Підопригора О. А., Підопригора О. О. (1998 р.)

У навчальному посібнику Підопригори О. А. і Підоприго- ри О. О. «Право інтелектуальної власності» (К.: Юрінком Інтер, 1998. — 336 с.) у главі 10 «Право на науково-технічну інформа­цію» є § 3 «Право на конфіденційну (нерозкриту) інформацію».

Параграф розпочинається з того, що автори стверджують: «Цього інституту в чинному цивільному законодавстві поки що немає». Звернемо увагу на рік публікації цієї книги. Вона поба­чила світ ще до ухвалення нині чинного Цивільного кодексу України.

Основними положеннями цього параграфа є наступні.

1. Специфічність інституту нерозкритої інформації полягає в тому, що вона не піддається офіційній реєстрації.

2. Нерозкрита інформація в сучасних умовах набуває все бі­льшої ціни як товар.

3. Нерозкрита інформація, в тому числі ноу-хау, є додатковим елементом, який істотно підсилює ефективність патентного захи­сту винаходів та інших науково-технічних досягнень.

Нерозкрита інформація у поєднанні з патентом створює на­дійний захист винаходів та інших технічних рішень від неправо­мірного використання третіми особами.

4. Неправомірне використання нерозкритої інформації вияви­ти майже неможливо. Встановити порушення і порушника також непросто.

5. Нерозкритою інформацією у більшості випадків можна за­володіти тільки очима, розумом, свідомістю.

6. Там, де можливо, уникають будь-якої фіксації нерозкритої інформації з метою запобігти розголошенню її сутності. Якщо ж ця інформація зафіксована, то вживаються такі заходи її охорони, аби вона не потрапила до третіх рук.

7. Нерозкрита інформація — це технічна, комерційна, органі­заційна і будь-яка інша інформація, здатна підвищити ефектив­ність виробництва чи будь-якої іншої доцільної суспільно- корисної діяльності.

8. Нерозкрита інформація повинна мати конфіденційний хара­ктер, тобто бути невідомою третім особам.

9. Правова охорона має надаватися тільки тій інформації, яка має реальну чи потенційну вартість, тобто здатній дати певний прибуток або забезпечити інший позитивний результат.

10. Нерозкрита інформація — специфічний товар, який не має матеріальної субстанції, але здатний приносити користь суспіль­ству.

11. Нерозкрита інформація має бути здатною до відчуження її володільцем.

12. Володілець нерозкритої інформації має вживати відповід­них заходів для забезпечення її конфіденційності. Ці заходи не можуть бути визначені законом, оскільки вони зумовлені особли­востями нерозкритої інформації, яка за своїм характером може бути найрізноманітнішою.

13. У законі чи іншому нормативному акті мають бути визна­чені права володільця нерозкритої інформації, тобто межі його поведінки щодо об' єкта правової охорони.

Нерозкрита інформація — виключна власність її володільця. Володілець може видавати ліцензії на використання інформації.

14. Володілець нерозкритої інформації має право на винаго­роду за використання її будь-яким способом.

15. Видача ліцензій на використання нерозкритої інформації може супроводжуватися передачею відповідної технічної доку­ментації.

16. Строк правової охорони нерозкритої інформації обумовле­ний строком зберігання її конфіденційності.

17. Розкриття сутності інформації може відбуватися її власни­ком чи третьою особою. Способи розкриття — правомірні і не­правомірні. Факт розкриття сутності інформації припиняє її за­хист.

18. Добросовісний набувач нерозкритої інформації має право на її використання в будь-який спосіб незалежно від попередньо­го володільця.

19. Спори з приводу використання нерозкритої інформації, виплати винагороди мають розглядатися тільки судом. Поруш­ник має бути зобов'язаний відшкодовувати завдані збитки. Їх відшкодування має бути передбачено в повному обсязі. Відшко­дуванню має підлягати і моральна шкода.

Як свідчить викладене вище, батько і донька Підопригори до­сить вдало опрацювали основні засади правової охорони нерозк- ритої інформації. Оскільки їх вже не має у живих, то вже, напевно, ніколи і нікому не вдається довідатися про те, який суд вони мали на увазі, — державний чи третейський, — пишучи про виключно судовий порядок вирішення спорів з приводу використання нероз- критої інформації. Ми вважаємо, що такі спори можуть бути від­несені до компетенції всіх нині відомих судів — державного, тре­тейського і міжнародного комерційного арбітражу.

Здається зрозумілим, що до суду слід звертатися тоді, коли сторонам спору не вдалося розв' язати його самостійно.

Абсолютна більшість положень даного параграфу повторює у більш опрацьованому вигляді положення глави 11 — ої книги О. О. Підопригори. «Законодавство України про інтелектуальну власність» харківського видавництва «Консум».

Як бачимо, у цій книзі автори ставлять знак рівності між ви­значеннями «нерозкрита інформація», «комерційна таємниця», «ноу-хау».