Філософія Новітнього часу. Перший період

Це невелика за часом – біля ста років (ХІХ століття) – бурхлива ланка історії, якої раніше не знало людство. Швидко розвивається промисловий капіталізм в Західній Європі, США, Канаді, Японії, пізніше – в Росії. Йдуть кровопролитні війни. Відбуваються революції і повстання. На історичну арену виходить клас пролетарів, найманих робітників. Замість світлого майбутнього, яке обіцяли ідеологи буржуазії, – жорстка експлуатація великих мас трудящих, десятки і сотні мільйонів загублених душ, ріки крові і поту, бідність, темнота, хвороби, нещастя.

У сфері філософії головні події епохи – розвиток класичної німецької філософії; виникнення і бурхлива еволюція марксизму; утворення некласичної філософії; виникнення в багатьох країнах професійної національної філософії, якої не було там раніше.

Відомі представники німецької класичної філософії – І.Г.Фіхте (1762 – 1814), суб’єктивний ідеаліст з елементами об’єктивного ідеалізму, Ф.В.І.Шеллінг (1775 – 1854), який намагався поєднати суб’єктивний ідеалізм І.Г.Фіхте з об’єктивним ідеалізмом власної системи.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770 – 1831) – великий філософ, праці якого стали вищим досягненням німецької класичної філософії в сфері ідеалізму. Незрівняним філософом – об’єктивним ідеалістом він залишається і в наш час. Професор Ієнського і Берлінського університетів. Твори філософа мають суперечливий характер, – вони відтворюють суперечності сучасного йому німецького суспільства. Самим цінним в його філософії є ідеалістична діалектика. Він створив першу в історії світової думки систему діалектичної логіки. Виключно великий вклад Г.Гегеля в теорію пізнання. Його філософська система суперечила його діалектичним ідеям. Філософія Г Гегеля відіграла велику роль у формуванні марксизму. Основні твори: “Феноменологія духу”, “Енциклопедія філософських наук”, “Наука логіки”, “Лекції по історії філософії” та інші.

Людвіг Андреас Фейєрбах (1804 – 1872) – видатний філософ, який завершує німецьку класичну філософію. Засновник антропологічного матеріалізму, атеїст. За атеїстичні погляди в 1830 р. був позбавлений викладання у Ерлангенському університеті. Вплив творів Л.Фейєрбаха на сучасників був великим. Підкреслював зв’язок ідеалізму з релігією. Основний зміст і смисл філософії Л.Фейєрбаха – відстоювання матеріалізму. Виступав проти агностицизму. В розумінні історії цілком залишався на позиціях ідеалізму. Попередник марксизму. Основні праці: “До критики філософії Гегеля”, “Сутність християнства”, “Основи філософії майбутнього”.

Карл Генріх Маркс (1818 – 1883) – геніальний філософ, засновник марксизму, діалектичного матеріалізму і діалектико-матеріалістичного розуміння історії. Народився в сім’ї адвоката. Революціонер, демократ, комуніст, один із керівників міжнародного робітничого руху. Еволюція філософа – від гегелівської філософії, її лівого напряму (младогегельянство), потім від концепції Л.Фейєрбаха – і до створення якісно нової філософії. Цьому сприяли також знайомство з реальним життям трудящих, з економічними і політичними відносинами при капіталізмі, перехід на позиції робітничого класу. З 1844 р. починається дружба К.Маркса з Ф.Енгельсом, яка продовжується все його життя. Основна праця – “Капітал” (4 томи), яка втілює в собі основні ідеї матеріалістичної діалектики, є найбільш повним і глибоким політико-економічним і соціальним аналізом капіталістичної суспільно-економічної формації ХІХ ст. Інші праці: “Економічно-філософські рукописи 1844 р.”, “Тези про Фейєрбаха”, “Злиденність філософії”, “Класова боротьба у Франції з 1848 по 1850 рік”, “Критика Готської програми”; сумісно з Ф.Енгельсом: “Святе сімейство”, “Німецька ідеологія”, “Маніфест Комуністичної партії” та інші.

Фрідріх Енгельс (1820 – 1895) – видатний філософ, який разом з К.Марксом створив марксистське вчення, філософію діалектичного і історичного матеріалізму, теорію наукового комунізму, наукову політичну економію. З родини фабриканта. Також в молоді роки підтримував ліве крило младогегельянців. Одночасно виступав з критикою Г.Гегеля. Перелом в поглядах Ф.Енгельса відбувся в Англії, коли він познайомився з дуже тяжким життям робітничого класу. З 1844 р. починається його дружба і співпраця з К.Марксом. Вклад Ф.Енгельса в розвиток марксизму величезний. Узагальнює досвід буржуазно – демократичної революції в Німеччині 1848 – 1849 рр. Надає всіляку допомогу К.Марксу в праці над “Капіталом”, а 2-й і 3-й томи видає сам, вже після смерті автора. І до нашого часу твори Ф.Енгельса залишаються класичною інтерпретацією сутності і значення марксистської філософії. Це “Положення робітничого класу в Англії”, “Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії”, “Анти-Дюрінг”, “Діалектика природи” та інші.

