Суспільство як ціле

 Поняття "суспільство як ціле" є суміжним з розглянутим вище поняттям "суспільство як система" і виступає як його продовження і розвиток, у певному значенні це логічне завершення останнього. Філософська категорія цілого наповнюється змістовним, теоретичним значенням, коли вона сполучена зі своєю іпостассю - категорією частини. Тоді діалектична єдність цілого і частини виражає відносини між сукупністю елементів суспільства і зв'язком, який об'єднує ці елементи і приводить до появи у соціальної сукупності нових, інтегративних властивостей і закономірностей, відсутніх у елементів в їх розрізненості. Саме завдяки такому зв'язку утворюється ціле, по відношенню до якого окремі соціальні елементи виступають як частини. Процес пізнання суспільства, як, до речі, і процес пізнання взагалі, характеризується спочатку нерозчленованим уявленням про ціле, потім переходить до аналізу, розчленування цілого на частини і закінчується відтворенням об'єкта в мисленні в формі конкретного цілого. Характер розуміння категорій цілого і частини і пов'язаної з ними проблеми цілісності багато в чому визначає загальну стратегію наукового пізнання в певний період його історичного розвитку.

 Як відомо, питання про співвідношення цілого і частини було поставлене вже в античній філософії (Платон, Аристотель). Пізніше ця проблема розглядалася по суті в усіх значних філософських вченнях. Матеріалістичні концепції, які формувалися в Новий час і епоху Просвітництва (Ф.Бекон, Т.Гоббс, Дж. Локк, французькі матеріалісти XVIII ст.), орієнтувалися на науку і були пов'язані, як правило, з механістичним, сумативним розумінням цілого, запозиченим з механіки, а потім - з класичної фізики. На противагу цьому ідеалісти (Платон, схоластики, частково Г.Лейбніц) особливу увагу звертали на незводимість цілого до суми його частин і розглядали як цілісні явища лише продукти духовної діяльності. Зіставлення цих двох підходів привело до ряду антиномій цілого і частини.

 Німецька класична філософія (Ф.Шеллінг, Г.Гегель) ввела поняття неорганічного і органічного цілого, яке саморозвивається; однак органічне ціле знов-таки зв'язувалося тільки з розвитком духу, а не матерії. У XIX-XX ст. в різних ідеалістичних концепціях (неовіталізм, холізм, інтуїтивізм) розвивалося подібне тлумачення співвідношення цілого і частини.

 К.Маркс критично переосмислює спадщину своїх попередників і формує принципи вивчення органічного цілого - метод сходження від абстрактного до конкретного, діалектичне розуміння аналізу і синтезу та ін. Він виступає також основоположником методології системного дослідження суспільства як єдиного цілого. Досліджуючи "закінчену буржуазну систему", К.Маркс стверджував, що ця органічна система як сукупне ціле має свої передумови, і її розвиток в напрямку цілісності полягає саме в тому, щоб підпорядкувати собі всі елементи суспільства або створити з нього ще недостаючі їй органи. Таким чином система в процесі історичного розвитку перетворюється в цілісність. Становлення системою такою цілісності створює процес її розвитку.

 Діалектичний матеріалізм дає раціональне пояснення діалектики цілого і частини. Теоретично і експериментально була доведена незводимість складноорганізованих об'єктів до суми частин. Було показано, що ціле характеризується новими якостями і властивостями, не властивими окремим частинам, але виникаючими внаслідок їх взаємодії в певній системі зв'язків (властивість інтегративності). До специфічних рис соціально цілого відносяться: виникнення нового в процесі розвитку; поява нових соціальних типів цілісності; виникнення нових структурних рівнів і їх ієрархічної співпідлеглості; розділення цілісних соціальних систем по рівню складності їх організації і управління; конкретно-історичний характер соціальної цілісності.

 Між частинами соціального цілого, а також між частинами і цілим існує не проста функціональна залежність, а значно більш складна система різноякісних зв'язків - структурних, генетичних, зв'язків субординації, управління та інше, в межах якої причина одночасно виступає як наслідок, що визначається як передумова. Взаємозв'язок частин тут виявляє себе не у вигляді лінійного причинного ряду, а у вигляді своєрідного замкненого кола, всередині якого кожний елемент зв'язку є умовою іншого і зумовлений ним.

 Поняття "суспільство як ціле" є вихідним і необхідним компонентом досліджень молоді як частини цього цілого. Разом з тим сама молодь певного суспільства у відповідному алгоритмі дослідження може бути прийнята за ціле, що входить в більш загальне ціле.