1.3. ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ

магниевый скраб beletage

Однією з найважливіших складових системи зовніш­ньоекономічної політики є зовнішньоторговельна політика дер­жави.

Зовнішньоторговельна політика держави — це сукупність державних заходів, спрямованих на стимулювання й розвиток торговельних відносин з іншими країнами. Основними цілями зовнішньоторговельної політики є: зміна обсягу експорту й імпо­рту, зміна структури зовнішньої торгівлі, забезпечення країни необхідними ресурсами, зміна співвідношення експортних та ім­портних цін.

Характерною рисою трансформації економіки України стало посилення зовнішнього вектора її розвитку. Україна значно за­лежить від зовнішніх торгово-економічних відносин. В останнє десятиріччя підприємства чорної та кольорової металургії, хіміч­ної промисловості, АПК, транспортного машинобудування та ря­ду інших галузей намагалися повною мірою використати можли­вості задоволення зовнішнього попиту для збереження рівня за­йнятості та обсягів виробництва.

Прорватися на світові, а особливо європейські ринки, Україні надзвичайно складно. Сучасному світовому ринку то­варів притаманні дві основні тенденції: перевищення пропози­ції над існуючим попитом і жорстка конкуренція між його уча­сниками. Світова практика свідчить, що нині до експорту будь- якої країни висуваються дуже високі вимоги щодо якості про­дукції, її асортименту, новизни товарів, їх оригінальності та привабливості. Ситуація ускладнюється тим, що розпад СРСР, розрив старих зв'язків призвели до ліквідації відпрацьованої системи зовнішньої торгівлі України. В цих умовах Україна намагається увійти в міжнародні товарно-економічні відноси­ни непослідовно, поспіхом, без глибокого науково-теоре­тичного обґрунтування, шляхом односторонньої лібералізації зовнішньої торгівлі, відлучення держави від втручання в еко­номічні процеси, що призводить до створення умов нерівно­правного торговельного обміну, до знищення виробничого й науково-технічного потенціалів, до величезних економічних і соціальних втрат.

Зовнішньоторговельні зв'язки України базуються не стільки на міжнародному поділі праці, скільки на розподілі природних ресурсів між країнами, що склався історично. Це є характерною ознакою недоліків ЗЕП України.

Незважаючи на певні позитивні зрушення у стані торгівлі України, розвиток її зовнішньої торгівля залишається несприят­ливим, що погіршує економічне становище держави й ускладнює вихід з кризи.

Деструктивні тенденції розвитку зовнішньоторговельних від­носин України зумовлюють такі негативні фактори:

• непослідовна економічна, зокрема, зовнішньоекономічна політика держави;

• зниження конкурентоспроможності українських товарів;

• тиск монопольних постачальників;

• однобока фіскальна та валютно-фінансова політика, яка сприяла знеціненню національної грошової одиниці, розвитку інфляції, втечі капіталу за межі України, бартеризації торгівлі та збуту продукції, мінуючи митні кордони;

• випереджаюче зростання цін на продукцію критичного ім­порту, яке призвело до нееквівалентності товарообміну, зростаю­чої заборгованості за енергоносії та посилення залежності від їх­ніх постачальників;

• відсутність ефективної системи захисту внутрішнього ринку за­собами митного регулювання, квотування і ліцензування, відсутність надійних механізмів контролю за поверненням валютної виручки;

• підвищення рівня корумпованості й криміногенності у зов­нішній торгівлі, втеча капіталів;

• руйнівне відкриття внутрішнього ринку для товарів некри­тичного імпорту;

• укладання значної кількості невигідних для економічних ін­тересів держави зовнішньоторговельних контрактів, пов' язаних з демпінгом, надмірним експортом дефіцитної на внутрішньому ринку продукції;

• відсутність надійних методів і механізмів захисту економічних інтересів України у сфері зовнішньоторговельних відносин тощо.

В Україні спостерігається посилення ресурсної залежності від монопольних постачальників критичного імпорту.

Критичний імпорт — це імпорт продукції, яка не виробля­ється або майже не виробляється в даній країні. Для Україні — це нафта, газ, чай, кава, какао-боби, цитрусові, деякі фармацевтичні препарати тощо.

