7.1. ЕКОНОМІЧНІ ТЕОРІЇ ПОДАТКІВ : Регулювання зовнішньоекономічної діяльності : B-ko.com : Книги для студентів

7.1. ЕКОНОМІЧНІ ТЕОРІЇ ПОДАТКІВ

В різних країнах світу еволюція податкових систем

відбувається залежності від розвитку економічної системи та на­пряму економічної стратегії держави. Одним з відомих економіч­них теорій податків є теорія «негативних споживань», яка почала свій розвиток ще в ХЬІХ столітті. Її авторами були Л. Штейн, А. Шаффле, Ф. Нітті, Е.Сакс, А. Вагнер, А. Буковецький, А. Со­колов та інші. Зміст цієї теорії полягає в підвищенні ролі держави в керівництві економікою. У процесі розвитку держави у її гро­мадян зростають колективні потреби, які задовольняються за ра­хунок державного та місцевого бюджетів. Керівництво держави приділяє увагу збільшенню державного бюджету для задоволен­ня суспільних потреб, а також задоволення колективних потреб населення. У всіх країнах світу, незалежно від її економічної орі­єнтації, головним джерелом бюджетів всіх рівнів є податкові надходження. В подальшому ця теорія знайшла розвиток у пра­цях Дж. М. Кейнса.

Теорія охоплює широке коло проблем регулювання економіч­них та соціальних напрямів з боку держави, в тому числі і подат­кову політику. Головним чином таке регулювання має фіскаль­ний характер. Необхідність втручання держави в економічні процеси обумовлюється тим, що за своєю сутністю ринкова еко­номіка має нестійкий характер, постійно змінюється і не має мо­жливості самостійно підтримувати рівновагу впродовж тривалого часу, тобто вона в більшості випадків не здатна на автоматичне регулювання своєї економічної системи. Тому на перше місце постає проблема макро- та мікроекономічного аналізу і на його підставі — державного регулювання економічних та соціальних процесів.

Важливе місце при аналізі та регулюванні зміни доходів та попиту населення на різні споживчі товари та послуги відводить­ся аналізу та розбудові податкової системи. Податки розгляда­ються не тільки з точки зору головного джерела фінансових над­ходжень держави, а й як чинник впливу на доходи громадян. Для будь-якої економічної системи, а особливо ринкової, характерні кризи, тобто «спад» економічного розвитку та навпаки «підне­сення» його. В кожній з цих ситуацій керівництвом держави по­винні прийматися відповідні рішення. Так, в період кризового становища зменшується виробництво, збільшуються витрати держави. В цей же час, з метою пожвавлення економіки, необхід­но проводити зменшення податкового тиску на суб'єкти оподат­кування, тобто потрібне більш широке надання податкових пільг для підприємств в першу чергу малого та середнього бізнесу, та тим громадянам, які займаються підприємницькою діяльністю. Це дає можливість здійснити вихід з кризового становища. В період «підйому» економіки ставки податкових платежів, на­впаки, можуть бути підвищеними та податкові вилучення збіль­шуються.

Теорія Дж. Кейнса визначає, що для державного бюджету мо­же бути притаманним і дефіцит. Він може розглядатися як сти­мул розвитку економіки (також в якості стимулу пропонується і невеликий розмір інфляції). В період кризового стану економіки застосовується жорстка фіскальна політика держави, яка регулює стан дефіциту бюджету. При цьому так звані «вбудованими ста­білізаторами» економіки виступають податкові платежі. Вони, як такі, не можуть попереджати кризові явища та «спад» в економі­ці, але з іншим інструментами, такими як страхування з безробіт­тя, збереження грошових коштів населення, мають можливість зменшити негативні наслідки в цілому.

Цей висновок базується на визначенні залежності між розмі­ром отриманих податкових платежів та загальною сумою націо­нального доходу. Тобто існує залежність між новоутвореною ва­ртістю та податковими надходженнями до державного бюджету. Її сутність полягає в тому, що в період кризової ситуації, коли зменшується національний дохід, то знижуються і податкові над­ходження до державного бюджету, і навпаки, в період підйому економіки, її росту, збільшується національний дохід і податкові надходження. При підйомі економіки у населення зростають грошові доходи, збільшується його попит, а тому зростає кіль­кість податкових надходжень (в першу чергу за рахунок непря­мих податків). В цьому випадку, навіть при зростанні споживчої спроможності, у населення залишається частина вільних коштів, яка може ним використовуватись на інвестиційну діяльність і на збільшення попиту тощо.

