Теорії соціальної стратифікації

 У західній соціальній філософії і соціології теорії соціальної стратифікації є одними з основних, вони означають систему ознак і критеріїв соціального розшарування, нерівності в суспільстві, соціальну структуру суспільства. Ці теорії виникли на противагу марксистській теорії класів і класової боротьби. Багато західних філософів і соціологів не розглядають місце соціальних груп в системі суспільного виробництва і відносини власності на засоби виробництва як головну ознаку класового розподілу суспільства. Класи, соціальні верстви і групи вони виділяють на основі таких ознак, як освіта, зайнятість, прибутки, побутові умови, психоемоційні характеристики і т.п. Розрізнюють "одновимірну стратифікацію", коли групи визначаються на основі якої-небудь однієї ознаки, і "багатовимірну стратифікацію", що визначається сукупністю ознак.

 Більшість теорій соціальної стратифікації заперечують класові антагонізми в сучасному буржуазному суспільстві, його поділ на буржуазію, найманих робітників, селянство (фермерство). Замість цього пропонуються концепції поділу суспільства на "вищі", "середні" і "нижчі" класи і страти, число яких визначається, як правило, довільно (від 2 до 6) .

 Теорії соціальної стратифікації тісно пов'язані з концепціями соціальної мобільності. Автори цих концепцій П.О.Сорокін, Д.О.Херплер, С.М.Ліпсет, Р.Бендікс, Д.В.Гласс, в свою чергу, розвивають ідею про неминуче існування нерівності в будь-якому суспільстві і про можливість більш або менш вільного переміщення людей в системі соціальної стратифікації відповідно до їх особистих здібностей і зусиль. Все це, на думку цих авторів, забезпечує певну стійкість соціальної системи і робить зайвою класову боротьбу .

 Проблеми соціальної структури суспільства привернули і привертають значну увагу вітчизняних дослідників, починаючи із 60-х років ХХ століття.

 Оскільки структурні зв'язки і відносини відіграють істотну роль, то в ряді досліджень вивченню структури приділяється дуже велика увага, - воно стає головною проблемою. Перебільшення ж у ряді випадків значення структури веде до протиставлення структури об'єкта іншим його характеристикам, частіше за все - історії його розвитку. Так абсолютизується односторонній підхід до соціального об'єкту. Насправді ж структурний і історичний підходи не виключають один одного, а навпаки, передбачають один другого, оскільки кожний з них вивчає особливі типи зв'язків. Структурне і історичне дослідження не розділені між собою принциповим бар'єром: вивчення структури на деякому етапі неминуче приводить до необхідності пізнання законів її зміни, тобто історії даної структури. Вивчення ж історії набуває дійсно наукового характеру лише тоді, коли вдається описати структуру соціального об'єкту, що розвивається, і структуру самого процесу становлення і розвитку. Саме такий характер органічного взаємозв'язку історичного і структурного підходів мав місце при вивченні К.Марксом і Ф.Енгельсом соціальної структури та законів суспільства.