Має місце політика економічного «вимотування», яка полягає у зловживанні монопольним становищем постачальників і ресур­сною залежністю споживачів. Це використовується як засіб еко­номічного і політичного тиску.

Водночас на український ринок проникає все більше товарів некритичного імпорту, що призводить до «проїдання» значної частини валютних коштів, сприяє подальшому скороченню обся­гів виробництва та збуту, зростанню соціальної напруженості. Зовнішня торгівля України має «колоніальне» забарвлення — Україна розглядається як постачальник сировини і ринок збуту готової продукції розвинених країн.

Українським експортерам не вистачає інформації про репута­цію майбутніх партнерів за кордоном і особливості чинного за­конодавства країни, на ринок якої вони виходять.

Сфера обігу України є привабливою для злочинних елементів і мафіозних структур. Особливо пожвавився інтерес злочинних елементів до зовнішньої торгівлі у період ринкового реформу­вання економіки України і відмови держави від монополії на зов­нішню торгівлю.

Існують два типи зовнішньоторговельної політики — лібе­ралізація (вільна торгівля) та протекціонізм. Ці два типи торгове­льної політики характеризують ступінь втручання держави у зов­нішню торгівлю.

Лібералізація — це мінімальне втручання держави у зовніш­ню торгівлю, яка розвивається на основі дії вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Регулятором виступає ринок.

За умов вільної торгівлі спостерігаються позитивні політичні наслідки — країни стають більш взаємозалежними, зменшується небезпека ворожих дій. Найбільший виграш від лібералізації зов­нішньої торгівлі отримують найбільш розвинуті країни.

Протекціонізм — це політика державного втручання в зов­нішню торгівлю, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції. При протекціонізмі виключається вільна дія ринкових сил. Передбачається, що на світовому ри­нку економічний потенціал і конкурентноздатність окремих країн різні. Тому вільна дія ринкових сил може бути невигід­ною для менш розвинених країн. Необмежена конкуренція з боку більш сильних держав може призвести до економічного застою менш розвинених країн і формування неефективної економічної структури. Політика протекціонізму сприяє розви­тку в країні певних галузей виробництва, а також скорочує безробіття. Проте усунення іноземної конкуренції послаблює зацікавленість вітчизняних виробників у підвищенні ефектив­ності виробництва, впровадженні досягнень науково-техніч­ного прогресу.

Лібералізація зовнішньої торгівлі відіграла в Україні певну позитивну роль: збільшилися обсяги експорту, суттєво розшири­лось коло експортерів, в експортній діяльності з' явились елемен­ти здорової конкуренції. Імпорт відіграв «моторну» роль — віль­ний від обмежень, він зруйнував велику кількість неефективних виробництв і став підставою для запровадження в Україні вищих стандартів споживання, які ґрунтуються не тільки на викорис­танні новітніх технологій і обладнання, а й на інших способах ор­ганізації суспільно-економічного життя.

Проте зовнішньоекономічна сфера була лібералізована в Україні занадто високими темпами. Ані уряд, ані підприємства до цього не були готові. На український ринок хлинув потік споживчих товарів з інших (переважно розвинених) країн. Для їхнього забезпечення виділяється значна частина валютних коштів від експорту. Обсяги виробництва та збуту дедалі ско­рочуються, завантаження виробничих потужностей зменшу­ється. Проникнення на український ринок готової продукції розвинених країн полегшила колишня ізольованість України, високий рівень монополізму, хронічний дефіцит споживчих товарів, викликаний недостатнім розвитком переробних галу­зей та відсутність конкурентного середовища. Надмірна від­критість економіки України становить загрозу подальшої де­градації виробничого потенціалу й руйнування не тільки окре­мих підприємств, що спеціалізуються на виробництві наукомісткої та високотехнологічної продукції, а й цілих галу­зей обробної промисловості.

Безоглядна лібералізація зовнішньої торгівлі на перехідному етапі розвитку економіки гостро пов'язана з проблемою загрози економічній безпеці країни. Тому в Україні повинен відбуватися регульований державою процес відкриття національного ринку з одночасним здійсненням цілеспрямованого захисту власних то­варовиробників і економіки в цілому. Держава повинна частково контролювати й регулювати зовнішню торгівлю, а її лібералізація не повинна супроводжуватися повним усуненням держави від впливу на економічні процеси.