За такого сценарію з' являється інша проблема — вилучення зайвих, вільних грошових коштів та спрямування їх на потреби держави. Здійснюється це головним чином через систему оподат­кування. Для цього розробляється така податкова політика, яка сприяє зменшенню кількості грошових коштів в зберіганні і збі­льшення їх розміру, який спрямовується на зростання попиту, ін­вестування в різні проекти. Це відбувається за рахунок застосу­вання прогресивної шкали оподаткування і, в першу чергу, прибуткового податку з громадян. З іншого боку при цьому зни­жуються ставки податку на інвестиційний капітал для того, щоб зацікавити громадян вкладати свої вільні кошти в інвестиції в економіку держави, розвиток підприємництва та збільшення не­трудових доходів.

В середині ХХ століття подальший розвиток ця теорія знай­шла в дослідженнях вчених різних країн світу. Нею опікувались наприклад, в США — А. Хенсен, А. Оуман, У. Хеллер, У. Шу- льц, Р. Лінкольн, О. Енстайн; в Великобританії — Р. Харред, А. Ідерсін, Дж. Вайсман; В Японії — К. Емі, Х. Іто; в Німеччи­ні — Ф. Ноймарк, В. Вітман; у Франції — Ф. Перру та інші. Ці вчені вважають, що в умовах нестабільної ринкової економіки держава повинна постійно втручатися в економічні та соціальні процеси в будь-який час — як в період кризових ситуацій, так і в період «піднесення» економіки.

Ця теорія знайшла розвиток і в дослідженнях вченого з Вели­кобританії В. Ф. Кана. Він вперше розробив концепцію «мульти­плікаторів». Згідно з цією теорією в будь-який час розвитку еко­номіки держава повинна визначену частину витрат спрямовувати на первинну зайнятість населення. Це сприяє підвищенню спо­живчої спроможності населення, викликає зростання виробницт­ва, розширює збут та реалізацію товарів і послуг, сприяє вкла­данню коштів в найбільш ефективні інвестиційні проекти. Відтворення державних витрат відбувається головним чином за рахунок податкових платежів, які сплачують юридичні та фізичні особи.

Подальший розвиток кейнсіанської теорії відбувався в 70-х роках ХХ століття. Вірність окремих положень цієї теорії під­твердила економічна криза 70—80-х років. Ця криза підтверди­ла точку зору прихильників цієї теорії, що ринкова економіка не в змозі саморегулювати відтворювальний процес, не утворює нові робочі місця, не сприяє розширенню інвестування грошо­вих коштів в нові проекти, не підвищує попит населення на споживчі товари. Економічні кризи набувають більшої глибини і в більшості випадків стають важко — або взагалі некеровани- ми. Тому цілком виправданим є втручання держави в економіч­ні процеси.

Подальший розвиток податкових концепцій цього напряму пішов шляхом посткенсіанської теорії. Її сутність полягає в акти­вному використанні різних фінансових важелів і, в першу чергу, податкових платежів. Деякі економісти (в США — І. Фішер, у Великобританії — Н. Кандор) запропонували зміни в податкових системах країн, і в тому числі заміни одних податкових платежів іншими. Так, наприклад, замість прибуткового податку пропону­ється запровадження податку на споживання. Це може вплинути на розвиток приватного підприємництва, збільшення інвестуван­ня в різні галузі національної економіки і сприяти загальному зростанню ефективності економіки держави в цілому. З іншого боку це дозволить зменшити темпи інфляції та сприяє економії коштів, які в подальшому можуть піти на інвестування.

Податок можна розглядати і як інструмент досягнення соціа­льної справедливості. Він сприяє вирівнюванню доходів насе­лення. Це стосується головним чином непрямих податків.

При здійсненні досить широкого втручання держави в оподат­кування підприємств в останні роки набуває сили пропозиція про запровадження єдиного податку. Вперше пропозиція про такий податок була висунута в 50-х роках ХХ століття. Головною пере­вагою цього податку є те, що ним оподатковується дохід суб'єкта оподаткування, який виступає і як головне джерело його сплати. Зміст цього податку полягає в тому, що він запроваджується за­мість інших податків, що дозволяє спростити податкову систему в цілому, зробити її більш справедливою, доступною для розу­міння для будь-яких платників податків, а механізм розрахунку сплати стає прозорішим. Цей податок має і інші переваги. До них можна віднести і той, що коли в державі діє велика кількість по­датків, то податковий тягар на платника стає не таким важким. Особливо це стосується держав, які мають велику кількість пода­тків, а ставки за ними невеликі. Цей податок має і деякі недоліки. До них можна віднести призупинення дії таких принципів опода­ткування, як всеосяжність, одноразовість, справедливість обкла­дання, нерівномірність. Потрібно зазначити, що запровадження цього податку в цілому має позитивні наслідки для підприємств малого та середнього бізнесу.

