8.1. ОФШОРНІ ЗОНИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ОРГАНІЗАЦІЇ : Регулювання зовнішньоекономічної діяльності : B-ko.com : Книги для студентів

8.1. ОФШОРНІ ЗОНИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ОРГАНІЗАЦІЇ

Головною метою діяльності будь-якого підприємства є

збільшення добробуту його власників, передусім, за рахунок зменшення витрат. Постійну і, в більшості випадків, найбільшу питому вагу у витратах посідають податкові платежі. Виникає проблема зменшення їх сплати шляхом оптимізації розміру. Од­ним з напрямів такої оптимізації є застосування можливостей офшорних зон в діяльності підприємства.

Перші офшорні зони з'явились в 50-роках ХХ століття. В перекладі з англійської мови це слово (offshore) означає «поза берегом» або «поза кордоном». За своєю сутністю вони є одним з ефективних засобів зменшення податкових платежів та оптиміза- ції витрат. З початку їх появи такі зони почали активно викорис­товуватись у міжнародному бізнесі, тому що надавали можли­вість підприємству, не порушуючи чинного законодавства, взага­лі не платити податків, або сплачувати невелику суму податкових платежів. З кожним роком кількість офшорних зон в різних кін­цях світу поступово збільшується.

Офшорний бізнес за своєї сутністю є такою фінансово- господарською діяльністю, яка здійснюється поза країною реєст­рації та місцезнаходження фірми. Такі компанії здійснюють свій бізнес та всі свої угоди проводять через компанії-резиденти тре­тіх країн і не здійснюють будь-яких стосунків з резидентами сво­єї юрисдикції. В цьому випадку стосунки здійснюються через компанії, які за своєї сутністю є компаніями посередниками, які не займаються конкретною виробничою, збутовою, торговель­ною або будь-якою іншою діяльністю.

Виникає питання юрисдикцією офшорних зон. В загальному вигляді це країни, які надають право реєстрації на своїй території компаній за умови, що їх діяльність не буде пов' язана з країною місцезнаходження і всі доходи будуть отриманими поза юрисди­кції офшорної зони. Компанії офшорних зон мають мінімальні ставки на доходи та прибуток з офшорних операцій. Якщо ком­панія починає отримувати доходи на території реєстрації, то до таких доходів застосовуються такі ставки податків як і ті, що за­стосовуються до нерезидентів.

Утворення офшорних зон є позитивним для країни, яка її створює. Для такої країни з' являється можливість залучення до­даткових іноземних інвестиційних ресурсів для покращання своєї інфраструктури, додатково з' являється можливість надходження грошових коштів (хоча і невеликих) до державного бюджету у вигляді сплачених податкових платежів. Країна частково вирішує проблему зайнятості населення тощо. При збільшення кількості підприємств, які реєструються в офшорних зонах, збільшуються і доходи країни офшорної зони.

Офшорна зона є територією (в більшості випадків невеликою за розмірами), для якої уряд країни території розташування, на­дає суттєві пільги з оподаткування. Умовно всі такі зони можна поділити на чотири групи:

Перша група — це зони, в яких взагалі не стягується податки з обороту, на подарунки, на спадщину, на нерухомість, на доходи тощо, або сплачується символічний податок фіксованого розміру. Це притаманне країнам Карибського басейну. В таких офшорних зонах можуть встановлюватися фіксований мінімальний збір (на­приклад в офшорній зоні на Багамських островах сплачується $100 на рік з місцевих компаній). В окремих країнах встановлю­ються податкові канікули на достатньо тривалий період більш 10 років (наприклад в офшорній зоні на Кайманових островах встановлюється податкові канікули на 20 років). В інших країнах встановлюється низька податкова ставка (наприклад в офшорній зоні на Бермудських островах). Особливістю цих зон є те, що во­ни не мають угод з іншими країнами світу щодо надання інфор­мації про підприємства, які реєструються в цих зонах.

Друга група — до них належать країни, які мають низький по­даток на доходи підприємства. Так, наприклад, в офшорних зонах Віргінських островів, встановлюється невеликий податок на до­ходи компанії і надаються ще додаткові пільги для компаній окремих напрямів діяльності (наприклад для холдингових компа­ній, для судноплавних та авіаційних фірм).

Третя група — це офшорні зони, в яких встановлюється 15 % податок на доходи, які отримані з місцевих джерел і повністю звільняються доходи, які отримані з іноземних джерел. Крім того звільняються від сплати податків капітал, дивіденди, та інші до­ходи акціонерних іноземних товариств. До таких офшорних зон належать ті, які розташовані на Панамі, в Гонконгу тощо.