Микола Гаврилович Чернишевський (1828–1889) – мислитель-енциклопедист, представник матеріалізму, лідер російської революційної демократії, ідеолог селянської революції, письменник. Син священнослужителя. Голова школи російського домарксівського матеріалізму. Здійснив великий вплив на російську філософію, культуру, суспільну думку. Від його праць “віє духом класової боротьби”. Роботи: “Естетичні відношення мистецтва до дійсності”, “Критика філософських упереджень проти общинного володіння”, “Антропологічний принцип в філософії”.

Георгій Валентинович Плеханов (1856 – 1918) – російський революціонер і мислитель, засновник соціал-демократичного руху в Росії, видатний теоретик марксизму. Дворянського походження. Вів ідейну боротьбу з народничеством, “легальним марксизмом”, ревізіонізмом і ліберально орієнтованою філософією. Розвивав матеріалістичне розуміння історії. Праці: “До питання про розвиток моністичного погляду на історію”, “Нариси по історії матеріалізму”, “До питання про роль особистості в історії”.

Володимир Сергійович Соловйов (1853 – 1900) – російський філософ-ідеаліст і богослов, публіцист і поет. Центральна ідея його вчення – “всеєдине суще” (сфера абсолютного, божественого). Один із засновників російського космізму, а також російської релігійно-ідеалістичної філософії ХХ ст. Праці: “Читання про боголюдство”, “Виправдання добра” та інші.

Тарас Григорович Шевченко (1814 – 1861) – український поет, художник, основоположник революційно-демократичного напряму в українській суспільній думці. Народився в сім’ї кріпака. Був викуплений у поміщика. Учасник “Кирило-Мефодіївського товариства”. Був 10 років у засланні. Після звільнення зблизився з М.Г.Чернишевським, М.О.Добролюбовим та іншими співпрацівниками журналу “Современник”. Виступав проти націоналістів, за дружбу російського і українського народів, за розвиток національної культури. Матеріаліст. Виразник інтересів трудового українського селянства. Принциповий противник феодально-кріпацького устрою. Твори: “Кобзар”, “Щоденник”.

Революційно-демократичні і матеріалістичні традиції у філософії і суспільно-політичному житті України продовжили і розвинули М.П.Драгоманов (1841 – 1895), Леся Українка (1871 – 1913), І.Я.Франко (1856 – 1916).

В епоху домонополістичного капіталізму набуває сили і некласична філософія, представники якої відмовляються від традиції будувати філософський аналіз тільки спираючись на розум, на логіку. Це німецький філософ-ідеаліст А.Шопенгауер (1788 – 1860), який створює концепцію волюнтаризму, особливу форму ірраціоналізму. Це філософія життя, представники якої: датський релігійний філософ С.Кьоркегор (1813 – 1855), німецький філософ Ф.Ніцше (1844 – 1900). Це позитивізм французького філософа-ідеаліста і агностика О.Конта (1788 – 1857), англійського філософа-ідеаліста, агностика Г.Спенсера (1820 – 1903) (в трактуванні проблем частних наук спирався і на стихійний матеріалізм), англійського філософа, суб’єктивного ідеаліста, логіка, економіста Дж.С.Мілля (1806 – 1873). Пізніше позитивізм набув свою другу історичну форму – махізму, або емпіріокритицизму у творах Е.Маха (1838-1916), Р.Авенаріуса (1843-1896).

Це американська філософія прагматизму Ч.С.Пірса (1839 – 1914), У.Джемма (1862 – 1910), Дж.Дьюі (1859 – 1952). Це герменевтика німецьких філософів-ідеалістів Ф.Шлейєрмахера (1788 – 1834) і В.Дільтея (1833 – 1911).

У першій половині ХІХ ст. активно заявив про себе критичний утопічний соціалізм. І це не було випадковим, – в Західній Європі і США для цього визріли певні історичні умови. Основні його представники – французький соціальний філософ, соціолог К.А.Сен-Сімон (1760 – 1825), його земляк соціальний філософ Ф.М.Ш.Фурьє (1772 – 1837), а також англійський фабрикант, теоретик і практик, “великий кооператор” Р.Оуен (1771 – 1858).