7.2. ОСОБЛИВОСТІ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА У КРАЇНАХ СВІТУ : Регулювання зовнішньоекономічної діяльності : B-ko.com : Книги для студентів

7.2. ОСОБЛИВОСТІ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА У КРАЇНАХ СВІТУ

В умовах розвитку ринкової економіки одним з голо­вних завдань підприємства є розробка його економічної стратегії. Однієї з основних частин її є податкова політика. Вона є складо­вою економічної та фінансової політики підприємства і повинна мати ту ж спрямованість. В цих умовах господарювання від вір­ності її розробки залежить ефективність діяльності фірми в ціло­му. Коли держава здійснює регулювання діяльності підприємства головним чином економічними методами, і в першу чергу через вилучення частини доходів у вигляді податків, а останні мають досить велику питому вагу, то в цьому випадку будь-які помилки в розрахунках можуть призвести до негативних результатів, а в деяких випадках — до банкрутства. Вірно визначена та розроб­лена податкова політика впливає на ефективність діяльності під­приємства.

За рахунок податків держава має надійне і стабільне джерело надходження фінансових коштів до бюджету. Держава досить ак­тивно втручається у податковий процес за рахунок надання різ­них пільг, знижок, кредитів по податкам, які встановлюються чинним законодавством, внаслідок чого досить суттєво знижу­ється загальний розмір сплати податкових платежів як для гро­мадян держави, так і для юридичних осіб. Це дозволяє юридич­ним особам збільшити свої доходи, покращити свої фінансові показники, розширити обсяги своєї діяльності, збільшити інвес­тування як у своє підприємство, так і в інші.

Підставою для розробки податкової політики підприємства є чинне законодавство, яке в більшості країн світу має відносно стабільний характер і принципово не змінюється впродовж до­сить тривалого часу. Це дозволяє підприємству розробляти пода­ткову політику підприємству на майбутнє.

Якщо в країні діє досить жорстке податкове законодавство і підприємства відчувають великий податковий тягар, то з' явля­ється тенденція щодо ухилення від сплати податків, або до змен­шенні розміру їх сплати за рахунок реєстрації підприємства в офшорних зонах, в яких діє більш «лояльний» режим оподатку­вання. Держава зацікавлена в тому, щоб капітал не вивозився за кордон, а залишався в державі, тому чинне законодавство визна­чає додаткові пільги, або інші різні заходи до зменшення подат­кового тягаря, або надаються інші привабливі варіанти діяльнос­ті. Тому в більшості підприємства не поспішають реєструватися в офшорних зонах і працюють в своїх країнах (незважаючи на те, що наприклад ставка на прибуток в цих зонах складає щонайбі­льше 2—3 %, а в більшості країн світу щонайменше 30 %).

В більшості країн світу діють такі податкові системи, які спрямовуються на те, щоб зацікавити вітчизняного виробника за­лишати доходи в своїх країнах. Часто базова ставка податку на прибуток в 45 % за рахунок різних пільг та знижок в кінцевому варіанті суттєво знижується. В деяких країнах виробник має мо­жливість вибору з різних систем оподаткування ту, яка для нього найбільш вигідна, а це також дозволяє зменшити податковий тиск. Загальні ставки оподаткування доводяться до рівня аналогі­чних ставок в офшорних зонах. Крім того для окремих фірм та підприємств можуть надаватися пільги, які носять вибірковий характер.

В більшості країн світу особлива увага з боку держави приді­ляється окремим напрямам діяльності. Так, практично у всіх країнах від сплати податків звільнюються підприємства, які екс­портують свою продукцію, що стимулює виробництво високоякі­сної продукції та збільшення надходження валютних коштів в державу. Потрібно зазначити, що укладаються міждержавні уго­ди з уникнення подвійного оподаткування.

Практично в кожній державі особлива увага приділяється розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу. Для цього таким підприємствам надаються податкові пільги. Під­приємства взагалі можуть звільнятися від їх сплати. Їм може на­даватися податковий кредит, або податкові канікули. Особливо це стосується тих підприємств, що починають свою діяльність в районах, віддалених від загальних шляхів сполучень, незаселе- них або слабозаселених районах, які утворюють нові робочі мі­сця. Стимулюється також розвиток різних сфер діяльності й в першу чергу сільське господарство, туризм. Переважно інвес­туються ті підприємства, в діяльності яких зацікавлена держава. Для них утворюються сприятлива регіональна інфраструктура, будуються різні шляхи до місць видобування сировини або до місць збуту продукції, проводиться робота з перекваліфікації робочої сили.

