Дроб'язко В. С., Дроб'язко Р. В. (2004 р.)

Глава 23 «Правова охорона комерційної таємниці» навчально­го посібника Дроб' язка В. С. і Дроб' язка Р. В. «Право інтелектуа­льної власності» (К.: Юрінком Інтер, 2004. — 512 с.) має таку структуру.

§ 1. Поняття й ознаки комерційної таємниці.

1.1. Поняття комерційної таємниці.

1.2. Види інформації, що не можуть становити комерційну та­ємницю.

1.3. Строк дії прав на комерційну таємницю.

1.4. Комерційна таємниця та дотримання формальностей.

1.5. Вимоги до комерційної таємниці.

1.6. Основи охорони комерційної таємниці.

1.7. Ознаки комерційної таємниці.

§ 2. Суб'єкт права на комерційну таємницю.

§ 3. Права на комерційну таємницю.

3.1. Суть права на комерційну таємницю.

3.2. Види майнових прав на комерційну таємницю.

3.3. Володілець майнових прав на комерційну таємницю.

3.4. Передавання права та інформації, що містить комерційну таємницю.

3.5. Збереження комерційної таємниці при припиненні договору.

3.6. Права роботодавця за відсутності трудового контракту з працівником.

3.7. Можливості та межі охорони комерційної таємниці за трудовим контрактом.

3.8. Припинення права на комерційну таємницю.

§ 4. Охорона прав на комерційну таємницю.

4.1. Правомірні способи одержання комерційної таємниці.

4.2. Неправомірні способи одержання комерційної таємниці.

4.3. Охорона комерційної таємниці суб'єктом підприємниць­кої діяльності.

4.4. Охорона комерційної таємниці від третіх осіб.

4.5. Охорона комерційної таємниці органами державної влади.

4.6. Охорона комерційної таємниці від іноземних держав.

4.7. Захист прав володільців комерційної таємниці.

Ознайомлення з структурою, викладеною вище, свідчить, що автори охопили досить широке коло питань. Приємно, що навіть на початку відновленого ринкового розвитку економіки України у нас були фахівці, які знали, що таке комерційна таємниця та як її регулювати. Як побачимо далі, батько і син Дроб'язки комер­ційну таємницю розуміли широко, не лише як власне комерційну таємницю, але і як секрет виробництва, ноу-хау, нерозкриту ін­формацію.

На початку своєї 23-ї глави автори процитували визначення поняття «комерційна таємниця» згідно з 1 ст. 505 Цивільного ко­дексу України. Далі зазначили, що комерційна таємниця — вид інформаційного ресурсу. Вказано види інформації, що не можуть становити комерційну таємницю. Тут слід було б зробити поси­лання на постанову Кабінету Міністрів України «Про перелік ві­домостей, що не складають комерційну таємницю» від 09.08.1993 р. № 611.

Основні положення глави:

1. Права на комерційну таємницю діють поки зберігається фа­ктична монополія особи на конфіденційну інформацію, що ле­жить в основі комерційної таємниці.

2. Комерційна таємниця не потребує офіційного визнання її охороноспроможності, державної реєстрації, виконання інших формальностей, сплати держаних зборів чи мита.

3. Комерційна таємниця є інформацією, невідомою іншим особам, до інформації відсутній вільний досвід на законних під­ставах, а для її охорони вжито належних заходів.

4. Моральна основа охорони комерційної таємниці — біб­лійна заповідь: «Не вкради», економічна основа — заохочення нововведень, політична — лобіювання її охорони великим біз­несом. Зазначимо, що на Заході у значно більшій пошані ніж в Україні лозунг: «Не можна збирати врожай з того поля, яке не засіяв».

5. Комерційній таємниці поміж всіх об' єктів інтелектуальної власності найбільш властива універсальність, тобто нею може бути найрізноманітніша інформація.

6. Комерційна таємниця — лише та інформація, яка стосується підприємницької діяльності.

7. Суб'єктами права на комерційну таємницю можуть бути фі­зичні та юридичні особи, які правомірно визначили інформацію як комерційну таємницю.

8. Фізична особа, яка не є індивідуальним підприємцем, не може володіти комерційною таємницею.

9. Іноземні громадяни та іноземні юридичні особи володіють правами на комерційну таємницю на тих самих правах, що й українські громадяни та юридичні особи.

10. Володілець комерційної таємниці може її засекречувати, і вимагати щоб інші особи утримувалися від незаконних методів одержання цієї інформації.

