Позитивна практика – основа пізнання

Представники метафізичного матеріалізму доводили, що чуттєві образи мають безпосередню достовірність і постулювали1 якби дзеркальне відображення зовнішнього світу в свідомості людини. У зв’язку з подальшим розвитком філософії і науки стало зрозумілим, що це спрощені уявлення: суб’єкт не є чимось пасивним і байдужим до об’єкту.

Розвиток філософії і науки, а також історичний досвід приводять видатних філософів до ідеї необхідного взаємозв’язку пізнавальної діяльності й практики, а також вирішальної ролі другої стосовно першої. Діалектичні ідеалісти І.Фіхте і Г.Гегель висловлюють здогадки про примат практики по відношенню до теоретичного знання, але вони зводили її в кінцевому підсумку до духовної діяльності.

Нарешті засновники марксизму довели, що матеріальне виробництво є визначальною основою життя соціуму, науково описали значення практики в суспільному розвитку. Це перш за все матеріальна діяльність, від якої залежить будь-яка інша діяльність – розумова, політична, релігійна і т.д. К.Маркс приходить до висновку, що теоретична, наукова діяльність стає універсальною безпосередньою продуктивною силою, тобто особливим видом практики. Матеріально-практична і теоретична, наукова діяльність опосередковують одна другу, історично змінюються форми їх залежності і взаємодії. Але матеріальна, предметна практика була, є і буде базовою для усіх видів і форм діяльності людей. Практика у своїй основі є матеріальною в силу суспільних передумов, засобів і кінцевих результатів, вона здійснюється людьми, є результатом їх діяльності-свідомості, їх певних знань і навичок. Тому практика виявляється як діалектична єдність об’єктивного і суб’єктивного, діяльності-свідомості і буття. Жоден вид діяльності, в тому числі і духовний, не існують безвідносно до практики. Таким чином, практика – це специфічно людська, свідома, цілеспрямована, матеріальна, чуттєво-предметна діяльність.

Разом з тим, на сучасному етапі розвитку суспільства неможливо ідеалізувати практику як таку. Необхідно чітко виділити як мінімум два прямо протилежних її напрями: позитивний і негативний. Позитивна практика спрямована на суспільний прогрес, вона гуманістична, вона не припускає експлуатацію людини людиною і т.д. Негативна практика спрямована на суспільний регрес, загарбницькі, несправедливі війни, знищення людей, природи, культури, експлуатацію людини людиною, кримінальну діяльність та інше. Тому потрібно визначити, що саме позитивна практика є основою і критерієм пізнання.

Дійсність, природа, суспільство, окремі люди, практика незрівнянно складніші і “хитріші” логічних, теоретичних схем і засобів, які використовуються.

Вихідним принципом діалектико-матеріалістичної теорії пізнання є розуміння знання як продукту практичної діяльності і разом з тим як основи її цілепокладання, ідеальної інтерпретації потреб, інтересів, планів суспільних людей.