Існують дві групи інструментів державного регулювання міжнародної торгівлі: тарифні та нетарифні. До тарифних ін­струментів належить митний тариф. Він є основним і найбільш давнім інструментом зовнішньоторговельної політики. Митний тариф — це систематизований перелік ставок мит або конкретна ставка мита. (Інколи поняття «мито» та «митний тариф» розгля­даються як еквівалент). Мито — це податок, який стягується з товару при перетині ним національного митного кордону. Ми­то підвищує ціну товару. В кінцевому рахунку його сплачує спо­живач.

Одним з основних законів, на якому базується проведення зо­внішньоторговельної політики України, є Закон України «Про Єдиний митний тариф» від 05.02.1992р. № 2098-ХІІ.

Згідно з цим законом, єдиний митний тариф України — це си­стематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться та митну територію України або ви­возяться за межі цієї території.

Єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України обкладення митом предметів що ввозяться на митну територію України або вивозяться з цієї території.

Ставки Єдиного митного тарифу України є єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності та територіально­го розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами.

Єдиний митний тариф України затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

В Україні застосовуються такі види мита (ст. 7 цього Закону):

— адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

— специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

— комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкла­дення.

Максимальні ставки ввізного мита встановлені на м' ясо, хар­чові субпродукти, цукор, картоплю, овочі, олію соняшникову, масло вершкове. Мінімальні ставки ввізного мита на рівні 0 % установлені на такі продовольчі товари як кокосові горіхи, горіхи кешью, виноград сушений, кава несмажена, чай зелений і чорний для промислової переробки, пшениця тверда і м' яка, боби соєві, пальмова і кокосова олія та ін.

Функціями мита є:

— фіскальна — поповнення бюджету;

— протекціоністська — захист національного виробника від іноземної конкуренції;

— балансувальна — запобігання небажаного експорту това­рів, внутрішні ціни на які нижчі за світові;

— політична — тиск на інші держави чи надання їм митних пільг.

Після прийняття декларації про державний суверенітет Украї­на самостійно визначає митну політику, створює власну митну систему та здійснює митне регулювання на своїй території. Мит­не регулювання здійснюється відповідно до Митного кодексу, законів України та міжнародних договорів. Україна може вступа­ти в митні союзи з іншими державами.

Регулювання митною справою здійснюють найвищі органи влади та управління України. Спеціально уповноваженим орга­ном державного управління в галузі митної справи є Державний митний комітет України, який приймає нормативні акти, що ре­гулюють дану сферу діяльності.

Другою групою інструментів державного регулювання зовні­шньої торгівлі є нетарифні обмеження. Вони використовуються як альтернатива тарифам.

Загалом нетарифних інструментів нараховується більше 800. Їх можна класифікувати за трьома основними групами:

1— кількісні;

2 — приховані;

3 — фінансові.

З усіх різновидів нетарифних бар'єрів найбільшого поширен­ня набули кількісні. Головними з них є квотування та ліцензу­вання.

Квотування — це кількісне чи вартісне обмеження експорту чи імпорту на певний термін. Квота експорту чи імпорту товарів визначається кількістю або сумою на певний проміжок часу. Квота, встановлена в розмірі «0» означає ембарго, тобто заборо­ну експорту чи імпорту. Ліцензування — це видання експорте­рам чи імпортерам спеціального дозволу (ліцензії) на вивезення чи ввезення певного товару протягом встановленого терміну. Лі­цензія — це дозвіл на експорт чи імпорт товарів у встановленій кількості за певний проміжок часу. Вона видається уповноваже­ним державним органом.

Використання Україною інструментів нетарифного регулю­вання є несистематичним і охоплює лише окремі товарні позиції. Розвинуті держави за допомогою нетарифних бар'єрів блокують експорт українських товарів на ряді зарубіжних ринків, що при­зводить до скорочення виробництва цих товарів в Україні.