В деяких країнах надаються податкові пільги підприємст­вам — резидентам. Якщо таке підприємство більшість своїх ак­тивів має за кордоном, здійснює їх керівництво, то йому можуть надаватися різні пільги у вигляді податкових відстрочок від спла­ти податків на ті доходи, які отримані за кордоном, причому ця відстрочка може надаватися на досить тривалий час (до 10 років).

За великих темпах інфляції це практично звільняє підприємство від сплати податкових платежів.

В цілому в більшості країн світу податкове законодавство та державна податкова політика спрямовані на не заборону реєстра­ції підприємств в офшорних зонах, а на утворення альтернатив­них умов, які б давали підприємству можливість вибору. Крім то­го при розбудові державної податкової політики береться до уваги те, що реєстрація підприємства в офшорній зоні означає тільки паперовий вивіз капіталу, тому що всю виробничу та іншу діяльність воно здійснює в своїй країни. Тому і доходи, які отри­мує підприємство, також знаходяться в цій країні.

В цілому офшорні зони впливають на пом'якшення гостроти конкурентних суперечностей між різними країнами з питань опо­даткування та обґрунтованості податкових пільг.

Податкове планування для підприємства є важливим та досить складним етапом розробки прогнозів на майбутнє. Для цього ви­користовується велика кількість показників, які характеризують різні сторони діяльності підприємства. Вони можуть бути зовні­шніми та внутрішніми, офіційно опублікованими та конфіден­ційними. Вони можуть вирізнятися один від іншого. Так, напри­клад, показник балансового (або валового прибутку) показує тільки ту частину доходів підприємства, якою воно може поділи­тися з державою у вигляді податку на прибуток. Для підприємст­ва більш суттєва інша частина, яка залишається у нього в розпо­рядженні і може бути розподілена на потреби в розширенні виробництва, його удосконаленні, оснащенні новою технологією та технікою. Решта розподіляється у вигляді дивідендів між акці­онерами, або спрямовується на утворення різних фондів, в тому числі і самострахування.

При плануванні та розробці податкових платежів по підпри­ємству, воно в цілому орієнтується не тільки на прибуток, а й на різні інші фінансові показники. До них належать частина реаль­них накопичень підприємства, яка частково показується у витра­тах підприємства (відрахування в амортизаційні фонди, різні ре­зервні та страхові фонди, які можуть утворюватися за рахунок собівартості); нереалізований приріст активів підприємства, які йому належать (наприклад нерухоме майно, товарні запаси, вар­тість акцій та різних інших цінних паперів); заходи, які знахо­дяться в обороті підприємства і які можуть бути передані на ко­ристь інших підприємств та осіб (засоби пенсійного фонду, нарахована та несплачена заробітна плата найманих працівників, тимчасово вільні від оподаткування фонди накопичення тощо).

Всі ці частини мають свої особливості при оподаткуванні і це по­винно враховуватись при розробці податкової політики підпри­ємства.

Взагалі при розробці податкової політики підприємства воно повинно виходити з того, що податкові платежі є загальною час­тиною витрат підприємства. Підприємство може тимчасово від­мовитись від різних видів витрат (наприклад транспортних, на рекламу), але якщо воно виробляє продукцію, надає послуги, ви­конує роботи, то воно не зможе не сплачувати податок на додану вартість, не зможе при нарахуванні заробітної плати не платити обов' язкові відрахування в соціальні фонди та інше. Тому голо­вна увага приділяється визначенню об'єкта оподаткування. При цьому всі об' єкти оподаткування визначаються як такі:

— які можна визначити порівняно точно (наприклад вартість майна, капіталу, підприємства тощо);

—які можна визначити більш менш точно (наприклад мито);

—які можна розрахувати приблизно. На такі об' єкти оподат­кування досить суттєво впливають різні чинники, — як внутрі­шні, так і зовнішні (наприклад прибуток, який залежить як від обсягів діяльності самого підприємства, так і від чинного законо­давства, темпів інфляції, тощо).

