприємс­тва, які засновувалися на загальній соціалістичній власності, мали спільний засновницький фонд, самостійний баланс, і здійс­нювали свою діяльність на основі розроблених і затверджених планів. Майно таких підприємств створювалося передусім за ра­хунок внесків учасників, розміри яких зазначалися в договорі. Спільні підприємства мали право при здійсненні експортно-ім­портних операцій узгоджувати ціни на продукцію, яку вони ви­робляли і укладати угоди з оплатою імпорту за рахунок власних або запозичених валютних коштів. Прибуток спільних підпри­ємств після сплати усіх податків, розподілявся між їх учасниками пропорційно частці їх участі в засновницькому фонді. Спільні підприємства, що створювалися на території СРСР, вважалися юридичними особами.

Для забезпечення ділових контактів і вирішення питань, які виникали під час співробітництва на основі прямих зв'язків і дія­льності спільних підприємств, міжнародних об' єднань та органі­зацій дозволялися відрядження радянських спеціалістів до кра- їн—членів РЕВ за рахунок власних коштів відповідних підприємств і організацій.

3. Постанова Ради Міністрів СРСР від 22 грудня 1986 року № 1526 «Про затвердження положень про госпрозрахункові зов­нішньоторговельні організації об 'єднання і типового положення про госпрозрахункову зовнішньоторговельну фірму науково-вироб­ничого, виробничого об 'єднання, підприємства, організації».

Для здійснення зовнішньоторговельних операцій підприємс­твами та організаціями республіканських міністерств та відом­ств створювалися госпрозрахункові зовнішньоторговельні об'єд­нання.

Госпрозрахункове зовнішньоторговельне об'єднання було єдиним господарським комплексом, до складу якого входили спеціалізовані фірми та інші організації.

Зовнішньоторговельне об' єднання утворювалося відповідно до законодавства СРСР для здійснення експортних та імпортних операцій за закріпленою номенклатурою товарів та послуг.

Керівництво діяльністю зовнішньоторговельного об' єднання здійснювалося міністерством, відомством, в систему якого воно входило.

Контроль за дотриманням на зовнішньому ринку державних інтересів СРСР забезпечували Міністерство зовнішньої торгівлі СРСР і Державний комітет СРСР із зовнішньоекономічних зв'язків.

Спеціалізовані фірми зовнішньоторговельного об' єднання вважалися юридичними особами і мали право укладати від свого імені зовнішньоторговельні угоди, господарські договори з по­стачальниками товарів для експорту.

Відносини зовнішньоторговельного об' єднання з радянсь­кими підприємствами і організаціями будувалися на основі го­сподарських договорів і регулювалися чинним законодавством СРСР.

Зовнішньоторговельне об' єднання мало свій статут, який за­тверджувався Міністерством зовнішньої торгівлі СРСР, і здійс­нювало свою діяльність в тісному співробітництві з торговель­ними представництвами СРСР.

Основними завданнями та функціями за кордоном зовнішньо­торговельного об' єднання були:

• забезпечення реалізації державних планів економічного і соціального розвитку СРСР;

• здійснення експортно-імпортних операцій за закріпленою номенклатурою товарів;

• сприяння пріоритетному розвитку економічних зв'язків з соціалістичними країнами;

• розвиток експорту товарів і послуг, удосконалення його структури і розширення номенклатури за рахунок експорту това­рів з більш високим рівнем переробки, підвищення якості і кон­курентоспроможності експортних товарів;

• отримання максимальної валютної виручки від експорту то­варів і послуг та економія валютних засобів при здійсненні зов­нішньоекономічних зв'язків;

• розвиток нових форм зовнішньоекономічних зв'язків;

• вивчення і використання кон' юнктури товарних ринків згід­но з номенклатурою зовнішньоторговельного об' єднання;

• забезпечення правового захисту інтересів зовнішньоторго­вельного об' єднання;

• розробка проектів перспективних, п' ятирічних та річних планів розвитку зовнішньоекономічних зв'язків;

• здійснення активної інформаційної та рекламної діяльності з метою розширення номенклатури товарів;

• організація спеціалізованих виставок;

• участь в міжнародних ярмарках, виставках;

• сприяння швидшому освоєнню імпортного обладнання.

