РОЗДІЛ ХХІ. ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

 

▪ Історія питання ▪ Сучасні дослідження проблеми ▪ Соціальні закономірності: природа, сутність ▪ Основні загальні та особливі суспільні закономірності ▪ Висновки

 

Історія питання

Ідея про закони природи загалом і закони суспільства зокрема почала формуватися вже в античній філософії в понятті "логоса" у Геракліта і в давньокитайських уявленнях про "дао". Г.Гегель і А.Сен-Сімон на початку XIX століття пишуть про закономірності історії, будучи на позиціях ідеалізму. Класики англійської політичної економії А.Сміт і Д.Рікардо досліджували економічні закони функціонування і розвитку суспільства, виходячи з тих же ідеалістичних поглядів.

Спираючись на діалектико-матеріалістичне розуміння історії, К.Маркс і Ф.Енгельс показали, що розвиток суспільства підлеглий певним об'єктивним законам, що не залежать від свідомості і волі людей. Глибоко вивчивши всесвітню історію, її найбільш розвинену в XIX столітті капіталістичну суспільно-економічну формацію, вони відкрили ряд істотних, найважливіших, як вони висловлювались, законів суспільного розвитку .

На специфіку суспільних процесів, зокрема економічних, вказував К.Маркс. У Передмові до першого видання "Капіталу" він писав: "... при аналізі економічних форм не можна користуватися ні мікроскопом, ні хімічними реактивами. Те і друге повинна замінити сила абстракції" . Безпосередньо звертаючись до проблеми соціальних законів, він продовжує: "Справа тут, сама по собі, не в більш-менш високому ступені розвитку тих суспільних антагонізмів, які випливають з природних законів капіталістичного виробництва. Справа в самих цих законах, в цих тенденціях, які діють і здійснюються з залізною необхідністю. Країна, промислово більш розвинута, показує менш розвинутій країні лише картину її власного майбутнього" .

Пізніше Ф.Енгельс зазначав у роботі "Анти-Дюрінг": "Не в уявній незалежності від законів природи полягає свобода, а в пізнанні цих законів і в основаній на цьому знанні можливості планомірно примушувати закони природи діяти для певних цілей. Це стосується як до законів зовнішньої природи, так і до законів, що керують тілесним і духовним буттям самої людини, – два класи законів, які ми можемо відділяти один від одного щонайбільше в нашій уяві, аж ніяк не в дійсності" .

Отже, К.Маркс і Ф.Енгельс виділяють два класи законів - природи і суспільства, підкреслюючи разом з тим їх органічну єдність.

Проблема соціальних закономірностей в філософії і їх використання залишається серед найбільш актуальних. Значна частина філософів, соціологів, політологів, економістів на Заході і в розвинених країнах Сходу вважають за краще не використовувати категорію "закон суспільства" або "соціальна закономірність", а в ряді випадків прямо заперечують їх науковий статус. Разом з тим багато хто з них досліджує істотні, необхідні відносини, що регулярно повторюються в різних сферах суспільного життя, тобто фактично вони аналізують певні закономірності. Приклади такого підходу виявляються в роботах Дж.Кейнса, П.О. Сорокіна, В.Леонтьєва, Дж.Гелбрейта, Т.Парсонса, Д.Белла, А.Тоффлера, авторів доповідей Римського клубу та інших.

Відомо, що ствердження про існування суспільних закономірностей випливає з визнання соціального детермінізму. Ряд філософів і соціологів, заперечуючи існування суспільних закономірностей, передусім виступають проти положення про соціальний детермінізм.

Так, основоположник критичного раціоналізму К.Поппер (1902-1994) в книзі "Убогість історизму" (1944-1945; 1954) та інших роботах, виступаючи з всезаперечуючою критикою марксизму і історизму, не визнає об'єктивні закони суспільного розвитку і можливість соціального прогнозування . Подібні концепції отримали певну підтримку у прибічників таких поглядів (Ф.Хайєк, Х.Фішер та ін.).