Аналіз товарної структури українського експорту дозволяє констатувати сировинну спрямованість українського експорту, що свідчить про атрофію переробної промисловості. Зростання українського експорту досягається за рахунок чорних металів, частка інших видів продукції є незначною. Структура експорту України є нераціональною, в ньому домінує продукція з невисо­ким рівнем доданої вартості — Україна забезпечує сировиною власних конкурентів, чим перекриває собі вихід на ринки гото­вих виробів. Вітчизняні виробники не можуть в повному обсязі закуповувати необхідну сировину й виробляти необхідну про­дукцію внаслідок низької платоспроможності. Сировина, яка не знаходить попиту на внутрішньому ринку, спрямовується за ко­рдон, де з неї виробляються готові вироби, які повертаються на ринки України, витісняючи вітчизняних товаровиробників. Це вимагає інтенсивного використання природних конкурентних переваг.

В умовах постійного зростання цін на енергоносії та викорис­тання Україною застарілих технологій відбувається підвищення рівня виробничих витрат, зниження якості продукції та підрив її конкурентоспроможності.

Сировинна спрямованість українського експорту викликає проблеми нестабільного економічного зростання. Динаміка ВВП, торгового балансу та бюджетних доходів України істотно зале­жить від коливань світогосподарської кон'юнктури. Ціни на про­відні товари українського експорту характеризуються високою нестабільністю. До того ж ці товари мають слабкий динамізм сві­тового попиту й надлишкову пропозицію, що тягне за собою по­гіршення умов торгівлі, виснаження інвестиційних ресурсів та зниження темпів економічного зростання.

У структурі експорту України високотехнологічна продукція займає лише біля 1,5 %. Для покращення структури експорту, ви­ходу з кризи і підвищення темпів економічного зростання Украї­ни необхідно стимулювати розвиток виробництв, які забезпечу­ватимуть її присутність на нових високотехнологічних ринках, а саме на ринку інформаційних технологій, електронних виробів і лазерної техніки, автоматизованого та офісного обладнання, авіаційної техніки, нових матеріалів і хімічних продуктів, елект­рообладнання, залізничного транспорту тощо.

Таким чином, пріоритетами державної експортної політики України повинні бути:

1. Нарощування експортного потенціалу (експортний потен­ціал — це загальний обсяг виробленої в країні продукції, що зна­ходить попит в іноземних споживачів).

2. Географічна диверсифікація експорту (диверсифікація екс­порту — це збільшення кількості країн, до яких постачається експорт), освоєння нових ринків — Близький Схід, Південно- Східна Азія, Латинська Америка, Африка.

3. Підвищення питомої ваги в експорті високотехнологічної та наукомісткої продукції та товарів високого рівня обробки.

4. Зменшення в експорті частки сировини і напівфабрикатів.

5. Встановлення і поглиблення взаємовигідних зовнішньоеко­номічних зв'язків з країнами ЄС, СНД, США та ін.

6. Запровадження мита на експорт стратегічної сировини.

7. Поступове зменшення обсягів експорту окремих видів хімі­чної промисловості, електроенергетики і чорної металургії в зв'язку з дефіцитом енергоносіїв.

Державне регулювання експорту повинно базуватися на оцін­ці ступеня насиченості певним товаром зарубіжних ринків для того, щоб забезпечити укладання вигідних зовнішньоторговель­них контрактів.

Пріоритетами державної імпортної політики повинні бути:

1. Диверсифікація джерел імпорту (тобто збільшення кількості країн, з яких надходить імпорт), передусім, критичного, з метою зменшення ресурсної залежності від монопольних постачальників.

2. Створення системи захисту національних виробників.

3. Поліпшення структури й умов імпорту з врахуванням стру­ктурної перебудови економіки, потреб та інтересів населення та товаровиробників.

4. Підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів.

5. Розширення виробництва імпортозамінної продукції на вла­сній ресурсній базі.

6. Заохочення зростання високотехнологічного імпорту (ма­шин, устаткування, технологій, ідей) з метою скорочення техно­логічного розриву з промислово розвиненими країнами.

7. Використання енерго- і ресурсозберігаючих технологій, еконо­мія енергоносіїв.