Головною метою податкової політики підприємства є сплата меншої суми податкових платежів в межах чинного законодав­ства. Досягається це різними засобами і головним чином за ра­хунок різних пільг за окремими податковими платежами. Крім того можуть надаватися кредити, податкові канікули, відстрочка від сплати податкового платежу та інше. При розробці податко­вої політики вони поділяються на дві частини — відносно по­стійну, яку можна визначити на досить тривалий час і яка прак­тично не залежить від зовнішніх чинників (наприклад податок на землю, на майно) та на змінну частину, яку можливо визна­чити приблизно і яка залежить від різних чинників (наприклад ПДВ, податок на прибуток — які залежать від обсягів діяльності та інше). Постійна частина достатньо стабільна, в той час як змінна розраховується з відхиленням (як правило не більш ніж на 10 %).

Широко застосовується принцип розрахунку альтернативних варіантів податкових платежів. Особливо це стосується змінної частини їх, та тих, які сплачуються за рахунок доходів або з обся­гів діяльності. Розроблена податкова політика дає можливість ви­значити не тільки план податкових платежів, а і визначити на­прями діяльності підприємства. Одним з варіантів є диверси­фікація виробництва, розширення форм діяльності, початок но­вих видів, які дають можливість пільгового оподаткування.

Важливе значення при розробці стратегії податкової політики підприємства має визначення ступені компетенції платників по­датків та державних податкових органів. Деякі сфери, такі як зо­внішні відносини держави, правоохоронна діяльність, оборона належить тільки до компетенції центральних органів влади дер­жави. Сфера оподаткування поділяється на дві сфери компетен­ції — центральні органи управління та місцеві органи самовряду­вання. Рівень цієї компетенції залежить від тих функцій, які вони виконують. Так, якщо частково функція охорони громадського порядку та правозахисна функція населення, охорони здоров' я, освіта та інше знаходяться в компетенції місцевих органів управ­ління (як наприклад в США), то і серед всієї суми податкових платежів в цій країні більша питома вага належить місцевим по­даткам, або з державного бюджету передаються на користь міс­цевих органів управління різні дотації. Це пов'язано з тим, що виконання додаткових функцій пов'язане з додатковими витра­тами, які повинні відшкодовуватись за рахунок бюджетів (або державного або місцевого).

В деяких державах рівень компетенції місцевих органів управління досить широкий і розповсюджується не тільки на стя­гнення податків, а й на встановлення ставок податкових плате­жів, порядку їх стягнення та відповідальності за порушення цих порядків тощо. Все це визначається в процесі розрахунку та роз­поділу зобов'язань між різними гілками влади. В деяких країнах місцевим органам управління надано право стягнення податко­вих платежів, а потім їх перерахування до державного бюджету, в деяких — навпаки. Це ж стосується і ставок оподаткування, ко­ли за деякими податковими платежами вони можуть встановлю­ватись місцевими органами управління.

Особливе значення при розробці податкової політики та ви­значенні відповідних пільг має розподіл підприємств за ознакою належності суб'єкта оподаткування країні, в якій здійснюється сплата податків — резиденти та нерезиденти. Особливе значення це має в США, країнах Західної Європи, де розповсюджена міг­рація як населення, так і капіталу. До резидентів відносяться ті суб'єкти, які зареєстровані в даній країні як платник податку і сплачують їх з усіх доходів, які отримані як на території держави, так і поза її межами. Нерезиденти сплачують податки тільки з доходів, які отримані тільки в країні, в якій вони здійснюють свою діяльність. Виникає потреба у двосторонніх угодах між державами в галузі оподаткування, які регулюють податкові від­носини і дозволяють уникнути подвійне оподаткування. Це ж стосується і окремих громадян.

При розподілі всіх суб'єктів оподаткування на резидентів та нерезидентів, та укладенні двосторонніх угод виникає проблема дотримання національних інтересів різних країн. В державах, для економіки яких характерно вкладання капіталу підприємствами або юридичними особами інших держав, є зацікавленість в роз­межуванні юрисдикції на принципах нерезиденства. І навпаки, коли підприємства та громадяни держави мають більшість дохо­дів від діяльності за кордоном, або від капіталу, який також роз­ташований за межами держави, то держава зацікавлена в розме­жування юрисдикції на принципах резиденства.

В деяких країнах існує різниця у визначенні понять резидента та нерезидента для різних компаній і фірм. Тому ці різні підходи визначаються при укладенні двосторонніх угод. В деяких випад­ках можуть надаватися пільги і при оподаткуванні навіть нерези­дентів.