6.3. ЕЛЕМЕНТИ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

В цілому податкова система будь-якої держави склада­ється з учасників правових відносин та податкових платежів. До основних елементів податкової системи наступні.

Суб'єкти правових відносин. Цей термін складається з двох частин.

По-перше, це — безпосередньо платники податків — юриди­чні та фізичні особи. Потрібно зазначити, що ці особи стають суб'єктами тільки в випадку, коли існує об'єкт оподаткування. Фізична особа може бути суб'єктом оподаткування і як підпри­ємець, і як громадянин держави. До суб'єктів оподаткування на­лежать як вітчизняні громадяни, так і іноземці. Вони мають рівні права та несуть рівну відповідальність зі сплати податків. Сту­пінь відповідальності залежить від статусу платника. Якщо плат­ники зареєстровані як підприємці, то вони визначають систему сплати податкових платежів. В деяких країнах (США, Велико­британії, Німеччині) фізична особа сама вибирає порядок сплати та ставку прибуткового податку залежно від різних обставин. Якщо фізична особа працює за наймом, то вибір системи оподат­кування, як правило, обмежений, і головним податком є прибут­ковий. Якщо ця особа не працює в іншому місці, то вона може не заповнювати та не подавати до податкового органу річну подат­кову декларацію.

Якщо платником податкового платежу є юридична особа. то стягнення податку відбувається залежно від різних чинників. Го­ловним з них є статус підприємства — резидент чи нерезидент. Якщо підприємство є резидентом, то воно сплачує всі податкові платежі з усіх доходів, які воно отримує. Якщо підприємство є нерезидентом, то воно сплачує податки тільки лише з доходів, які отримує тільки на території цієї держави. В більшості держав для таких підприємств визначаються пільги, або особливий характер оподаткування.

При визначенні розміру податку має значення також організа­ційно-правовий статус підприємства. В країнах Північної Європи особливі пільги надаються такі організаційно — правовій формі підприємства як акціонерні товариства (відкритті та закритті), та товариства з обмеженою відповідальністю. З особливою увагою ставляться до приватних підприємств та підприємств малого біз­несу. З метою стимулювання розвитку цієї сфери діяльності та бізнесу в більшості країн світу їм надаються пільги, або вони вза­галі звільняються від сплати податків. Для віднесення підпри­ємств до категорії малого бізнесу застосовуються різні критерії. Наприклад, в Великобританії, Канаді такими критеріями є не тільки обсяг виготовленої і реалізованої продукції та кількість працюючих на підприємстві, а і розмір отриманого прибутку тощо.

Між юридичними та фізичними особами, як суб'єктами опо­даткування, існує суттєва різниця, яка полягає в механізмі стяг­нення податку, або його частини. Так, при порушенні чинного законодавства при сплаті податку з юридичних осіб стягнення несплаченої суми податкового платежу або штрафу відбувається у безспірному порядку, а з громадян — тільки за рішенням суду або виконавчим листом нотаріуса.

В законах про систему оподаткування різних країн світу до­статньо чітко визначаються права та обов' язки, а також відпові­дальність та заходи до порушників цього законодавства. Якщо суб'єкт оподаткування не сплачує податкові платежі, то законами визначаються штрафні санкції та адміністративні норми, які мо­жуть до нього бути застосовані. Розмір цих санкцій також визна­чається у відповідному законі.

В окремих країнах світу (головним чином це країни Північно­го Європи) всі платники, — як фізичні, так і юридичні особи, — поділяються на резидентів і нерезидентів. Згідно із загальносві­тової практикою до нерезидентів належать суб'єкти оподатку­вання, які знаходяться на території іншої країни більш ніж 185 діб на рік. Всі інші належать до категорії резидентів. Виходячи із загальної податкової політики держави відбувається і стимулю­вання розвитку тієї чи іншої категорії платників податків через надання в першу чергу різних пільг.

