Філософія Античної епохи

Антична філософія існувала більше тисячі років з кінця VII ст. до н.е. – до VІ ст. н.е. Була розповсюджена в країнах Середземномор’я. Основний її центр – Стародавня Греція, Еллада, де в той час існувала рабовласницька суспільно-економічна формація періодів її розквіту і занепаду. В той час тут панує антична грецько-римська цивілізація. Філософію розвивають представники класу рабовласників і вільні громадяни.

Попередники античної філософії – культура Стародавнього Близького і Центрального Сходу (Лівія, Вавілон, Персія), а також культура Єгипту. Певний вплив тут відчувався і Далекого (Китай) і Південного (Індія) Сходу.

Фалес із Мілета (бл.625 – 547 до н.е.) – родоначальник європейської науки і філософії, засновник мілетської школи філософії. Його послідовниками були Анаксімандр (611 – 546 до н.е.) і Анаксімен (585 – 524 до н.е.).

Піфагор (580 - 500 до н.е.) вперше вживає термін “філософія”. Геракліт Ефеський (бл. 544 - 483 до н.е.) – великий діалектик. “Логос” у Геракліта є законом Всесвіту. “Все тече” в природі.

Левкіпп (500 - 440 до н.е.) і Демокріт (бл. 470- або 460 – бл.370 до н.е.) розвинули атомну гіпотезу, античний атомізм. Демокріт вважається засновником лінії матеріалізму в європейській філософії.

Сократ (469 – 399 до н.е.) – знакова постать античної філософії, він стимулював поворот від натурфілософії (вивчення природи) до антропофілософії (вивчення людини). Ідеаліст, родоначальник діалектики, майєвтики.

Платон Афінський (428/427 – 348/347 до н.е.) – геніальний філософ, засновник об’єктивного ідеалізму, учень Сократа, аристократ за походженням. Справжнє ім’я Арістокл. Створив філософську школу – Академію (387 до н.е.) поблизу Афін, яка діяла більше 900 років. У нього світ реальних речей є лише бліде відображення світу ідей. Саме світ ідей є реальним, - він вічний, постійний. Світ речей – тече, постійно змінюється. У Платона першооснова – світ ідей (ейдосів). Але світ речей теж необхідний. Між ідеями і речами – безодня. Першооснова у Платона і світ речей розірвані в часі і в просторі. Розвиває ідеалістичну діалектику. Захищав інтереси афінської аристократії. Основні праці: більше 30 філософських діалогів (“Софіст”, “Парменід”, “Теєтет”, “Держава”, “Закони”).

Аристотель (384 – 322 до н.е.) – геніальний філософ, вчений-енциклопедист, основоположник науки логіки і цілої низки галузей спеціального знання. Це “самий великий мислитель стародавності” (К.Маркс). Із родини аристократа. Учень Платона. Відкрив власну школу (Лікей) в Афінах (335 до н.е.). Аристотель поєднав світ ідеальних сутностей і речей. В матерії (хюле) він бачив пасивне начало, а в безтілесних формах – активне, і оголосив про їх нерозривність. Вчення Аристотеля про “форму” – об’єктивно-ідеалістичне. У натурфілософії він близько підходить до матеріалізму. Коливання Аристотеля в філософії визначали подвійність його впливу на філософів наступних епох. Основні твори: “Метафізика”, “Категорії”.

Епікур (341-270 до н.е.) – філософ-матеріаліст і атеїст епохи еллінізму. Розвиває теорію атомізму. Лукрецій Кар (бл. 99-55 до н.е.) – римський філософ-матеріаліст, поет, автор поеми “Про природу речей”.

Всі ці філософи – представники пануючих класів, але багато хто з них долав забобони свого класу.