1.3. ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ

Однією з найважливіших складових системи зовніш­ньоекономічної політики є зовнішньоторговельна політика дер­жави.

Зовнішньоторговельна політика держави — це сукупність державних заходів, спрямованих на стимулювання й розвиток торговельних відносин з іншими країнами. Основними цілями зовнішньоторговельної політики є: зміна обсягу експорту й імпо­рту, зміна структури зовнішньої торгівлі, забезпечення країни необхідними ресурсами, зміна співвідношення експортних та ім­портних цін.

Характерною рисою трансформації економіки України стало посилення зовнішнього вектора її розвитку. Україна значно за­лежить від зовнішніх торгово-економічних відносин. В останнє десятиріччя підприємства чорної та кольорової металургії, хіміч­ної промисловості, АПК, транспортного машинобудування та ря­ду інших галузей намагалися повною мірою використати можли­вості задоволення зовнішнього попиту для збереження рівня за­йнятості та обсягів виробництва.

Прорватися на світові, а особливо європейські ринки, Україні надзвичайно складно. Сучасному світовому ринку то­варів притаманні дві основні тенденції: перевищення пропози­ції над існуючим попитом і жорстка конкуренція між його уча­сниками. Світова практика свідчить, що нині до експорту будь- якої країни висуваються дуже високі вимоги щодо якості про­дукції, її асортименту, новизни товарів, їх оригінальності та привабливості. Ситуація ускладнюється тим, що розпад СРСР, розрив старих зв'язків призвели до ліквідації відпрацьованої системи зовнішньої торгівлі України. В цих умовах Україна намагається увійти в міжнародні товарно-економічні відноси­ни непослідовно, поспіхом, без глибокого науково-теоре­тичного обґрунтування, шляхом односторонньої лібералізації зовнішньої торгівлі, відлучення держави від втручання в еко­номічні процеси, що призводить до створення умов нерівно­правного торговельного обміну, до знищення виробничого й науково-технічного потенціалів, до величезних економічних і соціальних втрат.

Зовнішньоторговельні зв'язки України базуються не стільки на міжнародному поділі праці, скільки на розподілі природних ресурсів між країнами, що склався історично. Це є характерною ознакою недоліків ЗЕП України.

Незважаючи на певні позитивні зрушення у стані торгівлі України, розвиток її зовнішньої торгівля залишається несприят­ливим, що погіршує економічне становище держави й ускладнює вихід з кризи.

Деструктивні тенденції розвитку зовнішньоторговельних від­носин України зумовлюють такі негативні фактори:

• непослідовна економічна, зокрема, зовнішньоекономічна політика держави;

• зниження конкурентоспроможності українських товарів;

• тиск монопольних постачальників;

• однобока фіскальна та валютно-фінансова політика, яка сприяла знеціненню національної грошової одиниці, розвитку інфляції, втечі капіталу за межі України, бартеризації торгівлі та збуту продукції, мінуючи митні кордони;

• випереджаюче зростання цін на продукцію критичного ім­порту, яке призвело до нееквівалентності товарообміну, зростаю­чої заборгованості за енергоносії та посилення залежності від їх­ніх постачальників;

• відсутність ефективної системи захисту внутрішнього ринку за­собами митного регулювання, квотування і ліцензування, відсутність надійних механізмів контролю за поверненням валютної виручки;

• підвищення рівня корумпованості й криміногенності у зов­нішній торгівлі, втеча капіталів;

• руйнівне відкриття внутрішнього ринку для товарів некри­тичного