Четверта група — офшорні зони, які розташовані в країнах, які мають за мету стимулювати вкладання фінансових ресурсів в свою економіку для підвищення індустріалізації своєї промисло­вості. До таких країн можна віднести Республіку Ірландію. В цій країні не оподатковуються доходи, які отримані від експорту продукції, який здійснюють промислові компанії, які розташова­ні в різних регіонах країни. В Пуерто-Ріко звільняються від опо­даткування компанії, які відкрили свої підприємства в віддале­них, або найменш розвинутих регіонах країни.

При здійсненні різних операцій в офшорній зоні визначають два статуси компаній.

Перший. Компанія, яка має статус нерезидента в даній країні реєстрації. Це означає, що цією компанією володіють та керують нерезиденти країни, де вона реєструється і така компанія не веде свою господарську діяльність на території цієї країни, але є плат­ником податку на прибуток. Прикладом може бути доміціарні компанії Швейцарії. Така компанія не може мати на території Швейцарії свого офісу, не може здійснювати будь-яку комерцій­ну діяльність і повинна повністю керуватись з за кордону. Ком­панія сплачує податкові платежі за територіальним принципом, або практично повністю звільняється чи сплачує символічний внесок у вигляді реєстраційного мита з податку на прибуток. Та­ким чином країна офшорної зони має можливість акумулювати у себе всі прибутки підприємства — нерезидента.

Другий. Компанія, яка має статус звільненої від податків рези­дентської компанії. Сутність таких компаній полягає в тому, що вона реєструється в офшорній зоні як резидент, має свій офіс в цій зоні і керівництво такої компанії здійснюють місцеві дирек­тори. Вона проводить різні офшорні операції, але власниками її залишаються нерезиденти даної країни. Такій компанії встанов­люються пільги тільки щодо прибуткових податків на офшорні операції, але при цьому вона сплачує щорічний податок за фіксо­ваною ставкою (в деяких випадках встановлюються знижені ста­вки на податки). Якщо така компанія отримує доходи в країні ре­єстрації, то вона сплачує податок за звичайною для цієї країни ставкою.

Для того, щоб підприємство було зареєстровано як резидент, потрібне виконання особливих умов, до яких належать наступні:

1. Юридична адреса. Ця умова передбачає адресу реєстрації компанії в країні офшорної зони. При цьому в офісі повинна зберігатися відповідна документація підприємства. До нього має надходити офіційна поштова інформація та підтримуватись зв'язок з іншими компаніями та урядовими установами. Якщо компанія є нерезидентом, то вона може користуватись послуга­ми посередників — як юридичних так і фізичних осіб. В цьому випадку керівництво такою компанією може здійснюватись як на території країни, де розташована офшорна зона, так і з-за ко­рдону.

2.Статутний капітал. Ця вимога є головною для будь-якої країни, в тому числі і офшорної зони, і його розмір залежить від різних чинників. До головних з них належать форма та юридич­но-організаційний тип підприємства країни реєстрації. Так, на­приклад, в більшості країн Європи статутний фонд може склада­ти декілька десятків тисяч євро (або доларів США), в країнах Карибського та Азіатсько-Тихоокеанського регіону статутний фонд може складати до однієї тисячі доларів США.

3. Розподіл акцій або інших цінних паперів компанії. Жорсткої вимоги до розподілу, як правило, не передбачається, але може бути виставлена вимога, згідно з якою частина їх повинна нале­жати фізичній особі — місцевому громадянину.

4. Керівництво компанії. Головним є те, що всі керівники компанії можуть поділятися на реальних та формальних. Для офшорної зони головним є те, що формальне керівництво по­винно здійснюватись директорами країни офшорної зони. Реа­льне керівництво може здійснюватись реальними керівними органами з території інших країн світу, але при цьому, навіть, і формальний керівник несе повну відповідальність за результа­ти діяльності компанії, за відповідну публічну звітність і тому він повинен знати стан справ в компанії в межах своєї компе­тенції. Крім того місцевий керівних повинен мати доступ до фінансових рахунків компанії та контролювати окремі операції за ними.

5. Звітність компанії. Компанія, яка реєструється в офшорній зоні, повинна вести свою звітність згідно з вимогами, які встано­влені в цій зоні і звітувати перед вищестоящою ланкою, але при цьому публічна звітність може бути і необов' язковою.

6. Вартість реєстрації. Вона складається з плати за реєстрацію компанії, різних зборів, в тому числі за щорічну реєстрацію в Комерційному реєстрі, щорічних фіксованих податків за надання пільг щодо податків тощо.