В якості суб'єкту податкового процесу виступають різні пода­ткові органи, які здійснюють свою діяльність від імені держави і мають відповідні повноваження. Державні податкові органи ма­ють свої завдання, права та обов' язки, які визначаються чинним законодавством. Головним їх завданням є забезпечення надхо­дження до бюджету всіх рівнів (державного, місцевого) стабіль­них, повних, постійних податкових платежів. Здійснюється це за рахунок перевірок та постійного контролю за платниками подат­кових платежів. Якщо платник податку порушує чинне законо­давство, то податкові органи застосовують до нього штрафні сан­кції або інші засоби покарання. З іншого боку вони можуть надавати податкові кредити, відстрочку платежу тощо.

Можуть виникнути проблеми у взаємовідносинах між цими суб'єктами системи оподаткування. В більшості країн світу до­сить чітко визначається ступінь відповідальності з обох боків, в тому числі і з боку державних органів. В законах про податки чі­тко визначається розрахунок втрат, які були завданні платнику податкового платежу з боку державних органів (як правило, при перевищенні своїх повноважень) та методика їх відшкодування.

Об'єкти оподаткування. У загальному вигляді — це загальна сума оподаткування, з якої суб'єкт сплачує податок. В більшості назва податку визначається за об'єктом оподаткування. Напри­клад в податку на додану вартість — об'єктом оподаткування є додана вартість, податку на землю — земля, прибутковому пода­тку — дохід громадян.

В деяких випадках об' єкт оподаткування має узагальнюючий характер. Наприклад, діючий в деяких державах єдиний податок визначається як різниця між всіма доходами, які отримує підпри­ємство та всіма валовими витратами.

Кількість об'єктів оподаткування повинна визначати і кіль­кість податкових платежів, які складають загальну систему опо­даткування. Це означає, що кожний податковий платіж повинен мати свій особистий об'єкт оподаткування.

Потрібно зазначити, що в деяких випадках потрібно вирізняти поняття об'єкт та предмет оподаткування. Предмет оподаткуван­ня — це його об' єкт до виникнення податкових зобов' язань. Так, наприклад, предметом оподаткування податку на нерухомість є земля, майно як матеріальна коштовність. Об' єктом він стає тіль­ки тоді, коли з' являється юридичне право на користування цією нерухомістю.

В деяких випадках об'єкт оподаткування співпадає з джере­лом. Так, наприклад, для податку на прибуток і об' єкт і джерело сплати є прибуток.

Одиниця оподаткування. Це є міра, з якої розраховується пода­ток. Наприклад, з кожного гектару земельної площі, з кожної грошо­вої одиниці — доходу або прибутку. По миту — митна вартість то­вару. З власників транспортних засобів — кількість кінських сил.

Податкові ставки. Вони є нормами оподаткування. В різних країнах світу ставка визначається як розмір податкових нараху­вань на одиницю виміру податкової бази. Всі ставки визначають­ся в кожному законі про відповідний податковий платіж. При цьому держава вирішує декілька проблем.

По-перше. Обґрунтовується співвідношення середніх розмірів ставок. Вирішення цієї проблеми пов'язані з зменшенням подат­кового тиску на об' єкт оподаткування при не зменшення загаль­ного розміру надходження податкових платежів до бюджету.

По-друге. Встановлюється доцільність прогресивності і визна­чаються проблем зростання ставок оподаткування та бази оподат­кування. Більшість економічно розвинутих країн мають прогресивні шкали оподаткування за податками на доходи і прибуток, в тому числі і щодо прибуткового податку. В деяких випадках може вста­новлюватися і єдиний податок без будь-якої диференціації.

По-третє. Визначаються межі, з яких з' являються прогресія або ставка неоподаткованого мінімуму доходів.

По-четверте. Визначається максимальна ставка оподаткування за прогресивною шкалою податку. Це впливає на стимулюючий характер проведення податкової політики держави та підвищення зацікавленості в кінцевих результатах діяльності суб'єкта опода­ткування, розвиток підприємницької діяльності, збільшення ви­робництва продукції, виконання робіт або надання послуг. В більшості законодавств різних країн визначається рівність ста­вок оподаткування за одним податком як для юридичних, так і для фізичних осіб.