Управління зовнішньоторговельним об' єднанням здійснювали

на основі колегіальності в обговоренні і прийнятті рішень щодо керівництва діяльністю зовнішньоторговельного об' єднання. З цією метою створювалася рада зовнішньоторговельного об'є­днання. Склад ради, її компетенція визначалися керівництвом мі­ністерства, відомства, до системи якого належало зовнішньотор­говельне об' єднання.

4. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 13 січня 1987 року «Про питання, пов 'язані зі створенням на території СРСР і дія­льністю спільних підприємств, міжнародних об 'єднань і органі­зацій за участю радянських на іноземних організацій, фірм та органів управління». Указ передбачав, що:

• спільні підприємства звільнюються від сплати податку на прибуток впродовж перших двох років з моменту отримання прибутку;

• земля, її надра, вода, і ліс можуть бути надані спільним під­приємствам як в платне так і безплатне користування.

5. Постанова Ради Міністрів СРСР від 13 січня 1987 року № 40 «Про порядок створення на території СРСР і діяльності спільних підприємств міжнародних об 'єднань і організацій СРСР та інших країн— членів РЕВ».

Спільні підприємства міжнародні об' єднання і організації створювалися для здійснення виробничої, науково-виробничої діяльності в сфері промисловості, науки, сільського господарст­ва, будівництва, та інших сферах діяльності.

Спільні підприємства здійснювали свою діяльність від сво­го імені на основі загальної соціалістичної власності. Міжна­родні об' єднання утворювалися з метою координації виробни­чої, науково-виробничої діяльності в різних сферах. Спільні підприємства, міжнародні об' єднання і організації створюють­ся на території СРСР на основі міждержавних та міжурядових договорів СРСР.

Рішення про створення спільних підприємств, міжнародних об' єднань і організацій ухвалювалися самостійно міністерствами та відомствами СРСР та Радами Міністрів союзних республік.

Учасниками спільного підприємства, міжнародного об' єднан­ня і організації могли бути одне або декілька радянських підпри­ємств, що вважалися юридичними особами, та одна або декілька організацій інших країн—членів РЕВ, що були юридичними осо­бами.

Спільне підприємство, міжнародне об' єднання і організація повинні мати були мати статут, в якому визначався предмет і цілі діяльності, місцезнаходження, склад учасників, структура, склад і компетенція органів управління, порядок прийняття рішень та коло питань, рішення яких вимагало одноголосного вирішення, а також встановлювався порядок ліквідації спільного підприємст­ва, міжнародного об' єднання і організації.

Строк діяльності спільного підприємства, міжнародного об'єд­нання і організації узгоджувався учасниками у засновницьких документах.

Створені на території СРСР спільні підприємства, міжна­родні об' єднання і організації після набрання чинності доку­ментів про їх створення реєструвалися в Міністерстві фінан­сів СРСР і отримували права юридичної особи з моменту реєстрації.

Майно спільного підприємства, міжнародного об' єднання і організації повинно бути застраховано в страхових організаціях СРСР. Права на промислову власність (винаходи тощо), що на­лежала спільним підприємствам, міжнародним об' єднанням і ор­ганізаціям охороняли відповідно до радянського законодавства. Передбачалася і патентна форма їх охорони.

Спільні підприємства, міжнародні об' єднання і організації, створені на території СРСР, могли відкривати представництва і філіали. Створені на території СРСР філіали спільних під­приємств, що були юридичними особами, не відповідали за зобов' язаннями спільних підприємств і організацій, а ці спі­льні підприємства і організації — за зобов' язаннями таких філіалів.

Вищим керівним органом спільного підприємства, міжнарод­ного об' єднання і організації була Рада.

Спільне підприємство, міжнародне об' єднання і організація повинні були самостійно розробляти і затверджувати плани своєї господарської діяльності. Ввіз в СРСР і вивіз з СРСР спільними підприємствам, міжнародним об' єднаннями і організаціями това­рів або іншого майна відбувався на основі угод. Спільні підпри­ємства, міжнародні об'єднання і організації мали право здійсню­вати листування, телеграфний, телетайпний та телефонний зв'язок з організаціями інших країн.

Визначалися:

• цілі і порядок створення спільних підприємств, міжнародних об' єднань і організацій;

• коло учасників, майно і права спільних підприємств, міжна­родних об' єднань та організацій;

• порядок діяльності спільних підприємств, міжнародних об' єднань і організацій;

• порядок оподаткування спільних підприємств;

• особливості діяльності міжнародних об'єднань і органі­зацій;

• ліквідація спільних підприємств, міжнародних об' єднань і організацій.