11. Заявки на патент до моменту їх публікації можна розгля­дати як комерційну таємницю.

12. Правоволоділець комерційної таємниці може розкрити її публіці, якщо не порушує взятих ним зобов'язань перед контра­гентами.

13. Ліцензії на комерційну таємницю можуть бути виключни­ми і невиключними.

14. Права користування, володіння та розпорядження комер­ційною таємницею передаються у певному обсязі та режимі.

15. При припиненні договору або цивільно-правових відносин з підприємством, на якому працівник був допущений до комер­ційної таємниці, зобов' язання про її нерозголошення зберігають­ся впродовж строку, передбаченого договором.

16. Порушник за позовом володільця комерційної таємниці відшкодовує збитки.

17. У випадку відсутності зафіксованих зобов'язань між робо­тодавцем і працівником, від працівника можуть вимагати збере­ження конфіденційності з огляду на природу трудових відносин.

18. До охорони комерційної таємниці залучаються договори про нерозголошення та угоди про обмеження конкуруючої діяль­ності.

19. Право на комерційну таємницю припиняється з втратою фактичної монополії на неї та віднесенням державою відомостей до складу тих, які не є комерційною таємницею.

20. Правомірними способами одержання комерційної таємни­ці є незалежне відкриття, зворотний інжиніринг, добросовісне придбання.

21. Неправомірні способи заволодіння комерційною таємни­цею: промислове шпигунство, проникнення у приміщення, про- слуховування засобів зв'язку, розпаковування кореспонденції тощо.

22. Охорона комерційної таємниці має бути частиною управ­ління підприємством.

23. Необхідне підписання особливої угоди про збереження в секреті всіх відомостей, до яких потенційний експортер одержує доступ під час переговорів.

24. Технічні засоби і шифрування відіграють важливу роль у збереженні конфіденційності комерційної таємниці.

25. Захист прав на комерційну таємницю здійснюються у юрисдикційній і неюрисдикційній формах.

26. Може відбуватися самозахист порушених прав за умови, що він не перетворюється на самоправство.

27. Захист прав може бути адміністративно-правовим, цивіль­но-правовим, кримінально-правовим.

Аналіз викладених вище положень складає враження, що: «Ніхто не забутий і ніщо не забуто». Слід все ж таки було б дета­льніше викласти положення за № 23. Потреба у певній деталізації випливає із ознайомлення з судовою практикою охорони комер­ційної таємниці у США. Там мали місце непоодинокі випадки, коли володільці комерційної таємниці спочатку необачно повід­омляли її своїм потенційним контрагентам, а потім пропонували укласти з ними відповідні угоди про збереження конфіденційнос­ті. Ті відмовлялися це зробити. Виникали спори. З огляду на що слід дотримуватися простого правила, — спочатку слід укласти угоду про конфіденційність, а вже потім — розкривати комер­ційну таємницю.

Вважаємо, що дискусійним є і положення, позначене за № 8. Відомо, що фізична особа, яка не є підприємцем, може бути вла­сником патенту на винахід і ліцензувати його бажаючим скорис­татися запатентованим технічним рішенням.

Невірно відмовляти фізичній особі — непідприємцю у праві на володіння і використанні комерційної таємниці. Багато раціоналі­заторських пропозицій і того, що за радянських часів називалося «організаційно-технічними заходами», підпадають під ознаки ко­мерційної таємниці. Якщо позбавляти фізичну особу — непідприє- мця права на володіння і розпорядження комерційною таємницею, то це автоматично означає невизнання за нею права запропонувати інформацію тому, кому ця особа хоче. Адже неможливо поступа­тися правом, якого немає або надати більше, ніж особа має.

У літературі якось зустрічалася інформація про те, що кілька десятиліть тому одна англійська фірма закупила потужний за тих часів гідравлічний прес. Його, як належить, змонтували, але прес не працював. Запросили фахівця. Той приїхав. Звелів запустити прес. Він знову не працював. Фахівець попросив принести йому молоток. Прохання виконали. Фахівець підійшов до одного з ци­ліндрів пресу і кілька разів вдарив по ньому. Прес запрацював. Зраділий власник фірми звернувся до фахівця із запитанням про ціну за таку послугу. Фахівець відповів — одна тисяча фунтів стерлінгів. Це — великі на ті часи гроші. Власнику сума здалася завеликою і він попросив скласти кошторис. Фахівець записав, що 1 фунт стерлінгів — вартість білета на приміській залізниці, а 999 фунтів стерлінгів — за знання, де вдарити молотком.