В світовій практиці всі ставки податкових платежів поділя­ються за різними ознакам.

Залежно від виду діяльності суб'єкта оподаткування ставки поділяються на:

— базові. Ці ставки застосовується для всіх, або більшості суб'єктів оподаткування не залежно від виду його діяльності. До таких податків належить ПДВ, податок на прибуток тощо;

— знижені. Вони залежать від особливостей виду діяльності суб'єкту оподаткування. Головною їх метою є підвищення заці­кавленості у зростанні обсягів виробництва, розвитку напрямів діяльності за рахунок зменшення податкового тягаря на платника податкового платежу. В деяких випадках застосовується нульова ставка;

— підвищені. Ці ставки встановлюються з метою захисту вла­сного виробника або зменшення виробництва будь-якого виробу (наприклад лікеро-горілчаних виробів, тютюну, цигарок тощо).

Залежно від системи розбудови всі ставки поділяються на:

— тверді ставки. Вони встановлюються в грошовому вигляді на одиницю об' єкта оподаткування;

— відносні ставки. Вони визначаються щодо відношенню до будь-якої величини (наприклад до мінімального неоподатковува­ного доходу громадян, до мінімальної заробітної плати тощо);

За характером дії ставки є:

— прогресивними. Ці ставки зростають залежно від зростання бази оподаткування. При цьому виділяють різні типи таких ставок:

— простими прогресивними. Вони збільшуються залежно від зростання об' єкта оподаткування в рівних пропорціях. В більшо­сті країн світу ця ставка застосовується при оподаткуванні майна, податку на спадщину тощо;

— складними прогресивни. Вони збільшуються при збільшен­ні бази оподаткування за сходинковим методом, тобто в різних частках. В різних країнах світу такі ставки встановлюються на прибутковий податок з громадян.

— пропорційними. Сутність цих ставок полягає в тому, що вони залишаються однаковими незалежно від зміни об' єкта опо­даткування. При їх встановленні виникає проблема оптимізації ставки. Якщо вона занадто висока, то у платника виникає бажан­ня зменшити розмір сплати податкового платежу, причому і з по­рушенням чинного законодавства. Як правило, ці ставки встано­влюються для непрямих податків;

— регресивними. При зростанні об' єкту оподаткування ставка податку зменшується. Головна мета регресивної ставки — сти­мулювання використання окремих видів ресурсів, майна;

— змінними. Вони припускають використання всіх вищезга­даних варіантів.

Податковий період. Це строк, впродовж якого визначається база оподаткування, розраховується та сплачується податок. За більшістю податків цей період співпадає із звітним періодом. По­трібно також зазначити що в деяких країнах звітний фінансовий період не співпадає з календарним роком. Головною вимогою є чітке визначення цього терміну, що запобігає порушеням прав платників податків, а також зменшує порушення з боку останніх.

Строк сплати податку. Він є календарною датою або тим ча­сом, впродовж якого платник податку повинен розрахуватись з державою. Строк зазначається в законах щодо кожного податко­вого платежу. При його визначенні враховується багато чинни­ків, до головних з яких належать:

—місце та питома вага податку в державному або місцевому бюджеті. Як правило строк сплати податку прив'язується до звіт­ного періоду;

— характеристика безпосередньо податкового платежу та суб'єкта його сплати;

—періодичність отримання доходу суб'єктом оподаткування та його розмір;

Цей процес, при визначенні строків сплати враховує:

—термін сплати податкового платежу, — головним чином кі­нцеву межу строку сплати;

—термін подання відповідної звітності, розрахунок його за ко­жним податковим платежем, якщо це передбачається чинним за­конодавством, форми податкових декларацій. Щодо більшості по­даткових платежів строки звітності та строки сплати співпадають;

— строк давнини сплати податку;

—строки зберігання бухгалтерської та податкової звітності (якщо вони різні);

—строк, на який надається податковий кредит за податковим платежем;

— строки притягнення платника податку до відповідальності.