Інший напрям податкових теорій об'єднався довкола теорії «економічних пропозицій». Її авторами були Г.Стейн, М. Фрідман, Е. Пепсе, А. Філіпс, Р. Хол, М. Вайденбаум, Г. Талян, І. Броузон, М. Ротбот, Дж. Хау, А. Уолтер, та інші. Ці вчені виходять з того, що податки, з урахуванням їх примусового характеру мають негатив­ний вплив не тільки на платників податків, а й на економіку держа­ви в цілому. Підвищення витрат держави підвищує в цілому і розмір податкових платежів, особливо з населення, а це сприяє скорочен­ню розвитку підприємництва, зменшує зацікавленість працівників у підвищенні продуктивності праці, а в цілому — і ефективності ви­робництва. Головною вимогою цієї теорії є зменшення втручання держави в економіку, в тому числі зменшення рівня державних ви­трат, кількості грошей в обігу, зменшення кількості податків, зни­ження їх ставок, скасування прогресивного характеру шкали опода­ткування. Це дозволяє стимулювати приватну ініціативу, підпри­ємництво, сприяє підвищенню виробництва та реалізації товарів.

Автори цієї теорії також виходять з того, що не завжди змен­шення податкового тягаря впливає на збільшення податкових надходжень до державного бюджету, а їх підвищення — до зрос­тання надходжень. В більшості випадків зниження податкових ставок стимулює розширення обсягів виробництва, зростання на­ціонального доходу, а це, в свою чергу, призводить до зростання податкових надходжень до державного бюджету.

На цій теорії базується і теорія американського економіста А. Лафера. Її зміст полягає в тому, що потрібно постійно змен­шувати податковий тиск на платників податків, і, в першу чергу, на громадян держави. Це дозволить збільшити попит споживачів на товари та послуги, що в свою чергу збільшить пропозицію їх на ринку. В першу чергу це стосується товарів вітчизняного ви­робництва. Для цього потрібно розробити наступні заходи.

1. Зменшити податковий тиск за рахунок зниження податко­вих ставок та скасування окремих податкових платежів. На дум­ку авторів теорії це буде сприяти зростанню попиту на товари, обсяги заощаджень населення. Це в свою чергу знижує відсотко­ву ставку банків і заохочує інвестування вільних грошових кош­тів в розвиток економіки власної держави, окремих її галузей, підприємств, розвиток середнього та малого бізнесу, а відповід­но — і до зростання пропозиції на ринку.

2. Оновити виробництво, застосовувати нові технології, новіт­ні досягнення науково-технічного прогресу, збільшити продук­тивність праці працівників підприємств, суспільну продуктив­ність праці. Це дозволяє зменшити питомі витрати на виробницт­во одиниці виробу та ціну товару в цілому.

3. Зменшити ставки оподаткування оскільки це сприяє, за ста­більних номінальних доходів населення, збільшенню його реаль­них доходів та його загального матеріального добробуту.

4. Особливе місце належить податку на доход та на прибуток підприємства. Зниження його ставки призводить до перерозподі­лу частини прибутку на ту суму, яка відраховується до державно­го бюджету, та ту, яка залишається в розпорядженні підприємст­ва. Перша частина надходить до державного бюджету через сплату податків. Збільшення іншої частини призводить до збіль­шення коштів, які використовуються на стимулювання праці ро­бітників, що збільшує їх доходи, а також на розширення та удо­сконалення виробництва.

А. Лафером була визначена залежність між розмірами загаль­ної суми податкових платежів, яку отримує державний бюджет, та максимальною ставкою оподаткування фізичних та юридич­них осіб. На підставі цього дослідження була визначена оптима­льна ставка всіх податкових платежів платників — 33 %. Якщо загальний розмір оподаткування перевищує цю ставку, то плат­ник податку має бажання будь-якими засобами зменшити подат­кову базу та ухилятися від оподаткування. Якщо ставка оподат­кування не перевищує 33 %, то надходження податкових пла­тежів до державного бюджету зростає. Розмір оптимальної став­ки розроблений з урахуванням економічної ситуації США і для інших держав він не має такого ж значення. Він значно вищий для Швеції, Німеччини, але менший для Швейцарії, Австрії.

В цілому, згідно з тією теорією, для подальшого розвитку економіки держави, малого та середнього бізнесу, підвищення продуктивності праці, необхідно запропонування зниження ста­вок оподаткування та загального податкового тягаря для юриди­чних та фізичних осіб. При цьому потрібно розширення бази оподаткування, яке буде сприяти збільшенню податкових надхо­джень до бюджету держави.

Розвиток податкових теорій та обох їх напрямів був реакцією суспільства на вимоги макроекономічних та мікроекономічних процесів. Відбувалось удосконалення діючих податкових систем за умови дотримання загальних принципів податків та вимог до них. Особливе значення на удосконалення податкових систем мав історичний розвиток та менталітет держави, який склався у відповідному періоді.