Особливості діяльності спільних підприємств були такими:

• майно спільного підприємства вважалося загальною соціалі­стичною власністю СРСР і відповідної країни-члена РЕВ.

• спільні підприємства мали самостійний баланс і діяли на ос­нові повного госпрозрахунку, самоокупності та фінансування.

• статутний фонд спільного підприємства утворювався за ра­хунок внесків його учасників.

• обладнання, матеріали, та інше майно, що ввозиться в СРСР іноземними учасниками спільного підприємства в рахунок їх внесків у статутний фонд підприємства звільняються від сплати мита.

• учасники спільного підприємства мали право за взаємної згодою повністю або частково передавати третім особам свої ча­стки в спільному підприємстві.

• при включені спільних підприємств в систему матеріально технічного забезпечення СРСР вони отримували та реалізували продукцію і послуги в СРСР за оптовими або договірними цінам.

• спільні підприємства за необхідності могли користуватися кредитом, який вони отримували на комерційних умовах в Зов- нішторгбанку СРСР.

• на спільному підприємстві створювався резервний фонд та інші фонди, які були необхідними для його діяльності. Відраху­вання в резервний фонд від прибутку здійснювалося доти, поки цей фонд не досягав 25 % статутного фонду.

• спільні підприємства сплачували податок в розмірі 30 % з частини прибутку, що залишався після відрахувань в усі фонди підприємства;

• спільні підприємства звільнялися від сплати податку на при­буток впродовж перших 2 років з моменту отримання прибутку.

• міністерство фінансів СРСР мало право знижувати розмір податку або повністю звільняти від податків.

• міжнародні об'єднання і організації мали самостійний ба­ланс і здійснювали свою діяльність за рахунок внесків учас­ників.

• міжнародні об' єднання і організації мали право здійснювати експортно-імпортні операції.

• міжнародні об' єднання і організації мали право узгоджувати ціни і укладати від свого імені контракти на імпорт та експорт науково-технічної продукції, ліцензій, «ноу-хау», матеріалів, зра­зків, необхідних для здійснення їх діяльності.

• спільні підприємства, міжнародні об'єднання і організації відраховували до державного бюджету СРСР кошти на державне страхування радянських та іноземних працівників.

6. Постанова Ради Міністрів СРСР від 13 січня 1987 року № 49. «Про порядок створення на території СРСР і діяльності спільних підприємств за участю радянських організацій та фірм капіталістичних країн та країн, що розвиваються»

Основні її положення:

• спільні підприємства за участю радянських організацій та фірм капіталістичних та розвинутих країн створюються на тери­торії СРСР на основі договорів;

• рішення про створення на території СРСР спільних підпри­ємств з фірмами капіталістичних та розвинутих країн приймалися самостійно міністерствами та відомствами СРСР;

• учасниками спільного підприємства могли бути одне або де­кілька радянських підприємств, що були юридичними особами, та одне або декілька іноземних підприємств, що були юридични­ми особами;

• статутний фонд спільного підприємства створювався за ра­хунок внесків його учасників;

• найвищим органом спільного підприємства було правління, яке призначалося його учасниками, головою правління і генера­льним директором підприємства мав бути громадяни СРСР;

• спільному підприємству надавалося право самостійного здійснення експортних та імпортних операцій;

• спільні підприємства сплачували податок в розмірі 30 % з частини прибутку, що залишалася після відрахувань в резервний фонд, а також в інші фонди спільного підприємства, які передба­чені на розвиток виробництва, науки та техніки.

7. Постанова Ради Міністрів СРСР від 27 липня 1987 року № 846 «Про порядок передачі і отримання документації, що мі­стить винаходи і «ноу-хау», радянськими об'єднаннями, підпри­ємствами і організаціями при здійсненні нових інтеграційних форм співробітництва з підприємствами та організаціями ін­ших країн— членів РЕВ».

Її основні положення:

• радянським підприємствам, організаціям та об' єднанням при здійсненні прямих виробничих та науково-технічних зв'язків з підприємствами та організаціями інших країн, надавалося право самостійно узгоджувати умови передачі і отримання документа­ції і укладати контракти від свого імені;

• радянські підприємства, об' єднання та організації впродовж місяця після підписанн