Державне регулювання імпорту повинне стимулювати ввезен­ня дефіцитної сировини, збільшення закупівлі за кордоном нові­тніх технологій, ліцензії на найновіші машини, обладнання, при­бори. Пріоритети повинні надаватися імпорту товарів виробни­чого призначення для тих галузей і підприємств, які нарощува­тимуть експортні поставки і формуватимуть експортну спеціалі­зацію України.

В Програмі українського уряду Ю. Тимошенко «Український прорив — для людей, а не для політиків» (www.kraina.org.ua) про­понуються такі заходи стимулювання експорту й зовнішньої тор­гівлі:

• розробка експортної стратегії України з чіткими стратегіч­ними пріоритетами українського експорту на географічних і то­варних ринках;

• створення організаційних механізмів надання прозорої зага­льнодоступної державної інформаційно-правової підтримки дія­льності експортерів;

• прийняття законодавства, що відповідає практиці СОТ, яка чітко визначає випадки, коли можуть бути введені експортні кво­ти на продукцію і правила їх розподілу;

• стимулювання розвитку високотехнологічних експортних ви­робництв шляхом надання податкових кредитів, бюджетного від­шкодування відсотків за кредитами, участі держави у фінансуванні науково-дослідних (проектно-конструкторських) робіт, загальної інформаційної підтримки, фахового кадрового забезпечення;

• здійснення комплексів заходів, спрямованих на зміцнення позицій національних експортерів на зовнішніх товарних ринках, у т. ч. заходами економічної дипломатії, надання підтримки реалі­зації стратегічно важливих експортних контрактів на вищому по­літичному рівні, оперативне реагування на торговельні конфлікти з метою їх якнайшвидшого врегулювання;

• проведення переговорного процесу та укладення двосторон­ніх міждержавних угод щодо спрощення митних процедур у від­носинах з країнами — основними торговельними партнерами України;

• вдосконалення нормативно-методичного забезпечення з ме­тою впровадження механізмів експортного кредитування та екс­портного страхування;

• спрощення системи сертифікації імпорту у відповідності до європейський стандартів.

У рамках торговельної політики можливо також використання низки заходів зі сфери політики імпорту, які також посприяли б зростанню економічної ефективності й справедливості:

• спрощення системи сертифікації імпорту шляхом затвер­дження таких процедур, які передбачають без додаткових внут­рішніх процедур доступ до українського ринку усіх товарів, які відповідають стандартам ЄС;

• застосування комплексу інструментів захисту внутрішнього ринку, які відповідають нормам СОТ, у тому числі — щодо конт­ролю за якістю, безпекою, відповідністю імпортованих товарів фітосанітарним та ветеринарним нормам тощо;

• налагодження партнерства між урядом і бізнесом щодо реа­лізації спільних проектів, впровадження яких забезпечить імпор- тозаміщення;

• впровадження системи REACH (Registration, Evaluation, Authorization and Restriction of Chemicals, EC 1907/2006) щодо реєстрації, оцінки та дозволу на використання хімічних ре­човин;

• зміцнення засобів митного контролю з метою запобігання явній та прихованій контрабанді та ввезенню товарів, небезпеч­них для здоров' я людей та довкілля, в тому числі у частині адек­ватного встановлення митної вартості товарів, а також удоскона­лення та реалізація програми «Контрабанда — стоп»;

• внесення змін до митного законодавства України з метою впровадження адекватних механізмів визначення митної вартості імпортованих та експортованих товарів.

На стан економіки взагалі та зовнішньоторговельного сектору зокрема значною мірою впливає інтелектуальний сектор. Фінан­сування освіти і науки та поліпшення рівня кваліфікації кадрів допоможе покращити стан виробництва, що стимулюватиме збі­льшення зовнішньоторговельного обороту і оптимізуватиме роз­робку та проведення зовнішньоторговельної політики. Для збі­льшення інноваційної спрямованості українського імпорту дер­жава повинна:

• фінансувати закупівлю за кордоном новітніх технологій та ноу-хау для якісного вдосконалення виробництва;

• надати преференційні умови для інвестицій у високотехно- логічні виробництва;

• звільнити від митного обкладання ввезення сучасної техніки та обладнання;

• зменшити ставку оподаткування виробництва експортної продукції з високим ступенем доданої вартості.