ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Роль політичної культури в житті суспільства більш конкретно розкривається через виконувані нею функції. Основними функціями політичної культури є вираження й реалізація соціальних інтересів, нормативно-регулююча, виховна, комунікативна і прогностична.

Визначальна функція політичної культури — вираження й реалі­зація соціальних інтересів. У політичній свідомості, передусім у її найважливішій складовій — політичній ідеології, відтворюються ко­рінні інтереси соціальних спільнот, які стосуються влади в суспільстві. Усвідомлення цих інтересів зумовлює відповідну політичну поведінку соціальних спільнот та окремих їх представників. Для здобуття й ви­користання державної влади, здійснення впливу на неї вони утворю­ють політичні партії, об'єднуються у громадські організації, тим чи іншим чином ведуть себе у виборчих кампаніях, інших політичних процесах.

Політична культура сприяє формуванню і закріпленню в суспіль­ній свідомості певних політичних цінностей, установок, цілей, мотивів і норм поведінки. Вони втілюються в нормативних політичних рішен­нях держави і надають можливість ефективно регулювати відносини в межах політичної системи з боку як держави, так і громадянського суспільства. У цьому полягає нормативно-регулятивна функція по­літичної культури.

Призначення політики загалом, політичної культури зокрема поля­гає в узгодженні багатоманітних соціальних інтересів, забезпеченні єдності й цілісності суспільства на основі цінностей і норм політичної культури. В узгодженні соціальних інтересів, забезпеченні єдності суспільства знаходить свій вияв інтегративна функція політичної куль­тури.

Виховна функція політичної культури, або функція політичної соціалізації, спрямована на формування й розвиток індивіда як суб'єкта політичних відносин. Відбувається це на основі тих політич­них цінностей і норм поведінки, які переважають у суспільстві в ціло­му або відповідають інтересам і цілям тих чи інших соціальних спіль­нот. Засвоюючи політичну культуру, індивід набуває знань про полі­тичну систему, свої права та обов'язки як громадянина, стає активним учасником політичного процесу. Виховна функція політичної культу­ри, отже, спрямована на розвиток політичної активності людей.

Суть комунікативної функції полягає в тому, що політична культура виступає засобом ідейно-політичного і правового зв'язку громадян із по­літичними інститутами та між собою. Ця функція забезпечує взаємодію всіх учасників політичного процесу на базі використання загальноприй­нятих термінів, символів, стереотипів мислення й поведінки. Вона дає змогу встановити зв'язки між учасниками політичного процесу як у прос­торі, тобто в межах існуючої політичної системи, так і в часі — транслю­ючи надбання політичної культури від покоління до покоління і тим са­мим забезпечуючи наступність політичного досвіду різних поколінь.

прогностична функція політичної культури полягає в тому, що на основі знання особливостей і стану політичної культури різних со­ціальних спільнот, притаманних їм ціннісних орієнтацій та оцінок по­літичних явищ і процесів можна передбачити можливі варіанти їхньої поведінки в тих чи інших конкретних соціально-політичних ситуаціях. Реалізація цієї функції потребує постійного вивчення і врахування в діяльності всіх владних структур стану політичної свідомості різних соціальних спільнот, притаманних їм інтересів і прагнень. У західній політології цінність вивчення політичної культури вбачається саме в її здатності передбачати політичну поведінку людей.

Перелічені функції політичної культури в різних історичних умо­вах розкриваються неоднаковою мірою. Так, у перехідних суспільст­вах, особливо у процесі здійснення соціально-економічних перетво­рень в інтересах лише окремих соціальних спільнот, значною мірою послаблюється комунікативна функція політичної культури. У резуль­таті загострюються соціальні суперечності, втрачаються взаєморозу­міння між окремими спільнотами, довіра до політичних інститутів, передусім органів державної влади. Особливо небезпечною для суспі­льної злагоди є однозначно негативна оцінка минулого суспільства, хоч би яким воно було. Така оцінка призводить, зокрема, до втрати порозуміння між старшим і молодшим поколіннями, породжує в сере­довищі останнього неповагу до старших, апатію і нігілізм. І навпаки, абсолютизація значення минулого, історичного досвіду робить прові­дним елементом політичної культури ритуал, коли політика перетво­рюється на систему суворо регламентованих дій із малозрозумілим для основної маси людей сенсом.

Одним з основних напрямів впливу культури на політику є полі­тична соціалізація особи, яка дає можливість участі в політичному житті. Політична соціалізація відіграє важливу роль у подоланні фраг­ментарності політичної культури, забезпеченні наступності політичної культури поколінь.